Руслан ВАЙМАН: «Не можна вийти з кризи, не будуючи»

Відповіді на ці та інші запитання – у розмові з заслуженим будівельником України, головою Волинського представництва Конфедерації будівельників України, генеральним директором Луцького домобудівельного комбінату Русланом Вайманом. «У нас заборонено вживати слово «криза» – Руслане Олексійовичу, час сьогодні такий, що, здається, не до будівництва. Але, судячи з того, що повсюдно в Луцьку працюють баштові крани, там, де восени було два поверхи, зараз уже дев’ять, спорудження житлових домів не припиняється. З преси дізнаємося, що сьогодні на руках у населення в Україні приблизно 65 мільярдів доларів. Тож якщо є заощадження, у період зростання недовіри до банківської системи, можливо, краще їх вкладати у будівництво? – Будемо говорити на прикладі Луцького домобудівельного комбінату. Ми у 2014 році здали 81-квартирний будинок на вулиці Федорова. Це третій дім із масиву в цьому мікрорайоні. Спочатку був 108-квартирний, потім – 72-квартирний, тепер ось 81-квартирний. Всі три будинки зведені за державними програмами «Доступне житло». Будувати треба завжди. На моє глибоке переконання, з кризи взагалі не можна вийти, не будуючи. Чому? Ми будуємо, споживаємо мільйони штук цегли, отже, працюють цегельні заводи. Ми використовуємо транспорт для перевезення тисяч тонн вантажів. Ми купуємо щебінь, метал, ми створюємо національний внутрішній ринок. Якщо говорити про наш ДБК, то цього року ми активно будуємо 180-квартирний будинок на вулиці Іващенка, його перша черга – 72 квартири – безперечно буде введена в дію. І квартири майже розкуплені. Ви маєте рацію: люди хочуть зберегти ті невеликі гроші, які в них є, а сьогодні заощадження краще вкласти в нерухомість, ніж у банк. Зрештою, в разі чого з будівельниками простіше розібратися. Із порядною будівельною фірмою, яка багато років на ринку, проблем не буває. У нас не було випадків, щоб хоч одна фізична особа не отримала квартиру. Тим часом знаємо десятки прикладів, коли людина поклала гроші у банк на депозит, і тепер не знає, що робити: по сто гривень видають щодня. Тож однозначно треба будувати. Є такий цікавий Закон України, якого ніхто не скасовував: «Про подолання наслідків впливу фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (2008 рік). Нічого тут не змінилося за великим рахунком. Отже, щоб вийти з кризи в будівництві, потрібні державні програми: здешевлення іпотечного кредитування і так звана програма «30 на 70». Ми починали зі 180-квартирного будинку на Федорова, перші 8 квартир за програмою «Доступне житло» реалізували у 2010 році. В 2013 році таких квартир вже було 130. Зростання більш ніж у 13 разів! Експерти кажуть: оці 30 відсотків безповоротної допомоги від держави (а це100-130 тисяч гривень на сім’ю) повертаються в бюджет: податками на прибуток, на додану вартість, податками на заробітну плату і так далі. Плюс робочі місця на внутрішньому ринку. Тобто програма «30 на 70» самоокупна. – А програма здешевлення іпотечного кредитування? – Треба рахувати. Можливо, вона сьогодні менш ефективна. – Це через те, що гривня впала? – Так. Але, сьогодні, я впевнений, що потрібна ще й державна програма забезпечення квартирами учасників бойових дій. Не тільки медичним обслуговуванням, різноманітними пільгами, земельними ділянками, але й квартирами. Ми про це говоримо з травня 2014-го, але поки що нас не дуже чують. Та коли ми даємо сім’ї учасника АТО земельну ділянку, то повинні розуміти, що він, скоріше за все, нічого на ній не побудує. Обійти сотні наших чиновників, зібрати вихідні дані, отримати технічні умови, щоб звести хороший будинок, практично неможливо. Але земельна ділянка одному – це десять сотих, п’ятьом – п’ятдесят сотих. Це ж можна побудувати 108 квартир! То давайте за рахунок місцевих, обласних, державного бюджетів зводити ці квартири. Замість передбачених у місцевих бюджетах витрат на вкладання бруківки, проведення благоустрою, фарбування фасадів – речей, які неприпустимі в нинішній ситуації на Волині і в Україні, ;– давайте направимо гроші на дороги і зовнішні мережі, безплатно дамо землю і побудуємо житло. Ви ж знаєте, що один працюючий на будівельному ринку забезпечує роботою ще шістьох працюючих в інших галузях. Не можна вийти з кризи, не будуючи. Кожна гривня, вкладена у програму «30 на 70», повертається в бюджет. Треба правильно рахувати й окупність програми здешевлення іпотечного кредитування. Ось дивіться: ми знайшли 200 мільярдів гривень на рефінансування банків, і тепер ніхто не знає, де ці гроші. А в найкращий рік на всі державні програми будівництва житла виділялося 200-300 мільйонів гривень, удесятеро менше! Ці гроші можна знайти і таким чином підтримати будівельників. До речі, треба відзначити, що держава все-таки свої зобов’язання в рамках програми здешевлення іпотечного кредитування виконує. Але треба йти далі. Бо це копійки у масштабах країни. Ще момент. Наше старе