Поклик серця, віддзеркалений у музиці

Тож , ідучи 4 травня до Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка на творчий вечір-концерт Мирослава Степановича, я вже заздалегідь налаштовувався саме на свято. ; ; ; ; ; ; ; ; ; ; І, варто сказати, не помилився. За всієї урочистості моменту, концерт, творча ідея якого, окрім самого маестро, належала також директору Волинського державного училища культури імені І. Ф. Стравінського, заслуженому працівникові культури України Василеві Панасюку, був абсолютно вільний від помпезності й зайвих пишнот – натомість панувала атмосфера щирості, задушевності і взаємної довіри між митцем, виконавцями й глядачами.; Прологом до дійства стали позивні “Пісні про Луцьк” М. Стефанишина. Ведучі концерту Оксана Ольха та Ігор Дрозда означили творчий вечір композитора, як спробу заглянути у його музичну майстерню й коротко окреслили віхи життєвого шляху маестро, після чого на сцену вийшов сам Мирослав Степанович: – Все моє творче життя, – мовив митець, звертаючись до глядачів, – ;починаючи з того дня, коли я вперше ступив на благословенну Волинську землю, присвячене древньому Лучеську й неповторній природі краю. Композитор наголосив на тому, що пісні він завжди створював і створює, ґрунтуючись на українському мелосі й завжди зберігаючи вірність народним традиціям. На його глибоке переконання, українська пісенна культура – найвища у світі. А відтак запросив присутніх не просто до слухання концерту, а до музичної мандрівки. Про те, що мандрівка має бути цікавою і незвичайною, можна було судити вже з перших композицій – “Оди Луцьку” Мирослава Стефанишина на слова Миколи Мартинюка та “Червона калино, чого в лузі гнешся?” на вірші Івана Франка, які подарував слухачам хор “Оранта” Свято-Троїцького кафедрального собору (керівник – заслужений діяч мистецтв України Василь Мойсіюк, концертмейстер – донька композитора Леся Стефанишина). Повертаючись до першого з творів, не втримаюсь від метафори: якщо розглядати наше місто як єдиний живий організм і застосувати до всього, що написано про нього, малярський термін “портрет” (не пейзаж, а саме портрет), то можна з певністю твердити про пісенний портрет Луцька, який створив і продовжує натхненно творити Мирослав Степанович. Щоб укотре переконатися в цьому, досить було послухати того вечора такі твори, як “Той парк” на вірші Йосипа Струцюка у виконанні дуету в складі народного артиста України, професора Інституту мистецтв СНУ Василя Чепелюка та актриси Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Лариси Пивачук (спів супроводжував естрадно-симфонічний оркестр ;цього театру; диригував заслужений артист України Микола Гнатюк), “Вечірній Луцьк” на вірші Віктора Вербича у виконаннi актриси згаданого вище театру Анни Раєвої (концертмейстер Леся Стефанишина), “Наш Луцьк” (слова Кирила Іванущика) і “Луцький вальс” (слова Миколи Кузьо) – обидві пісні виконало вокальне тріо Волинського державного училища культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського (керівник – Людмила Бабачик, концертмейстер Наталія Стецюк). До згаданого портрета гармонійно долучилися й чарівні пейзажі волинської природи, втілені в піснях “Мовчить зоря” (вірші Йосипа Струцюка), “Солов’ї над Вижвою” (вірші Олександра Богачука), виконаних вокально-інструментальним ансамблем дитячої музичної школи №3 (керівник – Ая Поліщук), та “Над Світязем ранок” (слова Миколи Мартинюка; цю пісню народний артист України Василь Чепелюк виконав теж у супроводі естрадно-симфонічного оркестру облмуздрамтеатру). Як зворушливий спомин про життєву колиску маестро – Карпатський край, – прозвучала “Шовкова косиця” на вірші Тетяни Байди у блискучому виконанні вокального дуету “Душа Волині” у складі заслуженої артистки України Алли Опейди й заслуженого працівника культури України В’ячеслава Судими. Виступи артистів чергувалися з цікавим відеорядом, утвореним з інтерв’ю композитора, документальних кадрів, світлин зі старих альбомів, газетних статей і документів. З них глядачі довідалися про становлення митця, витоки його творчого мислення, які беруть початок іще з дитинства: адже в родині майбутнього композитора завжди щиро любили музику, народну