Сьогодні православні та греко-католики відзначають Пасху Христову – Великдень

Пасха Христова, Великдень, в православній традиції рахується «Святом над святами і торжеством із торжеств». Адже згадується подія, коли на третій день після Хресної Смерті на Голгофі, ;Христос - Спаситель воскрес із мертвих. Це, згідно з християнським віровченням, є своєрідним «вінцем» виконання Богочоловіком-Христом місії спасіння людського роду, коли постраждавши і принісши Себе в жертву на Хресті за гріхи світу, Христос воскрес, подолавши силу диявола, смерть і пекло. «Якщо Христос не воскрес, то проповідь наша марна, і марна віра ваша», - так в І столітті написав, у І посланні до Коринфян ;Коринфу апостол Павло.; В історії Християнської Церкви це свято сміливо можна назвати найдавнішим, адже в Євангелії, окрім самої події, описаний і час. Як відомо, Христос був розіп’ятий у переддень іудейської Пасхи (Песах), тобто 14 дня єврейського місяця Нісана, коли вже ввечері починається святкування. Сам День свята - 15 Нісана припав на суботу (шабат) - сьомий день єврейського тижня. А Христос, згідно з Євангелієм, воскрес на третій день після смерті, тобто в перший день тижня (церковнослов’янською - «во єдину от суботи»). Це як раз був «День Сонця» римського тижня, наша неділя. Місяць нісан ;припадав як раз на березень-початок квітня римського юліанського календаря, яким, в реформованому вигляді (григоріанский календар) ми послуговуємось і нині. Отже, враховуючи богословське значення події, яка відбулась, і певні календарні вказівки, зокрема день тижня і число єврейського місяця, перші християни почали святкувати це свято на ранніх стадіях історії Церкви. Відомо, що вже тоді п’ятниця була днем посту і скорботи, а неділя – днем згадування про воскресіння Христа. Про це згадується у письмовій пам’ятці ІІ століття «Пастир Єрми». Наприкінці ІІ століття в Церкві точились вже палкі суперечки щодо дати та навіть, змістовного наповнення самого дня свята. Мається на увазі чи святкувати в один день викуплення людства та перемогу над смертю і пеклом через Хресну смерть і Воскресіння Спасителя, не відокремлюючи ці дві євангельські події календарно, чи відзначати, власне, сам день Воскресіння Христового. Чи робити це, відповідно, 14-15 нісана, байдуже якого дня тижня, чи «во єдину от суботи» - в перший день єврейського тижня, римський «день сонця». ; У різних регіонах Римської імперії та суміжних із нею країн на Сході (де спочатку і були сконцентровані християнські громади) склались різні традиції. Відомо, що у Малій Азії християнська Пасха співпадала з однойменним іудейським святом. При чому відзначався сам факт викуплення Христом роду людського на Хресті і перемога над смертю і пеклом через Воскресіння. Отож ввечері 14 нісана за іудейським календарем в цих громадах починались святкові богослужіння. Втім, наприклад, в Римі та Єгипті Пасху відзначали саме як день Воскресіння Христа. Звернімось знов до біблійних текстів. «По суботі, на світанку першого дня тижня прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І ось стався великий землетрус, бо ангел Господній, зійшовши з небес, відвалив камінь від двері…і сказав ангел жінкам: не бійтесь, бо знаю, що шукаєте Христа розіп’ятого. Його нема : він воскрес…», - оповідає Євангеліє від Матвія. Отож звернувши увагу на день події, в цих громадах Пасху відзначали саме в перший день тижня, який в римлян називався «День сонця». Це – наша неділя. А оскільки Воскресіння Христа відбулось вже після 14-15 нісана (точніше 16 нісана), то і склалась традиція відзначати це свято в першу неділю після іудейського Песаху. Про страждання і смерть Христа згадували в п’ятницю, і це був день роздумів над стражданнями Спасителя, своєрідний день печалі, і. звісно. посту. А радість наступала вже власне в день Христового Воскресіння. Цікаво, що в 190-192 роках Римський папа Юлій звернувся до малоазійських Церков із листом, вимагаючи, щоб останні прийняли «римську» практику святкування Пасхи. Отож вже бачимо, що навколо цього питання велись навіть суперечки. Палкі прихильники святкування разом з іудеями навіть отримали назву «Квадродецимани» - «Чотиренадесятники» (від 14 нісана). Врешті, в Християнській Церкві встановилась практика святкувати Пасху таки в неділю. А тиждень перед нею, ;таким чином, остаточно