«Син» Гітлера живе на північному сході від України?

«Паралелі дійсно в наявності – в усякому разі, у зовнішній політиці, – констатує Михайло Дубунянський. – Тут вам і аншлюс Австрії, і анексія Судет, і демонстративні референдуми, і пропагандистський кіно про повернення споконвічних німецьких земель додому. Та й рядки з Ремарка, присвячені нацистській ;пресі, виглядають цілком сучасно: «Передові газети були жахливі – брехливі, кровожерливі, зарозумілі. Весь світ за межами Німеччини зображувався дегенеративним, дурним, підступним. Виходило, що світові нічого іншого не залишається, як бути завойованим Німеччиною».Хіба цього недостатньо, щоб спорядитити Володимира Володимировича в Гітлери наших днів?»

Але ;відтак експерт зазначає, що історичні аналогії – штука оманлива, хоч і приваблива. Адже ;«Адольф Алойзович був типовим продуктом своєї епохи – найлютішим з безлічі великих і малих хижаків, найбуйнішим пацієнтом у світовій палаті №6. Навпаки, Володимир Володимирович – єдиний у своєму роді. Він перебуває в гордій самоті», – підкреслює Дубинянський. Він пояснює: «Ніхто не підтримав його українську авантюру, ніхто не збирається визнавати анексію Криму. Від зовнішньої політики РФ розсудливо дистанціювалися навіть Лукашенко з Назарбаєвим».

Роздумуючи про 70 років , що минули з моменту закінчення Другої світової війни, аналітик робить висновок: «Світ вчився і змінювався, а Росія – на жаль, ні. Вона так і застрягла в сорокових роках минулого століття, в епоху дядька Адольфа і войовничих ;дідів. Сімдесят років пройшли для російського суспільства даремно: на відміну від інших учасників війни, наш сусід здобув ;з м`ясорубки 1939-1945 зовсім не ті уроки. Найбожевільніший відрізок XX століття став вважатися найпрекраснішим, найдостойнішим, найшляхетнішою часом. Напіврелігійний культ Великої Перемоги побудований аж ніяк не на скорботі, а на захваті ;від колишньої слави. Звідси – брязкання іржавою зброєю, готовність ігнорувати сучасну реальність і зло світовій спільноті жити за законами 1940-х».

;Як не сумно, зазначає він, ;росіяни вже змусили Україну грати за своїми правилами. Дубинянський підкреслює: «Вони обзивають нас «фашистами» – ми порівнюємо їх президента з Гітлером. Вони розмахують георгіївськими стрічками – ми вважаємо російсько-український конфлікт Вітчизняною війною. ;Вони вилучають з продажу солдатиків в німецькій формі – ми забороняємо комуністичну символіку. При цьому Україна фактично живе в радянській парадигмі 1940-х років: ;«Все для фронту, все для перемоги!»…

Але якщо кремлівський натиск вдасться відбити, у нас є шанси все-таки повернутися в XXI століття. А якщо восторжествує північний сусід, то повернення вже не буде».