Майбутнє Європи народжується сьогодні в Україні

Вже перші дні нового 2015-го переконливо засвідчили, що вкрай помилково сподіватися, наче найсуворіші випробування залишилися позаду. Поза сумнівом, ці виклики можуть виявитися ще суворішими й глобальнішими. Адже, як зауважують аналітики, кремлівський імперський режим не просто почав перекроювати світову політичну карту, анексувавши Крим - частину території України та організувавши пекло на Донбасі. «Собиратель», незважаючи на економічні санкції про РФ, поки що не збирається зупинятися. Радше він, уже завантаживши з 1 січня проект ЄврАзЕС, спробує жертвами ідеології «Русского мира» і «Святой Руси» зробити принаймні інші держави пострадянського простору - навіть три країни Балтії, які перебувають у НАТО, заручниками своїх маніакальних планів. І, схоже, це (в уяві реаніматорів імперії) – лише початок. Інше питання, що й у цьому ракурсі можна, очевидно, буде пригадати істину: не так сталося, як гадалося. Адже вершитель доль держав і народів – аж ніяк не у Кремлі. Хоча страшні загрози (для України передовсім) – традиційно саме звідси. Якщо вже навіть перший та останній президент СРСР, який схвалив загарбання Росією Криму, висловлює попередження, у що може перерости агресія проти нашої країни, то це вже не просто підтвердження начебто шизоїдних обіцянок Жириновського. «Війна такого роду неминуче призведе до ядерної війни, - наголошує в інтерв’ю німецькому журналу «Der Spiegel» (посилаємося на Укрінформ) Михайло Горбачов. - Ми не переживемо найближчі роки, якщо хтось зірветься в цій «перегрітій» ситуації. Я вкрай стурбований». Хоча не менш складні виклики очікують нас не тільки від зовнішнього, а й внутрідержавного ворога. З цього приводу провідний експерт політико-правових програм Центру Разумкова Віктор Замятін висловлюється категорично: «В Україні завжди була, є та буде головною загрозою внутрішня загроза». Та чи не найсуттєвіша пов’язана не стільки з п’ятою колоною, апетитами частини тих, хто дорвався до «годівниць», тимчасово отримавши уявний «ключ» до безкарності, до грошових потоків і дерибану. Чи не найістотніший ворог у нас самих, коли стаємо заручниками розчарування, втрата віри, крах сподівань. Благо, що співвітчизники добре знають, як може владне крісло змінювати навіть, здавалося, найщирішого патріота. Тому й, ставлячи високу шкалу вимог перед чиновництвом, покладаються (абсолютна більшість українців - 72%) все ж не на владців, а передовсім на самих себе. Про це свідчать результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ZN.UA. Хоча, безумовно, у період найсуворіших випробувань нам надзвичайно важливо не втратити «чуття єдиної родини». Адже тільки разом, відкинувши психологічний стереотип «моя хата скраю», ми зберігаємо шанс на те, щоб вистояти. Тож, усвідомлюючи цю сутність, спробуймо перегорнути декілька сторінок тижня, що вже став надбанням історії. «У нас повністю відновлено боєздатність» Президент України Петро Порошенко, після передачі українським військовикам нової техніки, сказав у селищі міського типу Озерне Житомирської області: «Поки у нас точаться активні бойові дії, у нас повністю відновлено боєздатність частин і підрозділів, оскільки на 5 вересня в нас залишалося 20% техніки від боєкомплекту. Сьогодні є 100%, є чим себе захищати» («Радіо Свобода»). Він наголосив, що в українських військових є наказ відкривати вогонь у відповідь на атаки супротивника. «Тільки зараз у наших військових уже є системи контрбатарейної боротьби, контрмінометної боротьби, снайперські рушниці, вони добре натреновані, й ефективність дій українських військових на порядок вища. Ось так ми використовуємо це (так зване перемир’я)», - наголосив Президент. «Цю істину доведеться зрозуміти» На переконання Віталія Портникова, «для Путіна найголовніше зараз - не відступати. Саме так він сприймає рецепт власного політичного виживання. І скільки б Олланд і Меркель не переконували його, що в результаті такого «виживання» хитаються будівлі російської економіки, які впадуть просто на голову кремлівського небожителя, він їм нізащо не повірить. А тому буде намагатися водити за ніс до останнього, намагаючись домогтися скасування санкцій без будь-яких реальних дій з власної сторони» (посилаємось на «Лівий берег»). Тож експерт робить висновок: «Саме тому в Астані - навіть якщо Олланд, Меркель, Порошенко і Путін туди прилетять - нічого не станеться. Це, здається, зрозумів уже і Назарбаєв, теж вирішив, що економічна ситуація в Росії підштовхне Путіна до врегулювання кризи - і який зіткнувся зі стіною неадекватності. І тепер Назарбаєв просто намагається конвертувати свій новий статус посередника і примирителя не стільки для вирішення української ситуації, скільки для попередження казахстанської». Відповіддю на питання, що може відбутися або не відбутися в Астані, стане, вважає Портников, принцип: «Неможливо врятуватися разом з Путіним, домовившись з ним і розраховуючи на його здоровий глузд. Врятуватися можна, тільки якщо Путіна не буде - а не у випадку якщо він «щось» зрозуміє і змінить політику». Відтак аналітик наголошує, що «слідом за Назарбаєвим цю істину доведеться зрозуміти і тим західним політикам, хто сподівається на розсудливість російського президента, і тим, хто запевняє, що санкції розраховані зовсім не на крах Російської держави, а на взаєморозуміння з ним. Просто нам усім потрібно перестати брехати самим собі». «На шляху до повного розриву» Аналітик Олександр Крамар вважає, що за умови збереження наявних тенденцій у двосторонній торгівлі до початку 2016 року Україна буде готова пережити навіть повномасштабну російську торговельну блокаду. У своїй аналітичній розвідці «На шляху до повного розриву» (див.