Трьох Героїв Волині посмертно нагородили орденом «За мужність»

Про це йдеться в указі Президента України Петра Порошенко. Відтак, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Президент постановив в органах і підрозділах Міністерства внутрішніх справ Українин агородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня: ЛЯШУКА Максима Володимировича (посмертно) — лейтенанта міліції; ПОМІНКЕВИЧА Сергія Петровича (посмертно) — рядового міліції; ШОЛУХУ Віктора Григоровича (посмертно) — сержанта міліції. «ВП» нагадує про спогади бойових побратимів про загиблих бійців «Світязю»: ВОЇН СВІТЛА Максим Ляшук став одним із перших добровольців, які поповнили лави «Світязю». Його вибір був зважений та рішучий. Адже йому двічі судилося одягнути міліцейську форму. Вдруге – і в останнє… Розповідаючи про загиблого командира взводу №2 роти «Світязь» лейтенанта міліції Максима Ляшука, Ігор поділився незнаними сторінками його життєпису. Отримавши травму в підрозділі УБОЗ «Сокіл», де він працював, юнак ще проходив довгу реабілітацію, однак здоров’я не дозволяло повноцінно виконувати службові обов’язки. Тому після служби в ОВС став вчителем. Любив працювати з дітьми, ходив з ними в походи: - Воїн світла - це наш Максим, наш «Яр». Був надзвичайно дисциплінованим та авторитетним міліціонером. Можу сказати, що він – правильний міліціонер: діяв по честі, по совісті, по справедливості. Він творив Революцію гідності своїми руками: був на Майдані. Завжди відповідальний, рішучий, сміливий, справжній патріот. Він, як і решта наших колег-побратимів, власною кров’ю прописав сторінку в історії боротьби українців за незалежність. Максим став би гідною основою для нової реформованої міліції. Коли бійці проходили підготовку перед від’їздом на Схід, «Яр» ділився своїми знаннями, які отримав за роки служби в ОВС. Вчив багатьох елементарних речей – правильно тримати зброю, звільняти захоплені об’єкти, захоплювати заручників. Про сім’ю говорив мало, але із надзвичайною теплотою. Часто переглядав сімейні фото у своєму мобільному телефоні. Вдома коханого чоловіка не дочекалася молода дружина. Без батьківського плеча назавжди залишився син Матвій... ПРАВООХОРОНЕЦЬ – У ДУШІ Серед тих, хто віддав своє життя за вільну Україну, були і досвідчені правоохоронці, і прості хлопці. Ніколи не загояться рани від непоправної втрати у рідних, близьких колег міліціонера взводу №1 Віктора Шолухи. Його жертва ніколи не буде марною. Період боротьби бійців «Світязю» у боях за Ясинувату та Іловайськ був доволі стислим. Лишень 20 днів на східних рубежах, але тривожних спогадів вистачить на все життя. Про таких, як «Шериф», колегам хочеться згадувати і довго говорити. Простота, невимушеність у спілкуванні відкритість серця, життєлюбство – цей ряд його якостей був нескінченний. Досі колеги згадують його як завзятого бійця, щиру, трудолюбиву людину. Віктор любив роботу, якою все життя жив, любив техніку, з нею він був на «ти». - Віктор, як професійний водій, від початку нашого відрядження на схід працював із добровольцями батальйону «Миротворець». Згодом у «зеленому коридорі» я потім побачив його обстріляний автобус. Лобове скло було пошите автоматною чергою, а задня частина автобуса була пошкоджена «ПТУРами», поряд працював БТР, лежали мертві. Віктора серед них не було. У мене ще довгий час жевріла надія, що він врятувався: можливо, у полоні і подасть про себе звістку. На жаль … Як він загинув, ніхто не знає, - згадує Ігор. Він не міг пройти повз, не міг залишитися осторонь. У рядовогоШолухи попереду було ціле життя, довга стежина сімейного щастя, але не судилося. Замість полону Віктор обрав героїчну смерть… ВІРНИЙ ПРИСЯЗІ МІЛІЦІОНЕР Поранену пам`ять, змучену жахіттями нічних сновидінь тих співробітників, які повернулися, вилікувати неможливо. Іловайський жах не стерти з життя кнопкою на клавіатурі. Однак колеги максимально зберегли у своїх спогадах образ дисциплінованого та небагатослівного міліціонера взводу №1 Сергія Помінкевича («Чех»). Врятуватися, визволити, допомогти – ці якості відрізняли його з-поміж усіх бійців роти. За словами бойових побратимів, мужній правоохоронець дуже відповідально ставився до виконання службових обов’язків та наказів, був надзвичайно відважним і рішучим. Завжди готовий підтримати побратимів. З таким колегою не було страшно на війні. З ним - хоч у бій, хоч у розвідку. - Останнє, що виразно пам’ятаю ,– це нічний обстріл школи у Іловайську. Не було світла, лише спалахи освічували темні руїни закладу, де колись навчалися діти. Навпроти мене сиділи Маляревський та Сергій, час від часу я бачив їхні освітлені залпами обличчя. Тоді Маляревський сказав: «Таке відчуття, що ми в іншій реальності», на що Сергій відповів: «Я ніколи не подумав би, що за кілька днів міг потрапити у таке пекло. Ніколи б не міг подумати, що це пекло буде на нашій землі». Ці слова назавжди викарбувалися у моїй пам’яті, - пригадує міліціонер. Ніхто не скаже рідним, за яких обставин загинув «Чех», але можна сказати одне – він поліг смертю хоробрих. Дружина втратила останню надію на повернення додому чоловіка. Зі східного фронту не дочекалися батька донечки - 1-річна Марта та 4-річна Юлія... Іловайський коридор став для кожного із них своєю страшною трагедією - недоспіваною піснею, незавершеною справою, розстріляним коханням, обірваним сімейним щастям… Вони покинули це життя на полі страшних втрат, але – непрограноїбитви... Герої – серед нас. Вічна слава та пам’ять нашим побратимам!