житло споживає у 3-5 разів більше енергії на метр квадратний, ніж нове. У більшості багатоповерхівок в Україні старі вікна, стіни із силікатної цегли, течуть покрівлі. Тож нам треба будувати у десять разів більше, ніж у минулому. І треба займатися реконструкцією всіх раніше збудованих шкіл, садочків, лікарень, щоб зменшити залежність від газу. Тобто будівельники мають працювати у дві зміни. До речі, ми вже давно працюємо всі суботи. І не тільки ми, а й «Луцьксантехмонтаж №536», і інші будівельні компанії системні. – І навіть зараз, у період кризи, коли на Сході триває війна? – Саме так. У нас заборонено вживати слово «криза». Ми стараємось якнайменше споживати поганих новин. Подивіться на наші об’єкти, які зводяться. На всіх будовах – державні прапори України. У нас висока зарплата, яку вчасно виплачуємо, ми забезпечені матеріалами, роботою. А стосовно бойових дій, ми просто допомагаємо військовим. Ось нещодавно на Тучинський військовий полігон у Рівненській області, де 60 відсотків добровольців, ми завезли купу матраців, ковдр, подушок, кабельної продукції. Просто лише тому, що того всього там не було. – Там служать ваші працівники? – Там служать громадяни України, серед них багато із Волині, Львівщини, Рівненщини. Ми просто допомагаємо. Не рекламуємо, вважаємо, що це наша внутрішня справа, але ми постійно допомагаємо окремим групам військовослужбовців і військовим частинам. Ситуація в країні має нас не розслабляти, а мобілізовувати. Нічого не робити, тому що йде війна – це ж неправильно. Треба, навпаки, більше працювати, більше платити в бюджет, допомагати військовим. І думати, як їм потім побудувати житло. – Але яка буде вартість цього житла? – Давайте поговоримо і про вартість. Ось є комплектуючі, скажімо, котли, хороші, сучасні, вони йдуть, на жаль, в євро. Є хороші вікна енергозберігаючі, вони йдуть в євро. Пальне прив’язане до долара. Але ми не намагаємося гнатися за курсом долара. Безумовно, ми відстаємо, через що багато кому, хто накопичував долари, сьогодні вдається купити квартиру. І попит є. Але він був би ще більший, якби діяли державні програми, про які я говорив. Вони зараз призупинені. Тільки виділяють кошти для тих, хто вже оформив іпотечні кредити, щоб здешевити виплати відсотків. Фактично в людей на сьогодні вийшов безвідсотковий кредит. Я згадую, з якими зусиллями ми намагалися залучити людей до цієї програми, як вони були проти… – А тепер навіть якби хтось хотів, то вже не зможе… – Так. Але я думаю, що до цього треба дійти, треба все добре порахувати. Бо я ж називав цифри – 200 мільярдів гривень на рефінансування банків і 200 мільйонів на всі програми будівництва доступного житла. – У 2013 році ви давали інтерв’ю «Волинській правді» й казали, що вартість квадратного метра житла на той час була 6400 гривень. – Так, 800 доларів за тодішнім курсом. Сьогодні – 500-550 доларів. Тобто в доларах ціна значно впала. Але ринок будівельний не зупинився. У нас є зростання до 2014 року. – В абсолютних цифрах чи відносних? – Ні, не в інфляції, а у фізичних обсягах виконаних робіт: у кладці, в розчині. Ніхто ж нікого не обманює. Достатньо висока зарплата, хороша зима була. Мабуть, ще й завдяки цьому більше покладено кладки. Будівельники не вміють гарно говорити, але вони – патріоти держави. Вони в цих умовах намагаються будувати кожен день. А це, за великим рахунком, національне багатство України. Це не буде вкрадено олігархами, вивезено на Кіпр, з цього будуть сплачені податки, бо це наочно і легально. Попробуй сховай 100-квартирний будинок. Просто треба думати, як поліпшити ситуацію. Бо три-чотири роки в Україні оформляється пакет документів на оренду земельної ділянки під будівництво. – І що, спрощень тут не відбулося? – Реальних спрощень майже не відбулося. Трошки легше стало отримати дозвіл на будівництво або декларацію на виконання будівельних робіт, причому реально це спрацювало у 2014 році, але найголовніше, що турбує будівельників, – це виділення земельної ділянки в оренду. Це питання надзвичайно складне. По два-три роки йде на це, затрачається більше часу, ніж зводиться сам будинок. Вільних земельних ділянок у місті немає. Це не тільки в Луцьку так. Треба розробляти генплани міст, виділяти ділянки під будівництво житла, на аукціоні – земельних торгах – продавати право оренди будівельникам, брати з них пайову участь за розвиток інфраструктури. От ми в минулому році заплатили за будинки на Федорова приблизно 300 тисяч гривень, це теж гроші в бюджет. І найголовніше – це робочі місця. Дуже важко завантажити роботою, наприклад, автомобільний завод. Значно легше завантажити будівельників. Причому наше житло з оздоблювальної цегли, з хорошими вікнами, з хорошими європейськими котлами. Його можна показувати німцям, голландцям, і не буде соромно. До речі, на Заході житло із фасадами з облицювальної цегли можуть собі дозволити лише багаті люди. Причому значно простішої конструкції.