«Таких можливостей перед Україною не відкривалося ще ніколи»

У перший день календарної зими зазвичай згадується перше грудня 1991-го, коли під час Всеукраїнського референдуму наш народ у всіх регіонах (у тому числі – в анексованому Криму) сказав «Так!» своїй Державності, Незалежності. Правда, цьогорічні реалії розглядаються в контексті російської агресії та подальшої окупації України, й першої річниці Євромайдану, під знаком ВРУ 8 скликання, яка започаткувала свою діяльність минулої п’ятниці. Нову Верховну Раду, в якій 44% «старих» нардепів, невипадково політаналітик Тарас Березовець назвав «останнім пострадянським парламентом України». Адже вона де-факто вже приречена і, попри початкову наявність проукраїнської конституційної більшості, спроможна спродукувати такі сенсації, що попередження про 120 путінців-нардепів, які прибудуть весною до Москви та проголосять «Новоросію», - майже дрібниця. Промовисто, що нова ВРУ своє перше засідання провела й на фоні вигуків «Ганьба!» (коли промовляв найстарший за віком народний депутат України Юхим Звягільський), й пісенної констатації «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» у виконанні Національного заслуженого академічного народного хору ім. Григорія Верьовки. Відтак новообраний парламент встиг уже в перший день своєї роботи обрати 359 голосами Голову Верховної Ради (ним став Володимир Гройсман, соратник Президента, екс-мер Вінниці, екс-віце-Прем’єр), а тоді, вже 341 голосом, і Прем’єр-міністра (Кабмін очолюватиме, як і досі, Арсеній Яценюк, лідер «Народного Фронту»). Впродовж першого тижня грудня, очевидно, ВРУ і «розділить» більшість урядових посад. Принагідно нагадаємо, що в парламенті восьмого скликання наразі – 6 фракцій. З них 5 створили коаліцію, до якої увійшло 302 народних депутати: «Блок Петра Порошенка» (голова Юрій Луценко), «Батьківщина» (голова Юлія Тимошенко), «Народний фронт» (голова Олекасандр Турчинов), «Самопоміч» (голова — Олег Березюк),Радикальна партія Олега Ляшка (голова Олег Ляшко). Протилежну «поличну нішу» займатиме Опозиційний блок (це поки що 40 нардепів). Окрім того, у ВРУ є ще й дві депутатські групи: «Воля народу» (голова — Ігор Єремеєв) та «Економічний розвиток» (голова Віталій Хомутинник). Звісно ж, це лише стартові позиції, попереду – і традиційне «перебігання» нардепів, і втілення в життя сценаріїв, про вірогідність яких не здогадуються навіть найобізнаніші політологи. Так чи інакше, по-своєму визначальним фактором залишатиметься війна, в якій Україна фактично, попри несуттєву та в основному декларативну підтримку Заходу, залишається сам на сам з імперською Росією, яка поспішає (перед тим, як розчинитися в складі Великого Китаю) встигнути залити кров’ю щонайменше так званий пострадянський простір. Тому спробуймо зуміти усвідомити уроки історії (у тому числі й ті, які запропонував останній тиждень осені-2014), аби зробити свій внесок у нашу спільну перемогу, а не в черговий глухий кут. «Тож будьмо єдиними» Петро Порошенко з трибуни ВР 27 листопада у Позачерговому посланні Президента «Про внутрішнє та зовнішнє становище України») наголосив, що зараз йдеться про «виклики і загрози, яких перед нашою державою, перед Україною, не стояло з часів Другої світової війни та повоєнної розправи з українським національним рухом» (тут і далі посилаємося на прес-службу Глави держави). Та, на його переконання, це «водночас – унікальний шанс, який дуже відповідальний Український народ подарував Українській державі, вперше обравши до Українського Парламенту проєвропейську конституційну більшість, – таких можливостей не відкривалося перед Україною ще ніколи». Роздумуючи в контексті першої річниці Революції гідності, Глава Української держави вважає, що «наші сусіди разом з п`ятою колоною всередині країни прискореними темпами здійснювали повний демонтаж української державності. План тихої ліквідації України ми як народ України зірвали рік тому – і тоді ворог пішов на нас війною. Військова загроза; замах на наш суверенітет, на нашу незалежність, на нашу територіальну цілісність; нехтування нормами міжнародного права з боку однієї з найбільших країн світу». Петро Порошенко переконаний, що зараз даються взнаки «криза глобальної та європейської систем безпеки та спроби ще раз вдатися до історично збанкрутілої політики умиротворіння агресора. Відсутність надійних гарантій зовнішньої безпеки, що не дозволяє нам повною мірою розраховувати на існуючі міжнародно-правові інструменти для захисту наших українських національних інтересів». Президент також звертає увагу, що нашого успіху в реформах окупант боїться ще більше, ніж нашої майбутньої перемоги на фронтах. «Тому цілять в нас не лише «градами». Не менш потужною зброєю є економічна агресія, яка має на меті не просто послабити Україну, а максимально вичавити нас, виснажити Україну – аж до повного знесилення, - зазначає він. - Сіяти ж на цьому ґрунті зневіру, депресію, розбрат, хаос в головах – то вже завдання сучасних послідовників Геббельса, мобілізованих на інформаційну війну проти України». До того ж, на переконання Президента, в Україні ключовий внутрішній виклик - корупція. На його думку, «першопричиною вкрай низького рівня життя переважної більшості українців є тотальна корумпованість державного апарату, сфери державних послуг. Некомпетентність і неефективність державного управління. Меркантильна, так би мовити, безідейна, корупція – куди сильніший внутрішній союзник нашого зовнішнього ворога, ніж його ідеологічно вмотивована п’ята колона». Петро Порошенко підкреслює: «Наша політика має бути спрямована на те, щоб крок за кроком рухатись від країни Революції Гідності до власне Країни Гідності. І я впевнений, що нам з вами вдасться її побудувати.