Дніпропетровська відставка лідера «жидобандерівців» і волинський «рикошет»

Під завісу березня-2015 не тільки «засвітився» неминучий конфлікт між державними та бізнесовими інтересами, коли впливовий посадовець власною унікальною діяльністю довів ймовірність начебто неможливого. Адже «слуга Мамони» (грошей,капіталу) виявив ;здатність переможно відстояти інтереси України, включаючи її духовні складові. Не факт, що, якби не позиція Коломойського, то ;Дніпропетровськ, як і Одеса, давно вже (якщо не після «кримської», то після «донбаської» операції Кремля) ;був би в кабалі вірогідного цивільного чоловіка Кабаєвої. Однак навіть ці заслуги не дають підстав на вампіричну роль, аби довіку продовжувати «пити кров» і мати неписані преференції, ігноруючи закони та створюючи алгоритм поведінки для інших «грошових мішків».; Однак спробуймо повернутися до одного з початків цієї драматичної (дасть Бог, не трагічної) історії. Ігор Валерійович Коломойський (13 лютого 1963 року, м. Дніпропетровськ) – один із найвпливовіших вітчизняних ;бізнесменів (олігархів) і політиків, ; у ;2008 році обраний президентом Об`єднаної єврейської громади України, а в ;2010 році - президентом Європейської єврейської ради. За оцінками ряду експертів, Ігор Коломойський - один з найбагатших людей України зі статком від двох до трьох мільярдів доларів. ;Особливо ж ;знаковою виявилася місія Ігоря Валерійовича на посаді голови ;Дніпропетровської ОДА, коли вже, здавалося, не такою й ;реальною буда ;можливість зупинити реалізацію путінського плану щодо «Новоросії» (з «відрізанням» України від Чорного моря). Скільки б не говорилося про суттєвість суб’єктивного фактора в історії, нерідко ;це може стати визначальним. У цьому ракурсі слід віддати належне й О. Турчинову, який в ранзі в. о. Президента призначив ;І. Коломойського на посаду губернатора Дніпропетровщини (з ;2 березня 2014 року). Причому не без участі Коломойського вдалося зупинити «пропутінські дерзання» харківського «допогопівського дуету» (Кернеса й Добкіна), коли вже почав вимальовуватися план повторення «освобождения» (знищення), напрацьований ;ще ;більшовиками. Заявивши, що на Дніпропетровщині сепаратизм не пройде, І. Коломойський у властивий йому манері поспілкувався ;з Г. Кернесом. Після цього проект відкриття «Українського фронту» з Харкова перестав реалізовуватися.; ;З березня 2014-го, виступаючи ;перед активом Дніпропетровської області, новопризначений голова ОДА ;відверто розставив крапки над «і» щодо господаря Кремля, спаливши мости для відступу: «Шизофренік, невеликий на зріст. Він повністю неадекватний, повністю збожеволів. Його месіанство, відновлення Російської імперії 1913 року або СРСР 1991 року може довести світ до катастрофи». Відтак Коломойський зумів узяти під контроль не лише ситуацію в «своїй» області (та й, до певної міри ;в сусідніх районах Донецької), а ;й фактично взяв під «опіку» ; Запорізьку й, завдяки своєму підлеглому та ;бізнес-партнеру І. Палиці, - Одеську ; область. ;До того ж домігся створення ;ефективних збройних потуг. З ініціативи та ;фінансової підтримки Коломойського почали формуватися загони добровольців «Дніпро», а згодом він допоміг у створенні батальйону «Донбас». Правда, при цього ;Ігор Валерійович поступово ставав де-факто абсолютним володарем ;на значній стратегічній території, дозволяючи собі не дуже й озиратися на Київ. Свій політичний статус він небезуспішно намагався конвертувати в капітал у буквальному розумінні. Тому вже навряд чи в когось міг бути сумнів, що рано чи пізно «грім гряне», хай тільки-но зміцняться позиції центру, «удільним князівствам» і їхнім володарям скажуть «ні».; Формально цими «днями Х» ;можна ;події з 19 по 24 березня: Верховна Рада України позбавляє Коломойського (хоч у того, начебто нема жодних чварів із нинішнім очільником Кабміну) ;контролю над «Укрнафтою». Відтак ; в оточенні «своїх» озброєних людей в офісі ;центрі Києва ;з’являється сам Ігор Валерійович, специфічно спілкується, заявляє, ;що планується рейдерське захоплення компанії групою депутата Єремеєва. ;Така ;ситуація зі збройним захопленням «Укрнафти» стала ;безпрецедентною ;в українській новітній історії. Ще ніколи олігархи або державні чиновники не захоплювали державних будівель у центрі столиці. «Це - виклик державі Україна. Те, що відбувається, - це не просто конфлікт. Це намагання Коломойського розширити свою імперію і зберегти політичний вплив. Але ми не можемо допустити існування держави в державі», - наголошував ;професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань (цитуємо «DW»).; Чому такий розвиток подій ;формально спричинило усунення з посади керівника «Укртранснафти» (структури «Укрнафти») волинянина за походженням ;Олександра ;Лазорка? Чому намагання держави повернути під свій контроль цю стратегічну структуру викликало таку ;безпрецедентну реакцію надзвичайно впливової особи, яку забула про свій патріотизм?; ;Все, з погляду «голої» прагматики, ;просто чи принаймні зрозуміло. Для Ігоря Коломойського «Уктранснафта» - ключова ланка у функціонуванні його «паливної імперії» з повним циклом виробництва: від видобутку нафти - до її транспортування, переробки і продажу пального на одній з найбільших в Україні мереж автозаправок. ;До речі, як зауважував директор консалтингової групи ;«А-95» Сергій Куюн, «першим кроком Лазорка на чолі «Укртранснафти» після призначення 2009 року було розвернення трубопроводу, яким традиційно отримував нафту підконтрольний ;«Лукойлу» Одеський нафтопереробний завод, на Кременчук, де група ;«Приват» Ігоря Коломойського взяла під контроль нафтопереробний завод». Від такого шоку, як констатують аналітики ;паливного ринку, ;Одеський НПЗ так і не оговтався та змушений був згодом закритися. Поступово Коломойський вижив з ринку всіх конкурентів, аж поки не залишився єдиним в Україні великим виробником пального. То хто від такого статусу готовий безболісно відмовитися? Інше питання, коли вже на кону – інтереси держави, які не можна не враховувати. ;До того ж тоді, коли, ти, за оцінками ряду експертів, завдав державі багатомільярдних збитків, продаючи державну нафту по занижених цінах на власні нафтопереробні потужності. Правда, сам Ігор Коломойський відкидає всі звинувачення у незаконній діяльності менеджменту контрольованих ним держкомпаній, називаючи спроби усунути його людей «переділом власності в інтересах інших учасників паливного ринку». Та все ж таки, незважаючи на ;фінансові та політичні апетити, конфлікт вдалося принаймні на якийсь час не загнати в глухий кут. ;Після ;догани від Президента України, принципового ;його попередження (передовсім для всіх «удільних володарів»), що в державі не буде «приватних армій». Зрештою – після спілкування ;ввечері, 24 березня, ;віч-на-віч ;Петра Олексійовича та Ігоря Валерійовича. Саме під час цієї зустрічі Глава держави, отримавши заяву Ігоря Колойського з проханням про відставку, звільняє ;його ;з посади ;голови Дніпетровської ОДА. При цьому Президент наголосив: «Дніпропетровська область повинна залишатися бастіоном України на сході, захищати мир та спокій громадян». З цього приводу директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов резюмував для УНІАН, що, ;швидше за все, рішення про відставку прийняте на основі негласної домовленості, відповідно до якої Коломойський відмовляється від, щонайменше, відкритих політичних домагань і політичних амбіцій в обмін на збереження власних економічних позицій. Адже, на його думку, «ціна політичної поразки у випадку поглиблення і розростання конфлікту для Коломойського була б надмірно високою, і вона стосувалася не лише його політичних активів як у Дніпропетровській області, так і в парламенті, але і могла б істотно обмежити, скоротити позиції багатопрофільного бізнесу групи «Приват». Експерти, оцінюючи факт цієї резонансної відставки, вважають, що імітація ;припинення конфлікту закономірна й ;зрозуміла, як і зрозуміле небажання ;сторін іти на загострення і ризикувати серйозними наслідками для української державності. Навряд чи мають підстави твердження у стилі «падіння Коломойського», «крах хазяїна «жидобандерівців»… Інше питання, що з ;ситуації, яка складається, неодмінно ;спробують скористатися й структури, які в тій чи іншій мірі контролюються з берегів Москви-ріки.; Наразі ж в Україні ті, від кого залежить ;не більше й не менше, а доля держави, вчинили логічно та, можливо, далекоглядно. «Указ Президента про звільнення Коломойського з посади керівника ОДА, але за бажанням самого Коломойського, є взаємоприйнятним компромісом, є конструктивною і цивілізованою формою розв’язання того конфлікту, - вважає політолог Володимир Фесенко. ;-Принципово - не гратись зараз у війну з державою. Якщо Коломойський проявив мудрість, коли був конфлікт інтересів, але знайшли конструктивний варіант розв’язання цього конфлікту, то так само конструктивно потрібно діяти і в регіоні. Не потрібно починати ніяких війн» (УНІАН).; Однак це не означає, що згадуваною відставкою ;вдалося ;остаточно досягнути компромісу, відмовитися від лиття води на млин тим, хто хоче поставити хрест на самій українській державності, а вже відтак поставити «к ногтю» всіх – від найупослідженішого злидаря до олігарха, найвпливовішого і принаймні хоч трохи проукраїнського політика. ;Тим паче, що конфлікт інтересів – явище неминуче й перманентне. Та є межа, своєрідна червона лінія, яку просто не можна переходити, бо інакше, процитуємо авторку афоризму «Весна переможе», - «Пропало все». Переконатися, наскільки праві ті, хто вважає відставку Коломойського лише відтермінованою фатальною та однозначно програшною для всіх сторін (окрім хіба кремлівської) війною, можна буде вже невдовзі. Адже на суботу в Дніпетровську заплановане віче, на якому попередня владна команда обіцяє відзвітуватися за свою діяльність. Чи цим тільки обійдеться? Чи, як попереджує ;у своєму блозі нардеп і журналіст Мустафа Найєм, ;«Ігор Коломойський. Все тільки починається». Навряд ;чи не усвідомлюють серйозності наслідків навіть «найгаряч