Роман Кулик: «Нам варто очікувати гіршого сценарію»

Якби у нас робилося зараз те, що на Донеччині, то ніхто в хаті не сидів би - Романе Анатолійовичу, для вас як для військової людини мінські домовленості є хоча би натяком на оптимістичний прогноз для України? –Хотілося б, щоб так було. ; Хочеться, щоб завершився цей страшний період похоронок. Ми вже достатньо надивилися на війну. Відчули її. Хочеться, щоб прийшов мир на Луганщину та Донеччину, щоб люди там жили в мирі. Нехай ми повоюємо на картах, а не зброєю. –Ви служите вже досить довго, чи було за всі часи в армії передчуття війни? Чи думали ви, що доведеться воювати за Україну? –Дуже хотілося, щоб звернули увагу на армію. Особливо, коли її почали скорочувати. Вся зброя і техніка ;знищувалася, різалася. Нового майже не випускали.; Імпонує сусідня Білорусія. Вони свою військову техніку посадили на свої МАЗи, а не на російські машини. Хоч з Росією мають хороші стосунки. Чому в нас так не відбулося? Є ж в нас КраЗи, які можна було б використовувати як базові машини. Але що зараз говорити... А от передчуття війни не було. Військова доктрина ніякої війни не передбачала за всі роки Незалежності України.; –Але тим не менше зараз маємо 4 хвилю мобілізації. З нашої невеличкої області, згідно з мобілізаційним планом потрібно покликати до війська майже 2000 людей. Це не забагато для області з мільйоном населення? –Я вам хочу нагадати, що під час першої хвилі мобілізації ми укомплектували 51 бригаду за 4 дні. Це більше трьох тисяч людей. В нинішній час ми за два місяці не можемо призвати ;2 тис. людей. ; ;Враховано все і фактор посівних робіт, і потреби в обороноздатності області. 2 тисячі – це нормальний план і реальний до виконання. –Скільки призвано вже станом на зараз? –Понад півтори тисячі. –Чи назбираєте 2000 людей до 19 квітня? –Можу сказати, що мобілізацію ми в будь-якому разі завершимо 19 квітня, але чи вдасться нам призвати до війська 2000 людей, сказати не можу. Люди різні. Є добровольці, які самі зголошуються служити і приходять до нас. Є люди, які добровільно виявляють бажання служити, але не в ЗСУ, у добровольчих батальйонах. ; –Скільки людей сьогодні ухиляються від мобілізації? –Понад 6 тисяч. Серед них чимало перебуває за кордоном: в Росії, в Польщі, в Білорусії. Зараз Рада оброни області, якою керує голова ОДА , вживає чимало заходів для того, щоб знайти цих людей. –Рік тому в більшості чоловіків на Волині був порив до захисту Батьківщини. У військкоматах стояли черги. Ви самі сказали, що за 4 дні сформували бригаду з трьох тисяч осіб. Що найбільше вплинула на те, що сьогодні люди відмовляються від мобілізації? Можливо, більшість банально не розуміли, що війна – це не романтика, а смерть, кров і сльози? –Я не можу стверджувати, що люди, які ухиляються від мобілізації не є патріотами, чи не хочуть захищати батьківщину, вони бояться. Повірте, якби у нас робилося зараз те, що на Донеччині, то ніхто в хаті не сидів би. У нас є дух патріотизму. Подивіться на добровольців, на волонтерів. Скільки вони всього роблять для України та армії!; Але, напевно, ви маєте рацію, коли кажете, що рік тому люди не розуміли, що таке війна. Сьогодні ж приходять похоронки… З нашої області додому не повернулося ;більше 110 чоловік. За розрахунками кількості загиблих на тисячу населення, наша область попереду. Ми проводимо 4 хвилю мобілізації і майже щодня хоронимо воїнів… Як ви вважаєте, легко матерям і дружинам відпускати чоловіків, а тим ;йти воювати, знаючи про це? Є страх війни. Її побачили в справжньому обличчі. Мабуть, прийшла пора, щоб воювали навчені професіонали.; –Тобто ідея загальної мобілізації, як було в часи другої світової війни, не має права на існування? –Ми маємо зараз так звану гібридну війну. В ній роль грають не тільки мобілізаційні ресурси. Тут ;також важливо здобувати перемогу в інформаційних баталіях, грамотно вести підривну діяльність. Факти саботажу в нашій області є наслідками саме інформаційної війни проти нас. Хтось в цьому напрямку працює і хтось це оплачує.; Зараз підписаний Указ Президента про те, щоб Збройні Сили були в кількості 250 тис. чоловік. Нам потрібні фахові військовослужбовці. Зараз вони проходять навчання та бойове злагодження.; Волиняни заслуговують на повагу, а не на ганьбу від радника Президента –Що найбільше зараз перешкоджає мобілізації? – Ми виявили ряд негативних факторів, пов’язаних з комплектуванням 51 бригади. Для мене, як для військового, це є уроком. Велика кількість людей з цієї бригади сьогодні перебувають вдома, а не у військових частинах. Здебільшого це мешканці північних районів області. Там і мобілізація проходить гірше, ніж у інших районах. Ми неодноразово спілкувалися з ними. ;Вони – у складній ситуації. Адже, зараз триває демобілізація. Коли вона завершиться, у якому статусі перебуватимуть ці люди? Я закликаю їх повернутися