В нас більше немає часу на розмови. Це чітко підтверджує український народ. Більшість, коаліцію – створено! Політична воля до змін – є. Чіткий план дій і коаліційна угода – також. Маємо шанс на його виконання. Тож ставаймо до роботи. І щоб за п`ять років ми були готові подати заявку на членство в Європейському Союзі. І останнє, мені здається, найважливіше. Євангеліє вчить, що царства, поділені всередині – впадуть. Так будьмо ж єдиними, бо настав момент гуртуватися у боротьбі за Україну, а не чубитися у вовтузні один проти одного. Час єднатися навколо миру і навколо реформ». «Всю Україну тримати в напрузі» Екс-заступник голови СБУ, колишній начальник Головного управління розвідки генерал-лейтенант Олександр Скіпальський, мала батьківщина якого – Волинь, наголошує: «Україна стала країною з високим ступенем терористичних загроз завдяки Росії. Судячи з останніх заяв президента РФ Володимира Путіна, за логікою його поведінки, виключати теракти в яких завгодно містах України в будь-який момент не можна. Росії потрібно постійно тримати Україну в напруженні» (тут і далі посилаючись на «ГОРДОН»). На його думку, «єдиний порятунок - високий професіоналізм, пильність і готовність до протидії українських спецслужб». Генерал – уродженець Волині також переконаний, що «Україна зіткнулася з терористами, яких направляє, вирощує і озброює Росія. Не варто зараз публічно виділяти найбільш вразливі для терактів українські міста і підприємства, це може посіяти непотрібну паніку серед населення». Як зауважує Олександр Скіпальський, «Путін і керівництво спецслужб РФ прекрасно розуміють: досить влаштувати декілька масових терактів в Україні, як Україна відплатить тим же. Влаштувати в Росії теракт українцям не так складно, враховуючи прозорість кордонів на сході та історичну близькість наших народів». Перший керівник Головного розвідувального управління, згадуючи про недавні теракти у Харкові, висловлює думку, що Росія не влаштовує теракти в місцях масового скупчення людей, а б`є точково, щоб було мінімум невинних жертв. «Тобто Путіну треба всю Україну тримати в напрузі, але без масових жертв, - підкреслює Скіпальський. - Кремль чудово розуміє: сильно розпалювати терористичний вогонь не можна, інакше вітер змінить напрямок і з`явиться загроза терактів всередині самої Росії». «Він має рік» Лідер російських лібералів Костянтин Боровой, намагаючись пояснити , чому в 2004-му Путін «пробачив» Україні революцію, а через 10 років пішов на неї війною, зауважує: «Тоді він вважав ситуацію керованою. У 2004 році революція мала яскраво виражений декоративний характер, а внутрішня структура політики й економіки практично залишилася незмінною. Це був емоційний підйом, не підтверджений реформами. Ющенко й Тимошенко не наважились на серйозні перетворення. Багато в чому ситуація повторюється й нині. Свого часу Каха Бендукідзе поставив правильний діагноз: революції без зміни еліт не буває» ( тут і далі посилаємося на «Український тиждень»). Відтак аналітик висловив припущення про можливість контрреволюційного перевороту в Україні, інспірованого Кремлем. «До такого сценарію Україні треба серйозно готуватись, - наголошує Боровой. - Уже сьогодні в період емоційного підйому народу, в період воєнного протистояння лунають заклики проти Порошенка й Уряду, уже тепер закладається «вибухівка» під владу. Безумовно, контрреволюційний реванш готується, і що менше в Україні проводяться реформи, то ймовірнішим він є. У Порошенка не так багато часу. Він має рік. Якщо не почнуться реформи, то підстав для антиукраїнської діяльності, контрреволюції буде чимдалі більше». «І справа – не в мовних проблемах…» Російський політолог Дмитро Шушарін («День») зауважує, що «десять років тому намітилася головна суперечність у розвиткові Східної Європи. Росія з неототалітарної стадії стала поступово, крок за кроком перетворюватися на тоталітарне утворення, що все більше і більше копіює і розвиває класичні зразки тоталітаризму». Відтак, на його думку, «тоталітарний поворот означає не вибір якийсь з традицій чи тенденцій у російській думці. Він руйнує основи російського інтелектуалізму, який завжди був європейським навіть у євразійському ізводі, навіть у чекістській версії евразійства. Що ж до ан