Повернення в лихі 90-ті: черги за хлібом у Луцьку

У черзі - переважно пенсіонери, але й є люди зрілого віку. Деякі прийшли сім’ями, щоб узяти більше хліба. В одні руки дають лише одну буханку хліба, вірніше вчорашній черствий батон. До слова, ще у грудні минулого року можна було прибати кілька буханок, щоб наприклад, поїхати в село до родичів.; Черзі, здається, немає ні кінця, ні краю. Від кіоску із хлібом вона розтягнулася на кілька десятків метрів і починає повільно обгортати сусідню зупинку. Дощ накрапає, а хліб досі не видають. На віконечку хлібної крамнички - красномовний напис “Не стукати!”. Люди із звірячим третепом і голодними очима дивляться на те, як у кіоску переставляють щойно привезені ящики із хлібо-булочною продукцією і розуміють, що на всіх - просто не вистачить. Старенькі зітхають і ще дужче стискають у руках де-не-де діряві парасольки. Виявляється, щоб отримати завітний буханець, люди простоюють у черзі кілька годин, займають чергу ледь не від світанку, щоб отримати вчорашній хліб. Відразу зауважимо, що так званий соціальний хліб в обласному центрі Волині продають уже давно, бо не всі можуть іноді нашкребти на свіжий буханець, але такий ажіотаж розпочався лише нещодавно. Старенькі лучани зізнаються, що щодня черга більшає і більшає. Найжахливіше те, що у людях поселився панічний страх. Спочатку журналіста спийняли, як “агента Кремля”, а потім вирішили, що стане без черги і першим отримає хлібину. Люди бояться навіть говорити про ціну хліба, кажуть, правда, що він дешевший, ніж у магазинах (звісно, бо ж черствий). Люди бояться навіть ганити владу та олігархів, котрих вважають винними у складній економічній ситуацію в країні, бо ж “мають прийняти закон, коли будуть ;саджати за ґрати за критику влади”.; Один сміливіший чоловік починає чехвостити олігархів і прем’єра, бо ж у Луцьку зарплати не такі, як у Києві, а ціни - просто космічні. Пенсіонери ледве не почали вгамовувати чоловіка, щоб бува часом чогось не вийшло. Але чоловіка важко вгамувати і до розмови підтягуються інші люди. Переконані, що, незважаючи на кров вбитих на Майдані і на Сході, нічого у країні не змінилося, навіть стало гірше. Мовляв, олігархи хочуть знищити народ, прикриваючи новітній Голодомор і Геноцид “реформами” уряду. Знедолені щоденними випробуваннями люди бояться чергового підвищення цін і кажуть, що олігархат відкидає країну на двадцять, а то й більше років назад, розкрадаючи решки того, що залишилося від промисловості країни.;