Вибори мера у Володимирі: можливий сценарій

Без його згоди, кажуть, тут на роботу навіть двірником не влаштуєшся. Скрізь він свого носа пхає. Видає це за турботу про городян, а насправді панічно боїться, щоб не прийшли до нього зі сміттєвим баком народну люстрацію робити. Бо у Володимирі тільки й розмов, що про дерибан майна, землі, корупцію і контрабанду. І скрізь Петра Даниловича та його сина згадують. Тільки не смітникова люстрація може становити загрозу для Саганюка, а справжній суд. Дарма, що прізвища суддів поки що ті самі. Під тиском громадськості й неспростовних доказів уже й вони, боячись народного гніву, ухвалюють справедливі рішення. А буде ще й не таке, коли керівників місцевих судів почнуть обирати не їхні корумповані колеги, а вся громада. Знає це Петро Саганюк. А ще більше – відчуває. Нюхом, спинним мозком, теплим місцем, що гріє крісло мера. Що-що, а інстинкт самозбереження у яскравого представника комуністичної партноменклатури ой як розвинений. Недаремно він ще на службі в морфлоті вступив кандидатом у члени КПРС – знав: без партквитка кар’єри не зробиш. У 1986-му, в розпал горбачовської «перебудови», втік із крісла першого секретаря Волинського обкому комсомолу на посаду директора Володимир-Волинського лісгоспзагу. Злякався, що доведеться відповідати за свої гріхи. Бо, здавалося, ось-ось вся компартійна фальш вилізе нагору. Та з’ясувалося, що «перебудова» – це лише чергова зміна вивісок. І вже невдовзі Петро Саганюк за підтримки партійних товаришів зручно всівся у крісло голови виконкому Володимир-Волинської міськради. З тих часів Петро Данилович завжди тримає ніс за вітром. Недаремно на одному з майданівських віче йому подарували будьонівку, тим самим порівнявши з героєм фільму «Весілля в Малинівці» Попандопулом, готовим служити будь-якій владі, лише була б від цього йому особиста вигода. Злякався пан Саганюк, що винесуть із міськради разом із кріслом, тож швиденько почав удавати з себе прихильника Євромайдану. Хоча ще вчора пропихався в Зимному крізь натовп віруючих, щоб ні, не помолитися перед іконами, а покланятися Януковичу, образ якого зберігав у себе в кабінеті як покровителя всіх злодюг-корупціонерів. Ще вчора він «підсаджував» дружка Ковальчука-Часового, коли той вішав на конторі своєї замішаної на ерзац-бензині фірми лозунг: «В.Ф. Янукович – 12-тисячний колектив за Вас». А сьогодні Саганюк вже живе по-новому: гаряче підтримує рішення «керівної і спрямовуючої» партії на місцевому рівні. Головне тут – не заплутатися, яка саме партія сьогодні при владі, яка вище: президентська чи прем’єрська. А ще краще – в обидві своїх, позначених дьогтем, перевірених у корупційних схемах людей на керівні ролі у Володимирі просунути. Громадських активістів – пересварити між собою: кого – купити, кого – залякати не без допомоги подільників-свавільників, яких депутатами міськради зробив, кого – очорнити плітками. Розділяй і владарюй – це все, що пам’ятає Саганюк з історії Древнього Риму. І в Володимирі таке проходило. Поки що. Але ситуація змінилася. Тому в старечій голові, яка в перервах між дрімотою, зайнята пошуком шляхів самозбереження, народився новий сценарій. Тут треба повернутися до виборів 2010 року. Тоді навесні, користаючи з падіння рейтингу Юлії Тимошенко, пік якого давно минув, до влади прийшов агент Путіна Янукович. Відчуваючи смалене, Саганюк побіг до тодішнього очільника волинського БЮТу Грицюка з проханням не пов’язувати його більше з «Батьківщиною». Мовляв, він піде на вибори від якоїсь маргінальної партії, переможе, а тихцем і далі підтримуватиме бютівців. Анатолій Петрович скипів: «Якщо так, то ми висунемо свого, молодого, амбітного, і ти програєш». І зробили ставку на тодішнього депутата міськради від «Батьківщини» Миколу Юнака. На той час Юнак був директором деревообробного підприємства «БРВ» в Нововолинську. Саганюк, щоб подіти конкурента, натравив на завод друзів-прокурорів, податківців, і Юнак здався. Як відомо, на посаду міського голови у 2010-му Петро Саганюк балотувався від Тігіпківської «Сильної України», що вже зручно лягла і розчепірила ноги перед Януковичем. Це тепер, коли Юлія Тимошенко знову при владі, Саганюк в інтерв’ю одному волинському інтернет-виданню розказує казки, що пішов на вибори мера в 2010-му з принципу: «Замість того, щоб підтримати на виборах мене – єдиного очільника міської ради, який є членом БЮТу, вони (керівники обласної «Батьківщини» – авт.) виставили кандидатуру людини, яка їм проплатила. Я заявив їм свою позицію і кинув партійного квитка на стіл». Насправді єдиний принцип, якого свято дотримується Саганюк у житті, – бути завжди при владі. За це він готовий піти на угоду навіть з дияволом. Чи платив Юнак за те, що його висунуть кандидатом на мера керівникам Волинської «Батьківщини», нині сказати важко. Швидше ні, ніж так. Хоч Анатолій Грицюк і ласий до грошей, проте коли Янукович став президентом, охочих балотуватися під знаменами БЮТу значно