«Тиждень») він нагадує, що через рік (а точніше - з 1 січня 2016-го) має набрати чинності економічна частина Угоди про асоціацію України з ЄС. Однак, наголошує Олександр Крамар, «досягнутий у вересні в Брюсселі «компроміс» про її відтермінування в обмін на відмову Росії від торговельної війни проти України насправді означає не вирішення проблеми, а лише її відкладення». Адже у Москві підготували урядову постанову про автоматичне введення в дію пакета обмежувальних заходів проти українських товарів відразу після набрання чинності економічною частиною Угоди про асоціацію з ЄС. РФ погрожує впродовж 10 днів від початку імплементації Угоди підняти мита на українське м’ясо, молочну та кондитерську продукцію, фрукти й зернові, а також на пиво, вина, спирт і сигарети. У цьому списку - й легкові автомобілі, автобуси, холодильники, одяг, взуття та сантехніка, вироби з чорних металів, скло, цемент, бетон, пластмаса, мінеральні добрива, пасажирські й вантажні судна, продукція машинобудування, косметика, а також тканини, меблі, спортивне обладнання. Відтак експерт зауважує: «У ЄС відбувається досить динамічний процес ратифікації Угоди про асоціацію членами ЄС. Окрім Європарламенту цю процедуру уже пройшли Угорщина, Словаччина, Чехія, Польща, Болгарія, Румунія, Естонія, Литва, Латвія, Швеція, Данія, Хорватія та Мальта. Якщо раніше завершення ратифікації всіма членами ЄС прогнозувалося до 2016-го чи навіть 2017-го, то тепер прогнози оптимістичніші: середина чи в крайньому разі кінець 2015 року. Тож далі відтерміновувати набрання чинності її економічною частиною було б дивно». Він також спростовує стереотип, що Росія чи Митний союз - найбільший ринок збуту для українських підприємств. «За останні три роки залежність України від російського ринку збуту різко зменшилася. Урізноманітнилася товарна структура вітчизняного експорту, розширився збут на нових ринках у країнах Азії та Африки, збільшився експорт на європейський ринок після запровадження ЄС односторонніх преференцій для українських постачальників», - пояснює Крамар. За його даними, впродовж серпня - вересня 2014 року частка РФ у загальному вивозі товарів з України впала до 16,9%, а разом із сателітами, які з 1 січня 2015-го стали учасниками Євразійського економічного союзу (Казахстан, Білорусь та Вірменія), – до 23%. Далі тенденція збереглася: у жовтні – до 15,7% та 21,7%, у листопаді – відповідно до 14,7% та 19,8%. Експерт наголошує, що «сьогодні для України пріоритетними є зовсім інші напрямки збуту товарів. Так, за 11 місяців поточного року найбільшу їх частку було реалізовано на ринках держав Середземномор’я (24,3%, у листопаді вона зросла до 26,5%), зокрема й кількох членів ЄС (Італія, Іспанія, Греція та ін.). Ще 23,2% (22% у листопаді) – в інших країнах Євросоюзу. Крамар резюмує: «Як бачимо, Росія та її партнери по Євразійському економічному союзу лише на третьому місці. Понад те, до Китаю та інших країн Далекого Сходу (Японії, Південної Кореї й Тайваню) у листопаді було ввезено українських товарів також лише в1,5 раза менше, ніж до РФ (9,4% проти 14,7%). І оскільки поставки на ці ринки останнім часом динамічно зростають, а до Росії падають, то вже незабаром вони можуть бути більш значущими для України. Іншими серйозними споживачами українських товарів стали країни Південної Азії (Індія, Пакистан та Бангладеш), куди за 11 місяців 2014 року надійшло 4,4%, у листопаді вже 6,4% усього нашого експорту, а також регіону Перської затоки (Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Оман) – відповідно 5,3% та 4%». А відтак наголошує: «Зрештою, Росія вже зараз не має підтримки сателітів по Митному союзу, коли йдеться про торговельну війну проти України, а на їхні ринки постачається ? всього нашого експорту до МС. Так, улітку 2014 року на засіданні Євразійської економічної комісії пропозицію РФ підвищити мита на українські товари не підтримали Білорусь і Казахстан. Адже їм цей політично мотивований крок аж ніяк не потрібен». «Шлях може бути дуже важким і складним» Російський політолог Станіслав Бєлковський, аналізуючи економічну ситуацію в Україні, не виключає ймовірності дефолту. Але уточнює, що не вважає «її близькою до 100% на відміну від багатьох фахівців» (посилає