Завтра у Львові перепоховають останки Івана Федорова

Як зазначає доктор філософії, професор ;Петро Кралюк, Іванові Федорову «повезло» з пам’яттю, у радянські часи його діяльність інтерпретували як яскравий вияв культурних зв’язків між «єдинокровними» східнослов’янськими народами – російським, білоруським та українським. Однак у нинішньому політичному й культурному контексті, на його думку, «говорити про «російсько-українсько-білоруські» зв’язки не дуже доречно. Навіть у Росії й Білорусії на них не акцентують увагу. Схоже, Федоров перестав бути потрібен як символ «російсько-українсько-білоруської дружби». Відтак учений, перший проектор НУ «Острозька академія», зауважує: «Певно, варто відійти від міфу про Федорова-першодрукаря. Він не був ні українським першодрукарем, ні російським чи білоруським. Українським першодрукарем варто вважати Швайпольта Фіоля, білоруським – Франциска Скорину, російським – невідомого друкаря, що в 1553 р. випустив у Москві кілька анонімних видань. Не зайве нагадати, що на надмогильній плиті Федорова було написано, ніби він «друкованіє занедбалоє обновилъ». Це можна сприймати як свідчення того, що у Львові існувало кириличне книгодрукування до Федорова. Принаймні існує (хай навіть не дуже певне) документальне свідчення, що за сто років перед Федоровим у Львові працював друкар Степан Дропан». Про місце народження Федорова висловлюються різні версії. Ніяких документальних свідчень про ;його перебування в Росії немає. Лише є скупі згадки у вихідних даних його московських друків та післямові львівського Апостола 1574 року. «Про походження Федорова з Москви буквально одним реченням зазначається в острозьких друках – Новому Завіті 1580 р. та Біблії 1581 р.», - нагадує Кралюк. Учений укотре наголошує, що насправді «Федоров зовсім не був «русским первопечатником», який ніс «високу російську культуру» на українські й білоруські землі до «малоосвічених» автохтонів. Навпаки, цей росіянин сформувався на еміграції, де мав змогу ознайомитися із набутками європейської культури. У певному сенсі — це «людина Європи». Федоров хотів віддати вміння, талант для батьківщини – Московії. Проте, за великим рахунком, він виявився не потрібен їй. Максимально ж зумів себе реалізувати на землях українських. У цьому сенсі він, безперечно, видатний діяч української культури». Перепоховання останків Федорова – добра нагода згадати про цю видатну людину. 18 грудня об 11.00 розпочнеться панахида в храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Львові на вулиці Руській. А перепоховають його в Онуфріївському монастирі.