Вбивча правда від Оксани Забужко

Оксана Забужко зазначає (цитуємо дослівно): «PSYCHOLOGICAL WARFARE AS IT IS. Дорогою в таксі з інтересом вислухала майже-годинну програму «РАДЗІАМЄЛОДЗІЯ» (фонетику збережено) – «пєсні а радном і любімом» (!). Нормальна така, серійна, вже наче й звична, після 15-ти рочків інформаційної окупації, рашин-пропаґанда – «савєцкая естрада» (Господи, яке ж убожество, аж жалко стало нашої загубленої юности!), «пісьма наших слушатєлєй» (географічно - все та сама «Новоросія», пацани нєздаюццо: Харків, Маріуполь, Одеса, Запоріжжя...), і на цьому тлі, точковим ударом-вкрапленням - такий самий фальшиво-бодрєнький шансончик «Ми нє хатім вайни!» (та ви шо, правда?!) - пазітіффчік, чьо: піпл (в даному випадку таксист) хаває, нє?..А не дуже вже він і хаває. Вже й бабусі з яблуками при підземному переході обурюються побаченим «в тілівізорі»: «НАШІ ДІТИ ГИНУТЬ, А ВОНИ ГОЛИМИ ЖИВОТАМИ ТРЯСУТЬ!» (с) Воістину, краще не скажеш». Вона ставить риторичне запитання: «Цікаво, чи дійшла б Червона Армія до Берліна, якби їй 4 роки (а перед тим іще 10!) крутили «Лілі Марлен»?». А відтак констатує, що наша «таки перемагає! Який же ми неймовірно сильний народ, і як мало ми про себе знаємо (подумала, вилазячи з таксі і струшуючи з вух «музикальную» русолокшину)». На думку Забужко, «ось це й називається – «путінізація ЗМІ» (с) П.Ф.д`Аркаїс), яка в нас тихою сапою відбувалася від того самого 2000-го року. І доки не відбудеться ДЕпутінізація, і армія «українських журналістів» буде й далі 24 год на добу «трясти животами», обслуговуючи російську зброю, - доти війні не кінець. І пора це зрозуміти. Всім».