Найнебезпечніший виклик – україно-українська війна

Навряд чи можна сподіватися, що хижак, перед яким ;запопадливо ;заграють, раптом змінить свої наміри. Він тільки на якийсь час вдовольниться залишеною напризволяще жертвою, аби не стільки частково потамувати апетит, скільки, зібравшись із силами, спрямувати свою безкарну (поки що) лють на інших. Навіть після перетворення Криму в плацдарм для перетворення країн Причорноморського басейну в чергову жертву, після перекидання наступальних видів озброєння до Калінінграда (Кенігсберга), Захід намагається ;не образити «кремлівського баскетболіста». ;Чи зуміють США (рівень «розуміння» ;Європи вже навряд чи підлягає сумніву) ; усвідомити загрозу безпосередньо собі, коли у Венесуелі та Аргентині ;РФ розмістить свої ракети (не факт, що цього ;ще не сталося), націлені на Нью-Йорк або Вашингтон?; Так чи інакше, схоже, фактично закриваючи очі на російську агресію, Захід ;уже змирився зі стратегією, запрограмованою Кремлем. Того, що політика «умиротворення» агресора тільки стимулює його «русскомировский сатанизм», схоже, не воліють бачити. Навіть за півкроку до смертельної межі, адже ;господар Кремля від час роздумувань про «возвращение Крыма» ;більш ніж прозоро натякає на фактично вже запрограмоване застосування ядерної зброї.; Тож, за великим рахунком, Україна, якій ;обіцяють надати зброю хіба тоді, коли її ЗС будуть розгромлені, ;опиняється ;у стані все більшої самотності. Ілюстрація цього протистояння біблійними образами Давида та Голіафа навряд чи доречна. Як і сподівання на те, що економічні санкції ;спроможні добити кремлівський режим раніше, ніж останній силою найпотужнішої та найсучаснішої зброї встановить «русский мир» в Україні. Визнання 17 березня українським парламентом частини Донецької та Луганської областей окупованими територіями (за це рішення проголосували 280 нардепів) ;засвідчило й той факт, що Київ, відчайдушно захищаючись від імперської Москви, починає називати речі та факти своїми іменами. На переконання директора фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної, Україна ;своїм рішенням поставила Росії «шах». ;Адже тепер Кремль опинився у ситуації, коли буде змушений взяти на себе фінансування захоплених ;бойовиками територій та офіційно визнати себе стороною конфлікту на українському Сході, або ж йому доведеться «позбутися» так званих «ЛНР» та «ДНР». Та найсуттєвіше, очевидно, те, що Москва не збирається змінювати своєї стратегії щодо України. І немає значення, хто залишиться на чолі імперії – чи Путін, який «воскрес» після півторатижневого перебування в публічному «небутті», чи хтось із генералітету, який організує Володимирові Володимировичу повторення долі Йосипа Віссаріоновича.; Натомість ;на розвиток ситуації в Україні може фатально вплинути ще один фактор, який «засвітив» конфлікт довкола «Укрнафти» та ;«Укртранснафти». Війна інтересів олігархів може завершитися не тільки поразкою того чи іншого «клану», а й смертельним ударом по Українській державі. Очевидно, аби не допустити до цього, Президент України й «показав червону картку» навіть такому «гравцеві», як Ігор Коломойський, оголосивши йому, у відповідності ; з Указом № 162, догану ;«за порушення правил професійної етики, вчинок, який порочить його як державного службовця». Зрештою, аби вкотре нагадати собі про вірогідність виникнення нових «глухих кутів», ;які створюються вже в Україні, ;спробуймо перегорнути кілька сторінок тижня, що вже зумів стати надбанням історії.; «Головна українська надія» Політолог і журналіст Віталій Портников вважає (див.«Обозреватель»), ;що «українські парламентарії не можуть прийняти логіку закону, який надає якийсь особливий статус фактично окупованим територіям - і саме тому довелося одночасно з поправками приймати декларацію про окуповані території. Росія і «сепаратисти» не можуть погодитися з ідеєю початку дії особливого статусу тільки після закінчення збройного конфлікту, виведення іноземних військ і найманців і проведення вільних місцевих виборів за українським законодавством». ;Торкаючись компромісності, аналітик констатує: «Україна погоджується з якимось особливим статусом районів, фактично окупованих Росією, в надії на припинення війни і початок нормального життя.; А Москва погоджується з проведенням вільних виборів за умови дотримання ;«прав мешканців Донбасу», прописаних у законі. Але все це виглядало б компромісом тільки в тому випадку, якщо б мова йшла про дійсно реальні проблеми. Якби ;«права жителів Донбасу» дійсно порушувалися б - а не йшла мова про регіон, влада якого послідовно викорчовувала українську мову з освітнього процесу, а «головна партія», за яку голосували майже всі ці жителі, обіцяла перетворити російську мову на державну на всій території країни». Тож аналітик зауважує, ;що радше йдеться не про компроміс, а про глибоку взаємну недовіру. «В Україні взагалі не вірять, що закон буде працювати - тому що не плекають жодних особливих надій на відхід окупантів, - резюмує