пісню. Під дбайливим керівництвом батька – Степана Стефанишина, – засвоїв малий Мирослав перші уроки музичної майстерності. Далі був Івано-Франківськ (чи то пак тоді ще Станіслав), училище, а потім Львівська консерваторія, навчання у легендарної когорти педагогів – Анатолія Кос-Анатольського, Миколи Колесси, Євгена Козака, Станіслава Людкевича, Павла Муравського та ін., і, нарешті, перше побачення з Лесиним краєм…; Взагалі роль Волині та життєдайної енергії слова Лесі Українки в біографії й творчості Мирослава Стефанишина. важко переоцінити. Як згадує сам маестро, Лесина поезія осяяла його душу, прийшовши “з високого неба”, й ніби запрограмувавши подальшу долю, тож у концерті просто не могли не прозвучати пісні на вірші нашої славетної землячки – “Коханий мій краю” в інтерпретації згаданого вже вокального тріо училища культури та “Горить моє серце”, яку подарувала шанувальникам творчості й поетеси, і композитора Анна Раєва (концертмейстер – Леся Стефанишина). Новими гранями засвітилася чудова співачка Ірина Котлицька – у композиціях “Давня весна” на вірші Лесі Українки та “Я – Мавка” на слова Олександра Богачука сильне враження справляє не лише дивовижний вокал, а й майстерність акторського перевтілення. Під стать співачці був і акомпанемент концертмейстера Оксани Гордєєвої з Луцької дитячої музичної школи №1 імені Фридеріка Шопена. Як відомо, композитора покликала до творчості народна пісня, яку він полюбив із дитинства. Саме вона прищепила майбутньому митцеві любов до хорового співу, хорової творчості і назавжди визначила напрям його подальшої діяльності як композитора, хормейстера, фольклориста. Тож зрозуміло, творчий вечір М. Стефанишина не був би повним без цієї яскравої грані його творчості. На концерті у виконанні Волинського народного хору під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Олександра Стадника (керівник оркестру – Ростислав П’ятачук) прозвучала пісня “Я носила жито до шинку”, а вокальний дует ДМШ № 2 (керівник – Анна Матрахова) – представив “Поліську польку”. Мирослав Стефанишин – щирий патріот України, залюблений в історію краю, й активний учасник сучасного громадського життя. Він завжди відгукується на поклик наших днів. І, ясна річ, йому болять трагічні події на Сході. Показником цього є громадянська лірика митця. Присутні на творчому вечорі Мирослава Степановича стали свідками того, як від буремного минулого українського народу (з твором “У волинських лісах” на слова Олесі Ковальчук ;виступив дует “Душа Волині”, а з “Думою про Берестечко” на вірші Йосипа Струцюка – Волинський народний хор) композитор проклав музично-образний місток у сьогодення (“Пісню воїнів АТО” на слова Івана Корсака виконав артист оркестру Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Юрій Поліщук у власному супроводі на гітарі). І, звичайно, гідним апофеозом дійства, його могутньою патріотичною кодою став виступ духового оркестру Волинського державного училища культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського, котрий виконав “Молодіжний марш” і пісню на вірші Олега Потурая “За Вкраїну станьмо, браття” (соліст – Петро Романій). Диригував викладач училища Микола Чорний.; Варто відзначити чудову режисуру Лідії Марчук, а також теплоту й задушевність ведучих Оксани Ольхи та Ігоря Дрозди. Того дня на адресу Мирослава Стефанишина линуло безліч вітань і побажань. Педагоги, діячі культури, мистецтва, письменники, журналісти, просто шанувальники таланту композитора, не скупилися на щирі й теплі слова. Виступаючи від їхнього імені, відомий український прозаїк і публіцист, член Національної Спілки письменників України, лауреат багатьох престижних літературних премій Іван Корсак побажав Мирославу Степановичу міцного козацького здоров’я, снаги, нових пісень і звершень в ім’я вітчизняного музичного мистецтва, в ім’я України. ; Наприкінці творчого вечора заслужений діяч мистецтв України Мирослав Стефанишин щиро подякував тим, хто був причетний до організації торжества, хто вітав його, а також усім присутнім у залі. Вдячні були й глядачі: адже це був не просто концерт – це був поклик серця, віддзеркалений у музиці. Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА