«ПРОШУ ВСІХ ВСТАТИ. СУД ІДЕ…»

Для початку трохи хронології про те, що стало приводом для відкриття провадження за позовом депутата Луцької міської ради Романа Бондарука до автора публікації «Герої «нашого часу» (громадсько-політичний щотижневик «Дзеркало тижня», №48 від 20.12.2013 р.), незалежного журналіста Петра Чечелюка і місцевих видань, які передрукували матеріал з першоджерела — «Волинський інформаційний портал», «Віче-інформ», «Волинська правда».;Про це йдеться на сторінках газети Волинь-нова. Мова у публікації велась про рейдерське захоплення і знищення Романом Бондаруком, його братом Юрієм за сприяння луцького адвоката Андрія Осіпова спільного міжгосподарського підприємства «Луцькагробуд», захоплення ПрАТ «Волинська обласна друкарня», а також про непогашення кредитів КБ «Західінкомбанк» в сумі понад 37 мільйонів гривень. «Позивач» вважає (лексика, пунктуація і орфографія автора позовної заяви цілком зберігається), що «…відомості, викладені в даній інформації, є неправдивими і такими, що ганьблять мою честь, гідність та принижують ділову репутацію.., дана стаття є заказним матеріалом, метою якого було скомпрометувати мене і мого брата, заплямити нашу ділову репутацію, адже ми займаємо місце (яке місце? — Авт.) в житті місцевого самоврядування – я, будучи депутатом Луцької міської ради, та мій брат – членом виконавчого комітету Луцької міської ради» (на щастя, брат виключений із числа «членів» виконавчого комітету). Далі в позовній заяві наведено дев’ять пунктів, за якими газета «Дзеркало тижня» і згадані волинські видання нібито повинні дати спростування. Аби не втомлювати читача, обіцяю вкрай лаконічно висвітлити лише головні пункти, заявлені до спростування, які, так би мовити, якимось чином заплямували «ділову репутацію» депутата, принизили його «честь і гідність». Пункт перший: «У 2010 році брати з використанням сумнівних з погляду закону методів отримали контроль над державним підприємством «Волинська обласна друкарня» є недостовірною», — вважає позивач. Відповідь: 30 вересня 2010 року колишній багаторічний директор Волинської обласної друкарні Дмитро Головенко був запрошений в ДАК «Укрвидавполіграфія» (до його складу входить волинське підприємство) для звіту про роботу друкарні. Керівник звітував з 18-ти питань, а 19-тим була вказівка спуститися вниз на майданчик паркування автомобілів і віддати печатку підприємства тому, хто його чекає в автомобілі з Волині. Внизу директора підприємства з нетерпінням ждали Роман Бондарук і головний бухгалтер його бізнесу. Не зайвим буде нагадати читачу, що «паралельно» з цими подіями Роман Бондарук взяв у Дмитра Головенка власних коштів на суму з шістьма нулями на придбання багатоколірного імпортного друкарського станка. Сьогодні державне (!!!) підприємство «орендує» дорогу поліграфічну машину в цього «спадкоємця» Кирила і Мефодія та розраховується з ним орендою своїх приміщень. Готівка ж від оренди, відповідно, падає дзвінкою монетою в широкі кишені Бондарука. Своїх же кровних грошей Дмитро Головенко чекає вже чотири роки. Виникає запитання: кого тут треба судити за приниження «честі і гідності»?! Пункт другий: «Коло з боргами братів замкнулось міцною петлею на шиї пенсіонерів-вкладників КБ «Західінкомбанк». Позивач не згоден із таким текстом автора і вважає це образою. Відповідь: Фрагмент із довідки КБ «Західінкомбанк» про найбільших боржників банку на запит Луцької міської ради від 20.11.2013 р. за підписом голови правління фінансової установи Галини Скиби і круглою печаткою: «Бондарук Ю. А. (брат Романа Бондарука. – Авт.): Заборгованість перед ПАТ КБ «Західінкомбанк» становить понад 33000 євро. На сьогоднішній день Банком подано заяву до правоохоронних органів з приводу правомірності отримання ним зазначених коштів; Бондарук Р. А.: Заборгованість згідно з рішенням Апеляційного суду Волинської області від 26.04.2012 р. становить 433 810 доларів США, 53 300 євро, 2 193 088 гривень; згідно з рішенням суду від 03.11.2011 р. – 410 817 гривень, згідно з рішенням суду від 04.11.2011 р. – 158 029 гривень; ТзОВ «Пластіком», заборгованість якого згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 08.12.2010 р. становить 1 451 064 гривні. Засновником даного підприємства є Бондарук Ю. А.; КП «Промбуд-6», директором якого на дату отримання кредиту був Бондарук Р. А., заборгованість згідно з ухвалою Господарського суду Волинської області від 14.12. 