Працівник Луцького зоопарку віддав у зону АТО свій «Мерседес»

"Як ти дивишся на те, щоб я твоїм «Мерседесом» з’їздив у зону АТО?" – перепитав у Володі Таранюка його товариш Саша Савчук. Після цих слів і двох-трьох днів на роздуми, бо Володимир мав, але таки не зважився ;радитись із дружиною, в гаражі на вулиці Володимирській розпочався їхній спільний проект. Як переобладнати машину під реанімаційний автомобіль, як захистити її від куль і снарядів? У тім, що така «робоча конячка», як вантажно-пасажирський «Мерседес-409» з максимальною, як кажуть, базою і 4,5 метрами довжини кузова згодиться на війні, сумнівів не було. Ця машина-годувальниця впродовж кількох років безвідмовно служила господареві, який разом із дружиною займався виїзною торгівлею по селах, щоб давати раду собі і трьом діткам. Володя – родом з Ковеля. У Луцьку працював і вчився в Інституті розвитку людини. Тут зустрів суджену, яка приїхала в гості до тітки із Вознесенська Миколаївської області. Побралися. Виїхали на Південь і деякий час жили в батьків дружини. Народжувалися діти. Треба було шукати і обживати свій куточок. Сім’я взяла кредит і за 19 тисяч доларів придбала кімнатку у старому п’ятиквартирному будинку у Старому місті, біля Луцького замку. За тих декілька квадратних метрів на п’ять осіб треба буде виплачувати ще десять років – по 285 доларів щомісяця. Як за князівські хороми. Кімнатка, перегороджений коридорчик – і все. Усі підсобні приміщення у старому будинку вже давно перерозподілили сусіди до квадратного сантиметра – зі сварками і пересварками. Та суть не у тім. Мав Володимир недавно шанс полегшити собі кредитний тягар – мати передала синові півтори тисячі доларів. Міг внести цю суму і став би платити щомісяця на кілька десятків доларів менше за кредит. Але щоб годувати сім’ю, чоловік, який розуміється в техніці і має золоті руки, вирішив придбати гараж. Він облаштував у ньому автомайстерню і, зважаючи на те, що працює сторожем в КП «Луцький зоопарк» позмінно, почав шукати підробітку. Дві годинки на сон після сторожування – і в гараж, до праці. Переобладнувати «Мерседес» розпочали з укріплення ходової частини і салону. На базі металобрухту роздобули кутники, з яких можна було б зварити лежаки для поранених, в два поверхи. Тільки привезли метал – згадали про Ковельське депо. "Не знаю, чи офіційно можна про це казати, але, дізнавшись про нашу затію, люди, які працюють на залізниці, дали нам шість купейних поличок – три нижніх і три верхніх у комплекті із замками, – розповідає Володимир. – Щойно ми почали їх монтувати, мій сусід-лікар, здається, стоматолог, запропонував допомогу. Він і ще двоє його колег привезли швелер, диски, болти, гайки, ремені, якими можна було би прив’язувати поранених до ліжка. Пізніше виникла ідея бронювати автомобіль. Зв’язалися із волонтерами, які займаються постачанням бронежилетів. Перед тим ми допомагали їм із перевезеннями, тож дещо уже знали про метал, такий, що кулі з «калаша» від нього відскакують, – фінське залізо, по 12 тисяч гривень за лист. Три таких потрібно".; "Хтось із хлопців порадив звернутися до власника будівельної фірми Віктора Чорнухи, – веде далі Володимир. – Я дочекався його біля контори і коротко розповів про нашу ідею. Віктор Григорович підтримав її і звів нас із керівником благодійного фонду «Волинь-2014».Нам переказали 35 тисяч гривень на придбання броні. Поки різними каналами шукали метал, ми в гаражі встановили у салоні машини пічку й автономне опалення, бойлер, перетворювач напруги на 220 вольт, придбали запасний акумулятор і ще раз перевірили електрику. Нарешті отримали броню з Польщі і стали обшивати нею кожен квадратний сантиметр. Враховуючи витрати на розмитнення і перевезення, за мінусом частини грошей благодійного фонду, які ми використали з їхньої згоди з підтвердженням квитанціями, ми ще й досі винні за метал 7 тисяч 200 гривень. Після двох тижнів напруженої праці машина була, як лялька, чи то пак – танк на колесах" Добрі люди із Маяків зголосились безплатно за одну ніч пофарбувати автомобіль. На станції екстреної медичної допомоги дали необхідне ;медичне обладнання: кардіографи, дефібрилятори, кисневий балон, ще й мигалку, як для «швидкої».; Володимир півдороги проводжав друга на Схід і передав йому кермо. Якийсь час Олександр Савчук обслуговував цим «Мерседесом» лікарню у місті Щастя – перевозив поранених. Згодом він передав звістку, що підписав контракт на військову службу і записався у дванадцятий батальйон, що воює біля міста Старобешево. З ним – броньований «Мерседес». – Іноді мене перепитують, що з цього маю, що віддав свою машину на війну, – говорить Володимир Таранюк. – Та нічого не маю – мінус на кредитній картці і клопоти. Дуже хочу допомогти хлопцям, які захищають Україну, чим можу. Мене не призивали на війну, бо маю трьох малих дітей. Зате я чимось допоміг тим хлопцям, які в холоднечу ;мають змогу переночувати у салоні біля пічки, вмитися теплою водою з крана, скористатися електрикою і підзарядити мобільні телефони. Машина захищена від куль бронею, а, крім того, для більшої безпечності вона може заїхати в траншею. Про те, щоб нею перевозили поранених, не хочеться думати. Нехай Бог береже наших захисників. Володимир Таранюк загорівся новою ідеєю. У гаражах ;центру екстреної медичної допомоги він побачив дві непрацюючі вже «тойоти», дві поламані «газелі» і старий «уазик». З цього брухту, переконаний він, точно можна поставити на колеса два спеціалізовані медичні автомобілі, ще й із комплектом запасних частин. Техніка простоює, а там, на Сході, згодилась би.