На Волині оновилися 5 ікон

"Двадцять чотири роки тому я й не сподівалася, що отримаю можливість відвідувати храм, посильно поратимусь по хаті, одружу дітей, -- згадує Марія. – Цілісінький рік була прикута важкою хворобою до постелі. Лікарі наполягали на операції, але на це ;великих надій не покладала, та й грошей на неї не було. «Якщо не відважишся на операцію, то тобі залишиться жити чотири місяці», -- констатував нейрохірург в обласній клінічній лікарні. Привезли мене в Ковель, кинули у непримітну палату і три дні, як до безнадійної, ніхто не заглядав. А потім до іншої хворої прийшла лікарка Людмила Македонська. Побачила мене і очам своїм не повірила: «Маріє, це ти?», хоч таки впізнала, бо в цій лікарні я працювала санітаркою більше десяти років. «Я, Людмило Никифорівно. Та, якої скоро не стане». Невропатолог вислухала мою біду і попросила: «Ану повернись на бік, огляну!». «Не можу», -- відповідаю. Тоді Македонська як взялася до мого немічного тіла, то я від нестерпного болю зубами аж простирадло погризла. Так тривало по півтори години щодня більше місяця. Втрачати мені було нічого, зате з’явилася надія стати на ноги", - розповідає Марія Яківна. У той непростий для Марії Гушинець час вона безпомічно лежала і просила Бога: "Господи, допоможи, постав мене на ноги, не залишай сиротами моїх дітей. Служитиму Тобі до останнього ;подиху. ;Дуже хотілося мені тоді вивчити 90 псалом, але ;навіть молитвослова в руках не могла втримати". І Всевишній почув щиру безконечну молитву хворої тілом. Через деякий час лікарка принесла своїй пацієнтці кульбачку, а згодом жінка зробила перші самостійні кроки. Потім була перша сповідь у Милецькому Свято-Миколаївському чоловічому монастирі – і життя Марії докорінно змінилося, - повідомляє Слово Волині. Але, власне, в побуті воно ніколи й не жалувало жінку. Якщо закінчувалися одні проблеми, то починалися інші. І коли стало зовсім нестерпно, вона поїхала паломницею в Чорторийський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир. Після служби вирішила поговорити з батюшкою. "Повернетеся додому і побачите велике диво", - попередив жінку ігумен Варлаам. «Авжеж», -- подумала. – «Гору немитого посуду і безлад у хаті». І справді, тільки-но вступила в сіни, довелося гріти воду і доводити до ладу тарілки та каструлі. А на душі було так тривожно, ніби очікувала нової біди, бо на те були причини. Найдужче боялася чоловікового гніву. На щастя, нагодилася сусідка. "Тільки ми увійшли з нею в хату, дивлюсь – ніби ікона нова на стіні. «Оце так! Невже чоловік купив? На нього це зовсім не схоже», -- подумала. А Наталка Гурська як вигукне: «Люди добрі, та у вас же ікона оновилася!» Придивилися ми, і справді -- ікона стара, а ніби нова. То був мамин простенький Різдвяний образок. Придивились до інших: дві ікони Спасителя теж поміняли свій колір, посвітлішали. Одна належала також моїй матері, інша – чоловіковій. А ось третя ікона Божої Матері, -- показує на іконостас, – від прапрадіда. Боїмося й в руки брати її, щоб від давності не розсипалася, тому й не знаємо навіть назви образа". А вже потім подружжя Гушинці помітили, що й старенька ікона великомучениці Варвари, яка висіла в сінях, теж поміняла свої кольори, тепер на ній стало багато білого та рожевого кольорів. Перенесли її в кімнату. "На образку не було навіть видно, яка це свята, - продовжує свою розповідь жінка. – Ікона дісталась мені теж від матері. Тільки після оновлення розгледіли, що це свята Варвара, яку Православна Церква вшановує 17 грудня". Про диво, що сталося в її оселі, Марія Якимівна розповіла в милецькому монастирі. А коли вкотре навідалася в чорторийський, то першими словами, які почула від батюшки Варлаама, були: «То що, «оновлена», вкусило б тебе інше лихо, якби не сусідка?» І звідкіля було йому знати? ;Дуже я здивувалась, але розпитувати не стала. «Шляхи Господні незвідані», -- ;любимо ми повторювати. І справді так. Одні шукають чудес, інших ці чудеса знаходять самі. Лише дуже хочеться вірити в те, що дива підуть людям на користь, зміцнять їх у вірі, спонукають до покаяння, бо нічого випадкового у цьому світі немає, все закономірне і виписане в книзі життя кожного.