Портников. - ;Головна українська надія - не так на те, що окупант піде, а на те, що він все таки утримається від великої війни і не піде на Маріуполь чи Харків». А відтак він робить висновок, ;що «прийнятий закон з усіма його поправками сприймається в Києві як данина дипломатичному протоколу. З таким же успіхом в Україні могли б оголосити «ДНР» ;та «ЛНР» еміратами». «Тут діалогу бути не може»; Російський диктатор спрямовує свою країну від тоталітарного до нацистського режиму. Так вважає російсь¬кий політик, член партії «Яблуко» Андрій Піонтковс¬¬ький. На його переконання, недавнє ;вбивство Бориса Нємцова стало не просто однією з гучних політичних справ, якими рясніє історія ;сучасної РФ, ;«цей злочин демонструє, що Росія кроками велета рухається від тоталітарного до нацистського режиму» (посилаємось ;на «Тиждень»). ;А відтак проводить історичну аналогію. «З огляду на свій вік пригадую подробиці відходу від політики Йосипа Сталіна, - зазначає Піонтковський. Той був значно раціональніший, ніж Путін, і куди більший злочинець. Наприкінці життя він справді клінічно з’їхав із глузду, готувався до Третьої світової війни, а паралельно ще до двох великих проектів: чергової чистки вищої партійної номенклатури та великого єврейського погрому. Все це не влаштовувало безпосереднього оточення, яке доклалося до того, що він наказав довго жити. Владу опісля перебрали не менші мерзотники, Бєрія, Малєнков і Хрущов. Але вони не підтримували божевільних проектів із Третьою світовою війною включно й кардинально змінили зовнішню політику СРСР, хоч і залишалися прихильниками марксистсько-лєнінської ідеології». Він вважає, що «переворот у нинішній Росії відбудеться лише за умови очевидної, безсумнівної і для її су¬спільства, і для еліти зовнішньополітичної поразки та цілковитого провалу української авантюри. Зараз про цей провал починають думати, він поволі напружує уми путінського оточення, що складається з бізнесменів, мультимільярдерів, які втрачають свої активи».; За версією політика, «діставши урок провалу своєї авантюри, Росія полишить Україну в спокої. Але якщо цієї поразки не станеться, якщо Путін досягне своєї мети і змусить українське суспільство прийняти умови його ультиматуму, то жодного примирення бути не може, бо цілі абсолютно різні. Путін палко прагне знищити Українську державу. А вона – самостійно розвиватися на європейській траєкторії. Тут діалогу бути не може». ;Однак, цей діалог неминучий. ;«Він почнеться з новою російською владою, - підкреслює Піонтковський. - ;Після можливого палацового перевороту до керма прийдуть такі самі, як Путін, тільки без імперських амбіцій. І довго вони не протримаються, бо в РФ відбуватимуться свої внутрішні процеси. Питання в тому, чи буде сама Росія після цього такою, як нині». «Загострення імперської шизофренії ;напередодні Дня Перемоги» «Дані розвідки свідчать про небувалу концентрацію військової техніки поблизу кордонів з Росією. Путін, не здійснивши плану «А», відокремлення російськомовної частини України, не здійснивши плану «Б» - бунту в Києві, може перейти до плану «В» - повномасштабної війни. Я наголошую на слові «може», - заявив лідер фракції «Блоку Петра Порошенка» Юрій Луценко в ефірі програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV . За його словами, в серпні 2014 року, «коли регулярні війська РФ увійшли на територію України, Путін почав план А – агресію», проте піврічна військова агресія не принесла Кремлю серйозного успіху. «Тому Путін включив план Б – бунт. Прояви підготовки цього промосковського бунту ми бачимо то в Харкові, то в Маріуполі, то в Києві», – ;наголошує Луценко. Однак нардеп переконаний, що і українська влада, і суспільство зірвуть і цей план Путіна. «І тоді ми повинні бути готові до путінського плану В – повномасштабна війна. Перегрупування російсько-терористичної бронетехніки, просихання грунту і традиційне для Москви загострення імперської шизофренії напередодні Дня Перемоги вказують, що найнебезпечнішим періодом може стати кінець квітня-травень», – заявив політик. У той же час Луценко вважає єдиним, що може зупинити ймовірний наступ Путіна – усвідомлення самим президентом Росії можливостей України зупинити його. «У нас є така можливість? Ми мало що зробили за 10 місяців. Можна, звичайно, поговорити про втрачені можливості. Але це не додасть ні сил, ні віри. Тому ще раз повторю: треба зціпити зуби і працювати. Вибір у нас невеликий. Буде війна – відповімо воєнним станом і перетворенням країни у великий військово-промисловий табір, об який зламає зуби Путін. Буде мир – проведемо реформи, які приведуть нас в багатий і безпечний табір ЄС», – резюмував Луценко.; «…щоб підтримувати в Україні хаос» Екс-посол ;США Джон Гербст переконаний, що ;«Путін переслідує в Україні дуже чітку, хоч і не задекларовану мету. Він хоче дестабілізувати країну. Він волів би створити в Києві режим, який буде підвладний його волі, але це неможливо, оскільки 80 відсотків населення України зневажають