Мат-пере-мат: хто приспав електорат?..

В кріслі господар заснув серед хати, в капцях, піжамі, навіть гармата не підійме його раптом на ноги: світ заспокоївся, всі без тривоги ранок очікують, сонечко блисне, світ прозріває, наче навмисне. Спали, дрімали, хропіли, сопіли, місяців два у підпіллі сиділи, вуха не чули передвиборчий гомін, спали у сіні, спали в соломі. Світ затулили стіною білбордів, телеефіру яскравим акордом, в очі тулили газети і вила, вибори йшли по країні уміло. …Аж пронеслася дзвінкою луною та новина, що ми ждали з тобою, вісточка для електорату – вибрали ми для себе депутатів! Є у нас справний могучий парламент, будуть начальники, слуги і зами, будуть ;нам правдою вірно служити, будемо краще тепер усі жити. Будемо сіять, врожаї збирати, граблями будемо щось загрібати, тільки знаряддя оті із зубами будуть сміятися знову над нами. Правду казали строкаті білборди – знову в парламенті звичні нам морди. Тільки тепер у костюмах новіших, колір змінили і стали безгрішні. Всіх простаків посадили уміло на металеві і бравурні вила, зуби гостренькі всіх штрикають в зад, лідер наводить порядок і лад, слово пророче як зело з руки щедро доходить крізь матюки. Віщий Олег справді хлопець стрункий, прапор залишить для нас…голубий. Жовте не любить обранець народу – яйця кидали в його наглу морду… Мажоритарники нові ворота з пластику ставили нашій голоті – в школі, у ФАПі, в садку і у клубі, глянути з вікон на світ навіть любо, гривні в конвертах на поміч селянам, кому на пляшку, а кому – на салямі. На храми місцеві на праві й на ліві давали під камер чіткі об’єктиви, в газетах, в ефірі лунали слова про те, що в нас Рада вже буде нова. Яка ж вона буде, панове, новою, коли знову бачим її із тобою, з твоїми фінансами, бізнесом-златом, коли за народ зможеш справді подбати? Стоїть той народ роззявивши рота і дивиться знову на нові ворота, оті, що із пластику ставиш у школі, а в діток як завше, зади досі голі… Повітряні кульки для електорату давали на вулиці всім і без блату. На кульці написано ім’я героя, щоб виборець знав із якою метою йому утелющили в руки цю шару, – повітря загнали в привабливу тару. Така розцяцькована гарненька кулька, на вузол зав’язана, майже як дулька, ось тільки кому її тицьнуть під носа? Наївним містянам, чи знатному босу? Очі продерли від тої дрімоти, всі аж запухли від сну й від роботи, ділять в парламенті хлопці портфелі, від радості скачуть до самої стелі. Ба, навіть в крісло хотіли пролізти вічно правдиві для нас комуністи, земляк за горлянку нас хоче вхопити і як Ляжка на трибуні душити. Хто тягне зверху, а хто – «тягне з боку», маємо з партіями всі мороку, де наш прем’єр, а де наш президент, хто розділив їх в останній момент? Всі за одне, а на вибори – різно, нам об’єднатися буде вже пізно, навіть війна на кривавому сході не може до гурту з’єднати народи. Дайте у руки якусь дубельтівку, пороху всипте, сідайте в автівку, і розраховуй на власнії сили – можна узятись за гострії вила. Тільки така самопоміч годиться, тільки не партія людям присниться, всіх нас гребуть під партійну гребінку стелять у раду кар’єрну драбинку. Люди, вставайте з-під теплих перин, очі протріть усі як один, знову проспали свою демократію, хтось одягає провладную мантію, знову ведуть нас в глибоку дрімоту, знов закривають надіями рота. Хто позіхає, аж зводить щелепи, знову ми всі йдем з дільниць недотепи, як нам второпать нарешті усім, щоб лоба хрестити не тільки на грім? …Тихо у будці дрімає Сірко, він вже не бачить, як ходить там хто, очі у нього позичили ті, хто на ці вибори мав на меті втрапити знову у рідний парламент і на обманах складали екзамен. Іспит пройшли майже всі, ще й ;успішно, хто був правий, той за бортом і лишній, є в депутатів ідеї, програми, а у господарях знову ми з вами. Будуть вони нам всі вірно служити, будуть вони нас за носа водити, будемо мерзнути в хаті без дров і проливати в бою власну кров… Лиш для Сірка, для бувалого псюри, в будці зіяють старі добрі дзюри, в мисці лежить кусень хліба і кістка, хай йому грець, він не хоче ще їсти. Ситій собаці всміхнулась свобода, тільки не радий наш пес тому плоду, хоче ошийника він від громади, щоб сторожити Верховную раду. Мріє той пес про подружку-дворняжку, про ланцюга із кілечок ковбаски, із вати куфайку на свіжу солому, про будку нову та про службу свідому, ще й ;про хазяїна, доброго злюку і про нову симпатичную суку… Спали ми з вами, спали добряче, і знов нас чекає житуха собача. Вірний Сірко, свою будку як треба, здасть квартирантам, для мене й для тебе…