2011 р. становить 10 127 878 гривень; ТзОВ «Волинська інвестиційна група», членами якого на 13.06.2007 р. були Бондарук Р. А., Осіпов А. О., а також ПП «Луцькбуд», заборгованість згідно з рішенням Волинського господарського суду Волинської області від 16.12.2010 р. становить 1 165 075 гривень, а згідно з рішенням цього ж суду від 15.11.2010 р. – 6 399 927 гривень». Журналістські коментарі до цих красномовних цифр просто зайві. Пункт третій: «Брати Бондаруки активно користувались «дахом» одного з заступників прокурора області». Відповідь: Заступник прокурора області, про якого йдеться в публікації, був звільнений із займаної посади у 2010 році і, боячись кари закону, виїхав за межі України. Є потреба перераховувати читачу усі пункти, за якими міський депутат вимагає спростування? Очевидно – ні. І так – за усіма пунктами «спростування»! До речі, автору з достеменних джерел відомо, що Роман Бондарук займається благодійністю, допомагаючи Жидичинському чоловічому монастирю. Що б це означало? Очевидно він вирішив, що такий благородний жест згладить його провини і стане самовиправданням перед Богом і людьми за зайву матеріальність прагнень. Жертва Богу, очевидно вважає він, стане спокутою і забезпечить йому спасіння душі. Змовчати про друга Романа Бондарука і його соратника по «бізнесу», депутата міської ради і адвоката Андрія Осіпова, таємного автора судового позову – нічого не сказати. Він – «мізковий центр» усіх справ свого приятеля, автор багатьох пасквілів і доносів в каральні органи на тих, хто його оточує. У них багато спільного. Вони не встигли зі своїм «бізнесом» у 90-ті роки, тому втрачене надолужують зараз. Їхні політичні і бізнесові біографії багато в чому схожі, як курячі яйця. Вони побували в партії «Батьківщина», клялися на Біблії про «вірність» інтересам партії їх об’єднує спопеляюча ненависть до колег-депутатів, до міського голови, а в так званій політичній діяльності – орієнтація на маргіналів. Вони виступають із безапеляційними промовами, з театральними жестами, в голосі – величавість. Обидва – «опозиціонери». «Професійна» опозиційність – шлях до швидкої і неминучої політичної смерті, оскільки така «опозиція» орієнтується на руйнування будь-яких ініціатив влади. В голові людини відсутнє почуття творення, відсутнє поняття того, що будівничі завдання важливіші, ніж симпатії і антипатії. Сьогодні Андрій Осіпов — член партії «Сила людей». А ось фрагмент його присяги як кандидата партії «Батьківщина»: «… клянусь під жодним тиском не зрадити вибору людей, увійти до складу фракції партії «Батьківщина» і не переходити в інші об’єднання чи коаліції… Нехай Господь допоможе мені з честю виконати мою присягу. Клянусь! Клянусь! Клянусь!». Не склалось… Іноді перші зароблені гривню чи долар дійсно можна помістити в рамочку і розповісти про це внукам. Уоррен Баффет — американський підприємець, президент і власник Berkshire Hathaway, один із найуспішніших у світі інвесторів, перших п’ять центів заробив на перепродажу кока-коли у шість років. Як почали заробляти перші гроші герої моєї оповіді, не знаю. Однак із вищевикладеного відомо, що колою вони не торгували, не натирали вони й щітками черевики знатних панів... Чим сьогодні займаються ці депутати? Читач гадає, що після шквалу такої ганьби можна провалитись в унітаз і спустити за собою воду. Як виявляється, ні. За ними й надалі закріплюється репутація «темних коників», як за Джорджем Стефенсоном — слава винахідника паровоза. Роман Бондарук «допомагає» мешканцям приватизувати гуртожиток на вул. Данила Братковського у Луцьку, хоч зі свого гуртожитку, нині повернутого з допомогою прокурора лучанам, виселяв мешканців на вулицю. Андрій продовжує студіювати корпоративне право – це «коньок» його ремесла – «юридичного» бізнесу. Адже, користуючись прогалинами у вітчизняних законах, можна закрутити справи з підприємством і переділити його власність, володіючи лише 5-10 відсотками акцій. Корпоративне право, як відомо, регулює статус суб’єктів господарювання, взаємовідносини між акціонерами в процесі створення, здійснення діяльності, реорганізації і ліквідації юридичних осіб. Досвіду в ;цій «галузі» юристу не займати. Щоправда, він ще не до кінця збагнув, що практична юриспруденція істотно відрізняється від теоретичної, а головне, що кватирка, яка дозволяла вирішувати багато питань не правовим способом, хоч і з великим скрипом, але закривається. Прийнявши на озброєння лозунг вождя світового пролетаріату: «Газета — не тільки колективний пропагандист і колективний агітатор, але також і колективний організатор», Андрій Осіпов видає брошурку «Комунальний патруль», яка стала місцевою брудною агіткою проти влади, проти колег–депутатів міської ради, особисто проти міського голови Миколи Романюка. Публікації в ній розраховані на старечий маразм, безграмотність, нездатність до аналізу інформації, неможливість з причини віку отримувати її з інших джерел. Уся ця мазня – з прицілом на майбутні вибори до місцевих рад. Андрій Осіпов хоче бути мером Луцька! Його побратим Роман тим часом став самозваним куратором луцьких об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Справа в тому, що отримані від власників житла кошти за оплату комунальних послуг, м’яко кажучи, можуть піти не за призначенням. Як пішли не за призначенням, скажімо, кошти банку. Та й вибори не за горами: через ОСББ за рахунок солодких обіцянок до себе можна схилити певну частину так званого електорату. Тих, хто ще не знає Бондарука. Те