став Страсним тижнем.; Останні суперечки були припинені під час І Вселенського собору, який відбувся у 325 році в місті Нікея. Було встановлено святкувати Пасху в першу неділю після першого повного місяця, який, відповідно, наступав після весняного рівнодення 21 березня за юліанським календарем. Причиною таких розрахунків було, зокрема, й те, що за встановленим церковним правилом християнська Пасха мала наступати після іудейської, не співпадати з нею, і тим більше не передувати їй. Християни послуговувались, як і тепер майже весь світ, сонячним римським календарем, який складається із 12 місяців і має 365 днів, окрім високосних років, які мають ще один додатковий день. Євреї ж у старовину послуговувались місячним календарем, який теж мав 12 місяців. Але залежав вже від фаз цього небесного тіла. Подібна система виникла ще у давньому Вавілоні і теперішній мусульманський календар послуговується тим же принципом. Таким чином рік за цим календарем має близько 354 днів. З ІІІ століття до н.е. євреї сприйняли давньогрецьку систему місячно-сонячного календаря. Тобто періодично додається ще один додатковий місяць, і такий рік рахується високосним. Як правило 19-річний цикл містить 19 простих і 7 високосних років. Це запроваджено із метою досягти співпадання із сонячним календарем, який більш «схильний» відповідати сезонним змінам пір року сталими групами місяців. Отож, отці І Вселенського собору, врахувавши, що основою єврейського календаря є все ж фази місяця, і вирахували подібну систему. Втім той факт, що періодично іудейський Песах «спізнювався» на місяць, створював незручності із суворим дотриманням календарних канонів, отож окремі церковні діячі «взялись» за астрономію і розробляли нові, досконаліші форми «пасхалій», враховуючи розрахунки циклів фаз Місяця. Найбільш вдалою стала «пасхалія», розроблена в VI столітті монахом Діонісієм Малим, який виконуючи вказівку папи Іоанна І розробив як «пасхалію», так і систему літочислення від Різдва Христового. Цією «пасхалією» Православна Церква послуговується і до цього часу. ;; Богослужбові традиції Православної Церкви, пов’язані із Великоднем доволі цікаві і мають давню історію. Великодню передує Страсний Тиждень, коли згадуються останні дні земного життя, Страждання і Хресна Смерть Спасителя. Можна вказати наприклад, на богослужіння «Страстей Христових», коли на утрені Страсної П’ятниці читають 12 уривків із 4-х канонічних Євангелій Нового Заповіту, де описані вищеназвані події. Першим читається уривок із Євангелія від Іоанна, де описана бесіда Христа із учнями після Таємної Вечері, а останні уривки описують вже поховання Христа. Існує звичай слухати ці уривки із запаленими свічками, при чому в Україні склалась традиція приносити їх запаленими із храмів до домівок. Наразі в Православній Церкві в Україні це богослужіння відбувається в четвер ввечері. ;У Велику П’ятницю ввечері вже згадуються зняття Спасителя із хреста та поховання. Неодмінним атрибутом богослужіння є Плащаниця – зображення Христа у гробі, яку спочатку виносять із вівтаря на середину храму, а по завершення так званої «Єрусалимської утрені» обносять навколо церкви.; Власне великодні відправи відрізняються в Православній церкві особливою урочистістю. В саму пасхальну ніч богослужіння розпочинається хресною ходою навколо храму. Під час процесії співають піснеспів «Воскресіння Твоє Христе Спасе, ангели оспівують на небесах…». Згодом біля зачинених дверей церкви (символ запечатаного гробу) починається пасхальна утреня. Двері відчиняють при співі тропаря «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав. І тим, що у гробах життя дарував!». Під час утрені священик, або єпископ і священики ;по черзі виходять із відчинених «Царських воріт» вівтаря із кадилом і вітають вірних словами «Христос Воскрес!». Це символізує часті з’явлення Воскреслого Спасителя апостолам. По утрені відправляється і пасхальна літургія. Завершується богослужіння хресною ходою навколо храму, а в Україні існує і звичай освячувати в цей момент пасхальні страви.; Давнім атрибутом свята є яйце, яке з прадавніх часів було символом життя в багатьох культурах. В Україні з дохристиянських часів існує традиція писанкарства. Із прийняттям Християнства ця традиція збереглась, а стародавні символи доповнились і християнськими.;