Ким на Волині працюють переселенці зі Сходу

Поки півострів під самопроголошеною проросійською владою, а на Сході тривають збройні сутички, люди адаптуються до нового життя, - пише Волинь-нова. За словами директора департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Оксани Гобод, на середину листопада в нашій області зареєстровано 112 родин із АРК та майже 700 — із Донбасу. Загалом до нас прибуло більш як 1600 громадян. Щоб допомагати їм із житлом та роботою, створено спеціальний штаб, який координує управління Державної служби з надзвичайних ситуацій. Облаштуватися на новому місці і призвичаїтися на чужині переселенцям допомагають і спеціалісти служби зайнятості, психологи та волонтери. — До наших фахівців звернулося 384 особи, – розповіла директор обласного центру зайнятості Раїса Кучмук. – Це переважно жінки віком 30–34 роки, які орієнтуються на заробітну плату 2,5 тисячі гривень і 5–денний робочий тиждень, погоджуються працювати навіть тимчасово. Наразі 127 вимушених переселенців отримали статус безробітних. Усіх їх залучаємо до навчання, перенавчання, участі у громадських та тимчасових роботах. Працевлаштувати вдалося 95 людей. Олену Шарандіну та Юлію Оксюту війна вигнала з рідних домівок. Обидві із сім’ями опинилися у Володимирі–Волинському. З роботою їм пощастило: за направленням міськрайонного центру зайнятості влаштувалися листоношами. — У нашому жіночому колективі всі співчувають новим колегам, які розповідали про свою біду, – каже начальник відділення зв’язку «Укрпошти» Людмила Туруцька. – Вдома залишатися вже не могли, бо через обстріли в будинках вибито всі вікна. Ходити вулицями стало небезпечно. Керівник спершу побоювалася, як справлятимуться новачки зі своїми обов’язками. Хоча Олена Шарандіна й працювала у себе в Лисичанську поштаркою, але тут, у Володимирі–Волинському, доводилося вивчати місто, розташування вулиць і будинків. Бар’єри, зокрема й мовний, якого спершу побоювалися жінки, насправді швидко вдалося подолати. Освоїлися у педагогічному колективі Володимир–Волинської школи–інтернату Юлія Семко, яка працює тренером із боксу, та Наталія Хомюк, котра погодилася на вакансію вихователя. Обидві винаймають житло. — Людям, які пережили страх за своє життя і своїх рідних, залишилися без роботи і даху над головою, які не мають впевненості у завтрашньому дні, потрібна особлива підтримка, – переконана директор Володимир–Волинського міськрайонного центру зайнятості Наталія Уколова. – Тому запросили психологів, щоб проводили тренінги не тільки для вимушених переселенців, учасників Революції гідності, мобілізованих вояків, їхніх рідних, а й для працедавців. На думку тренера ГО «Територія бізнесу» доцента кафедри загальної і соціальної психології Оксани Соловей, саме керівники підприємств мають підтримати тих, хто пережив емоційні потрясіння, зазнав душевних і фізичних травм, аби вони відчули себе людьми, гідними поваги, повернути їм упевненість у своїх силах. Щоб навчитися допомагати їм адаптуватися у колективах, на тренінг у міськрайонному центрі зайнятості зібралося майже два десятки представників володимир–волинських працедавців. Розраховують на допомогу соціальних партнерів – громадських організацій «Територія бізнесу» та «Волинські перспективи» — і в Нововолинському міському центрі зайнятості. Понад те, щоб ознайомити прибулих із шахтарським містом, тут організовували для них екскурсії, показували, де розташовані підприємства, які пропонують роботу. — Колись із Донбасу до нас приїхало багато людей будувати шахти, – уточнив керівник міської служби зайнятості Ігор Кантор. – Тепер у них шукають притулку родичі, які досі жили на Сході. На початку переселенців влаштовує будь–яка зарплата. Вони погоджуються як на вакансії, що відповідають їхньому фахові, так і на робітничі. Приміром, у відділенні «Ощадбанку» це касир, у готелі «SIS» – бармени, у лікарні – бухгалтер, у ТзОВ «Кроноспан УА» – менеджер та інженер, на підприємстві з іноземними інвестиціями «Хан–Електробау» та Нововолинській швейній фабриці – робітники. — Людям треба допомагати у скруті, – не сумнівається директор швейної фабрики Галина Максимець. – Наш колектив сердечно прийняв Альону Супрун та Ірину Ростенко. Гуртом уболіваємо за них, підтримуємо, як тільки можемо. Альоні лише вісімнадцять. На Волинь вона потрапила завдяки доброчинній релігійній організації. Живе у сиротинці. Дівчина старається не відставати від досвідчених швачок, але в майбутньому хоче здобути іншу професію — збирається навчатися на перукаря саме в Нововолинську. Тим часом інша молода донеччанка хоч і змогла адаптуватися на новому місці, попри небезпеку, все-таки повернулася додому. — Ольга Арсеньєва успішно простажувалася в нашому ресторані, – пояснила директор готельно–розважального комплексу «SIS» Олена Мудрик. – Її прийняли на роботу офіціанткою. Однак дівчина вирішила поїхати назад, щоб закінчити навчання у виші. Навіть якщо вдається знайти роботу, підшукати житло, влаштувати дітей у школу чи дитсадок, тривога не полишає тих, хто залишив обжиті квартири і майже все майно у зоні збройного конфлікту. Люди мають надію повернутися, але коли там стихнуть «Гради» і запанує спокій, сьогодні ніхто не береться прогнозувати. На фото: Альону Супрун доброзичливо прийняли у колективі Нововолинської швейної фабрики.