до військових частин. Якщо вони не викрадали зброї, не вчиняли військових злочинів, то ;проблем немає. Не їхня вина, що вони залишилися без командира. І не їхня вина в тому, що вони були погано забезпечені.; –Радник Президента Бірюков назвав ; волинян ;та інших западенців ;«трусливыми шавками». –Його просили вибачитися, але я не чув, щоб він вибачився. –Але це тільки посилило зневіру в людей... – На ці процеси ми не маємо впливу.; Відверто кажучи, приємніше зустрічати демобілізованих, ніж нести повістку. От нещодавно повернулися бійці танкового батальйону з колишньої 51 бригади. Це було для мене свято. На образи не варто звертати уваги. Просто 51 бригада була одною з перших, кому довелося воювати. Вона мусила бути у найскладніших точках. ; Савур-Могила, Іловайськ, Дебальцево... Всюди були представники 51 бригади. Там було багато героїв. Не можна дозволяти категоричних висловлювань. Було багато трагедій. В бригаді ж були такі підрозділи, де не було жодного кадрового командира. Це була наша помилка. –Ви хотіли сказати помилка військових, а не простих волинських хлопців? –Я ще раз нагадаю, що волинські хлопці зібралися з 4 дні в часи першої хвилі мобілізації. Ніхто не відмовлявся. Ці люди заслуговують на повагу, а не на ганьбу від радника Президента.; Але зауважу, що є герої, але є й зрадники. Якщо є група людей, які кажуть: «Ми плювали на все . Ми складаємо зброю і тікаємо». ;Як назвати цих людей? А поруч є інша група, яка проривається до своїх. Вони виводять поранених, рятують зброю. Хоча залізо є залізом. Важливо, що збережене людське життя.; –Відомо, що є випадки, коли люди, які служили на Сході не можуть добитися статусу учасників АТО. Нещодавно в інтернеті була оприлюднена інформація про хлопця, який був під Волновахою в травні. Статусу в нього немає, бо Волноваха в той час не була в зоні АТО. Чи багато подібних випадків? –Це пов’язано зі складністю бюрократичної машини. Проблема, про яку ви конкретно згадуєте вже вирішена. Але той чоловік зневірився у свій час . Підстава для видання довідки про участь в АТО є витяг з наказу начальника сектора. У травні минулого року розподілу на сектори ще не було. Ми готуємо документи людям, які воювали в той час на підставі наказу командира частини. Зараз взагалі змінився порядок надання статусу учасника АТО, громадянам, які захищали Незалежність України. Але ми чекаємо, що відповідні повноваження будуть надані військовим комісаріатам. Поки ж ми займаємося тільки перевіркою документів. Сьогодні ми загострюємо питання про медичне обстеження демобілізованих. Якщо є відхилення у їхньому здоров’ї, то направляємо в наш гарнізонний госпіталь для підтвердження втрати працездатності. На підставі відповідних документів ;воїни отримують певні компенсації.; –А скільки демобілізованих волинян перебуває сьогодні на обліку? -Більше 800 чоловік. –При проведенні попередніх хвиль мобілізації було багато нарікань на медогляди і їхню якість? Чи змінилося щось в кращу сторону? –Зараз людину не відправлять в навчальний центр без медогляду.; –Але медогляд можна провести і фіктивний. –Ні. Про це ні в якому разі не йдеться. З медоглядом дуже суворо. Зараз здійснюється нагляд над цим процессом, питання на контролі. Якщо людина не погоджується з рішенням медичної комісії в районі, то пише клопотання проходить обласну медичну комісію. Виноситься експертний висновок. ;По навчальних центрах розподіляються тільки здорові люди. І загальновідомо, що не призиваються батьки трьох дітей, опікуни та інші особи, як то передбачено ст. ;23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку». ;; Простіше було б на передовій з автоматом, аніж повідомити матері про смерть сина –В суспільстві досить гостро сприймають ще одну тему – мобілізація посадовців та їхніх родичів. Люди здаються питанням: чому мого сина кличуть воювати, а ;чиновника чи народного депутата – ні. –Так, своя рубашка ближче до тіла. Хай навіть всі мери, губернатори та народні депутати відправлять в АТО своїх дітей, людей це не заспокоїть. Завжди буде питання: чому мого, а не когось іншого. Це страх. Спочатку хотіли, щоб всі комісари були з АТО. Будь ласка, – всі комісари з АТО. Що ще? Давайте візьмемося за мерів. Нехай їхні діти послужать. Ну, нехай послужать. Самі ж міські голови мають виборні посади і повинні виконувати свої обов’язки на місцях. До них треба мати повагу. А то вчора ви його обирали, а сьогодні плюєте в спину. Так не робиться. Зрозумійте. Такі тенденції є також наслідками інформаційної війни.; –Але все ж таки, якщо діти посадовців призовного віку, не мають трьох дітей і не є опікунами, то, на вашу думку, вони повинні бути мобілізованими на рівні з усіма такими ж чоловіками? –Звичайно. І вони проходять медкомісію. Поділу ніякого немає. Всі люди рівні. Але чомусь в одному селі Камінь-Каширського району йдуть мобілізовані служити, а іншому н