«Син» Гітлера живе на північному сході від України?

«Паралелі дійсно в наявності - в усякому разі, у зовнішній політиці, - констатує Михайло Дубунянський. - Тут вам і аншлюс Австрії, і анексія Судет, і демонстративні референдуми, і пропагандистський кіно про повернення споконвічних німецьких земель додому. Та й рядки з Ремарка, присвячені нацистській ;пресі, виглядають цілком сучасно: «Передові газети були жахливі - брехливі, кровожерливі, зарозумілі. Весь світ за межами Німеччини зображувався дегенеративним, дурним, підступним. Виходило, що світові нічого іншого не залишається, як бути завойованим Німеччиною».Хіба цього недостатньо, щоб спорядитити Володимира Володимировича в Гітлери наших днів?» Але ;відтак експерт зазначає, що історичні аналогії - штука оманлива, хоч і приваблива. Адже ;«Адольф Алойзович був типовим продуктом своєї епохи - найлютішим з безлічі великих і малих хижаків, найбуйнішим пацієнтом у світовій палаті №6. Навпаки, Володимир Володимирович - єдиний у своєму роді. Він перебуває в гордій самоті», - підкреслює Дубинянський. Він пояснює: «Ніхто не підтримав його українську авантюру, ніхто не збирається визнавати анексію Криму. Від зовнішньої політики РФ розсудливо дистанціювалися навіть Лукашенко з Назарбаєвим». Роздумуючи про 70 років , що минули з моменту закінчення Другої світової війни, аналітик робить висновок: «Світ вчився і змінювався, а Росія - на жаль, ні. Вона так і застрягла в сорокових роках минулого століття, в епоху дядька Адольфа і войовничих ;дідів. Сімдесят років пройшли для російського суспільства даремно: на відміну від інших учасників війни, наш сусід здобув ;з м`ясорубки 1939-1945 зовсім не ті уроки. Найбожевільніший відрізок XX століття став вважатися найпрекраснішим, найдостойнішим, найшляхетнішою часом. Напіврелігійний культ Великої Перемоги побудований аж ніяк не на скорботі, а на захваті ;від колишньої слави. Звідси - брязкання іржавою зброєю, готовність ігнорувати сучасну реальність і зло світовій спільноті жити за законами 1940-х». ;Як не сумно, зазначає він, ;росіяни вже змусили Україну грати за своїми правилами. Дубинянський підкреслює: «Вони обзивають нас «фашистами» - ми порівнюємо їх президента з Гітлером. Вони розмахують георгіївськими стрічками - ми вважаємо російсько-український конфлікт Вітчизняною війною. ;Вони вилучають з продажу солдатиків в німецькій формі - ми забороняємо комуністичну символіку. При цьому Україна фактично живе в радянській парадигмі 1940-х років: ;«Все для фронту, все для перемоги!»… Але якщо кремлівський натиск вдасться відбити, у нас є шанси все-таки повернутися в XXI століття. А якщо восторжествує північний сусід, то повернення вже не буде».