поменшало. Особливо бізнесменів. Вони радше готові були платити, щоб їх не зачіпали і не згадували, ;ніж за те, щоб їх ще й кудись висували. Як би там не було, але Саганюк Юнака від виборів усунув. А воювати з молодим дивакуватим популістом із партії «Справедливість» Анатолієм Сорокою і представницею деградованої «Нашої України» Вірою Чайковською-Тарликовою для нього було, що старшокласнику грати в баскетбол з першачками. Так Саганюк учетверте поспіль став мером Володимира. І ось тепер починається друга дія Марлезонського балету. Тільки цього разу Саганюк вже буде не в ролі мисливця, а в ролі дрозда, на якого полюють. Хоч сам замислив для себе роль продавчині приманок. Ще торік, під час Революції гідності, коли крісло під Саганюком захиталося, він заявляв, що готовий піти у відставку, але, мовляв, не має кому передати справи – нема в нього гідного спадкоємця. Уявив себе князем, який передає владу послідовнику його справ. Порівняння це не витримує жодної критики – послідовником Саганюка може бути тільки хапуга і хабарник. А проте він вміє все обставити так, ніби з його відставкою у Володимирі вчителі перестануть вчити дітей, пенсіонери отримувати пенсії, а півні – кукурікати. І ніхто не спромігся запитати його, а чого ж за чотири каденції мера він не виховав собі гідного учня? Та тому, що в кожній толковій людині він бачив свого майбутнього конкурента в боротьбі за владу і на гарматний вистріл не підпускав до участі у вирішенні питань життєдіяльності міста. Тепер тактика Саганюка змінилася. Щоб приспати пильність активної громадськості, він заявляє, що більше не буде балотуватися на мера. І… називає явно непрохідні кандидатури, які буцімто могли б очолити територіальну громаду: молодого-зеленого секретаря міської ради Олега Свідерського, старого друга – 55-річного директора Володимир-Волинської спеціалізованої школи-інтернату, члена (анти)Народної партії Литвина і депутата облради Валентина Вірковського, а ще – свого зама в міськраді Ларису Кулікову. Саганюк розуміє, що Юнак, який у 2010 році здався, сьогодні сповнений рішучості взяти реванш. Це підтверджує його участь у 2014 році в позачергових виборах до Верховної Ради в окрузі №19, де він йшов уже як позапартійний самовисуванець і з 9,15% голосів зайняв четверте місце. Щоправда, в самому Володимирі Микола Юнак отримав другий результат (16,63%), навіть випередивши майже на 1 відсоток лідера перегонів Ігоря Гузя. А найбільше симпатій володимирволинців здобув волонтер Костянтин Зінкевич – 39,70%. Уже сьогодні Володимиром ширяться чутки, що Юнака підтримуватиме на виборах мера ГО «Майдан Володимирщини». Чутки ці, як неважко здогадатися, розпускає сам Юнак. Тому що громадські активісти, які добре знають, хто такий Микола Юнак, навряд чи захочуть вимазуватися участю в його команді. Хоча не виключено, що в період зубожіння знайдуться й такі, які не встоять перед спокусою великих грошей. То хто ж такий Микола Юнак? В офіційній біографії значиться, що сьогодні він – 40-річний бізнесмен, директор ТзОВ «Захід Трейд», розвиває молоде агропромислове підприємство, яке обробляє понад 3000 гектарів землі у Володимир-Волинському районі, а також частково у Любомльському і Турійському. Тільки місцеві жителі кажуть, що від нього скоро ні метра землі вільної не залишиться, ні в місті, ні в районі: він позагарбував і озера, і ліси, і поля. У нього і так купа всякого майна скрізь, а при повній владі – страшно подумати, шо буде і які умови він Володимиру диктуватиме. Звідки такі статки у молодого підприємця? Покопавшись в Інтернеті, знаходимо відповідь і на це питання. http://corruptua.org/2013/07/hto-i-yak-otrimav-mislivski-ugiddya-volini/ Виявляється, що Микола Юнак є засновником ТзОВ «Ішів», яке у 2013 році рішенням Волинської обласної ради (де була «регіоналівська» більшість) від 26 лютого отримало в користування на 25 років 14 253 гектари мисливських угідь. Директором цього підприємства значився брат-близнюк Миколи Юнака – Сергій. Цікаво, що співзасновником ТзОВ «Ішів» разом із Миколою Юнаком зареєстрований такий собі Анцигін Валерій Олександрович, який також є співзасновником ТзОВ «Станово» і ТзОВ «ВЕСТА М», що тим самим рішенням обласної ради отримали в користування на 25 років відповідно 10 895 гектарів і 3 536 гектарів мисливських угідь. Разом з паном Анцигіним співзасновником ТзОВ «ВЕСТА М» в Єдиному державному реєстрі значиться Микитюк Володимир Миколайович. А це – ніхто інший, як батько одіозного екс-начальника Ягодинської митниці Романа Микитюка. Цікавий факт: Роман Микитюк саме 26 лютого 2013 року, в той самий день, коли фірмам, пов’язаним із його родиною, дали право користуватися чверть століття мисливськими угіддями, отримав мандат депутата Волинської обласної ради (висуванець Партії регіонів, обраний у виборчому окрузі №29 (Турійський район). Додайте до цього, що Микола Юнак був головою Громадської ради при Ягодинській митниці, і все стане зрозуміло. На позачергових парламентськ