Спадкоємці Леніна-Сталіна вирішили зімітувати, ніби й вони… українці

Філософ і політолог, видатний інтелектуал Ігор Лосєв звертає увагу на історичному ;проклятті ;лівих в Україні 90-х років ХХ століття і нульових ХХІ століття – «це хвороблива проросійськість, вічна «зачарованість на Схід», зневажливе ставлення до українських цінностей. Проблеми української культури, мови, історії, ідентичності їх не цікавлять. Вони все те вважають вигадкою купки національно стурбованих інтелігентів. Їхня позиція нагадує позицію ґорбачовського шахтаря з Донбасу, який писав Міхаілу Сєрґєєвічу, що охоче перейшов би на українську мову, якби від того стало більше ковбаси. Ґорбачов ті «перли» публічно цитував як прояв «мудрості» простого люду». ;Але насправді, констає аналітик, ;широкий загал не є таким індиферентним до національної проблематики, як вважають ліві України. «Крім того, ці ліві бачать майбутнє України лише в союзі з Росією, а криваві події 2014–2015 років показали мільйонам українців, що то за «союзник», - підкреслює Лосєв. Тому, на його думку, «сьогодні лівий фланг українського політикуму порожній. В умовах псевдоліберальної та псевдореформаторської політики Порошенка – Яценюка – Яресько лівий поворот громадських настроїв майже неминучий. Питання лише в тому, яка політична сила ним скористається».; Лосєв стверджує: «Чинна влада України поки що встигла продемонструвати сприяння олігархам та банкірській сваволі з її штучними банкрутствами, фактичним арештом депозитів громадян і навіть зарплат у фінустановах, виведенням грошей за кордон, зі спекуляціями ресурсами державного рефінансування на чорному ринку. Українці побачили владне потурання системній корупції (на тлі дешевих театральних вистав на кшталт публічного арешту на засіданні Кабміну двох «найбільших» корупціонерів країни – маловідомих полковників з Державної служби надзвичайних ситуацій) і толерантне ставлення до п’ятої колони Кремля. Все це створює об’єктивну ситуацію для лівого ухилу». Звісно ж, не варто сприймати за остаточну істину візії-«діагнози» пана Лосєва. Тим паче, його прізвище нагадує, що Медведєви не стануть Медведюками, Волкови – Вовками, ;Путіни – Задорожними (як і Люсєви ;- ;Лосенками чи ;Лосюками). Тож пан аналітик Лосєв попереджає, що «російські політтехнологи ;напевно підуть назустріч українському суспільству, створивши ще один політичний проект тепер вже нібито проукраїнської (вербально-риторичної) лівої партії. Зрозуміло, що вона буде позбавлена дрімучості КПУ Симоненка, там вистачатиме молодих, сучасних, гнучких демагогів, які вправно розмовлятимуть українською і цитуватимуть національних класиків, вміло оплакуючи народні страждання й закликаючи до ліквідації олігархату. Інша річ, що на керівних посадах у ній може опинитися достатня кількість «консервів», себто діячів, які були завербовані ще в радянську добу й чекали на свій час. Сьогодні він настає, а перспективи такої партії покращуються тим, що обурення широкого загалу діями влади (як і її «бездіяльністю») активізує в українському суспільстві тренд соціальної справедливості в його найрадикальніших формах». Однак, на думку Лосєва, «нація потребує справді проукраїнського й масового лівого руху, який зрештою знівелював би шлях дикого капіталізму й поставив би крапку в історії олігархату України». При цьому він, схоже, ;не переймається, чи не стане вона й крапкою в історії української державності.