Мером Луцька буде Володимир Бондар?

Не будемо далі інтригувати читача, а намалюємо приблизний синопсис повернення луцького Френка Андервуда до влади. Після висловлення недовіри голові обласної ради Валентину Вітеру на пленарному засіданні сесії, яка врешті-решт матиме кворум, один із депутатів запропонує обрати очільником найвищого представницького органу краю Володимира Бондаря, обраного 26 квітня депутатом облради на проміжних виборах у мажоритарному окрузі №23, що в Ратнівському районі. За цю кандидатуру буде віддано необхідний 41 голос, плюс декілька голосів про запас.; Новообраний керівник дуже швидко і ефектно (він це вміє) розгорне бурхливу видимість роботи, зробить декілька популістських заяв, ініціює декілька рішень, які сподобаються простому люду, увійде в жорсткий клінч із Миколою Романюком, а тоді заявить, що він буде балотуватися на посаду Луцького міського голови як об’єднаний кадидат луцького Євромайдану. І переможе. Утопія? Реальність.; Не вірите? Читайте далі. 25 лютого 2015 року Волинська обласна виборча комісія своєю постановою призначає проміжні вибори депутата Волинської обласної ради 6 скликання в одномандатному мажоритарному виборчому окрузі №23 і оголошує про початок виборчого процесу. Вибори вирішили провести у зв’язку із достроковим припиненням повноваження депутата облради Валерія Трикоша, обраного раніше в цьому окрузі, проте позбавленого мандата через доведення в суді факту отримання хабара й засудженого до 8 років позбавлення волі. Кошти на проведення виборів мала виділити обласна рада, проте 13 березня її постійна комісія з питань бюджету, фінансів та цінової політики вирішує, що це питання подане на розгляд несвоєчасно, тому його розглядати не буде.; 6 квітня під час апаратної наради в голови облдержадміністрації керівник апарату ОДА Дмитро Дубняк повідомив, що питання з виділенням коштів на проведення виборів так і не вирішили. На що голова ОДА Володимир Гунчик зауважив: «Депутати у нас всі круті, хай вирішують». Не вирішили це питання і за чотири дні до проведення виборів, про що 22 квітня у коментарі IA ZIK розповів голова Волинської обласної виборчої комісії Микола Євтушин: «Нас просто футболять. Рада скидає на адміністрацію, адміністрація – що це повинна була зробити рада». Попри такі проблеми, вибори таки відбулися, і перемогу в них здобув самовисуванець Володимир Бондар. В активі Володимира Нальковича – 2858 голосів (45% від тих, хто взяв участь у голосуванні, а таких із 18470 осіб виявилось 6699). На другому місці – місцевий житель, представник «Громадянської позиції», учасник АТО, водій-гранатометник Віталій Тарасюк – 2299 голосів (35,45%). Замкнув трійку лідерів радник голови облдержадміністрації та фактично керівник виконавчої влади району Андрій Харлампович, висуванець «Блоку Петра Порошенка», син багаторічного очільника місцевої влади попередніх років Адама Харламповича – у нього 1273 голоси (19,5%). У працівника судової влади району Валентина Муковоза – лише 105 голосів. Визнати повноваження обраного депутата, як і виділити кошти на проведення виборів, мала би сесія обласної ради, однак її вчетверте зірвали депутати. Проте якщо перші три рази сесія ставала неповноважною після обідньої перерви, то 29 квітня пленарне засідання через відсутність кворуму навіть не розпочалось. Фракція ВО «Свобода» одразу ж поспішила звинуватити у зриві сесії 29 квітня голову обласної ради Валентина Вітера. Того ж дня вона оприлюднила заяву, у якій, зокрема, йдеться: «Розв`язка цієї проблеми очевидна: або Валентин Вітер таки організує роботу ради, або ж повинен визнати власну неспроможність забезпечити дієздатність ради та подати у відставку». А в інтернет-виданні «Вголос», яке, як стверджують аналітики, наближене до ВО «Свобода», 5 травня з посиланням на власні джерела у Волинській облраді з’явилося повідомлення, що «Валентин Вітер був зацікавлений у зриві сесійного засідання обласної ради 29 квітня, оскільки не бажав розгляду проектів рішень, які стосувалися скасування скандального питання про приватизацію чотирьох об’єктів комунальної власності від 21 листопада 2014 року». Мовляв, Валентин Вітер побоюється критики на свою адресу. «Три питання порядку денного зачіпають особисто його. Логічно, що голова не хоче бути об’єктом критики депутатів. Адже так справа може дійти і до ініціативи висловлення йому недовіри», – цитує видання якесь джерело. Тим часом в інтернет-виданнях почали мусувати тему виділення Валентину Вітеру сесією Луцької міської ради 10 соток землі в обласному центрі. І хоча ще на сесії мер Луцька Микола Романюк заявив, що ця ділянка дісталася голові облради у спадок від батьків, на цю обставину не дуже зважали. Дискредитація пана Вітера триває й досі. Для чого? Щоб обласну раду очолив перший заступник голови, «свободівець» Олександр Пирожик? Не той тепер Луцьк, Сапалаївка-річка не та. Не проголосує за кандидатуру Пирожика 41 депутат. Не буде тепер на вході стояти Данильчук з палкою і казати: «Не проголосуєте – ми вас звідси не випустимо». А за Бондаря проголосують? При умові, що кожному депутатові, який ще вчора був «регіоналом», а сьогодні кинув квиток, та не втратив зв’язок з обласною радою, запропонують за «правильне» голосування певну суму, ;проголосують. Скажімо, за 10 (!) тисяч (!) доларів (!!!) США. Адже знову стати депутатом через п’ять місяців у таких шансів немає. А купити на пам’ять про депутатство, наприклад, машину кому не схочеться? А якщо Вітер, зачувши запах смаленого, відтягуватиме скликання сесії? То її скличе Пирожик. І простимульовані обранці громади позлітаються в сесійну залу, як мухи на мед. Та звідки в Бондаря, нинішнього заступника директора ТзОВ «Енергосервісна компанія «Луцькі комунальні системи», такі гроші? Навіть якщо припустити, що він зібрав такий капітал, коли очолював державне підприємство «Теплий дім», що підпорядковувалося Національному агентству з інвестицій та управління національними проектами України, екс-керівник якого Владислав Каськів сьогодні переховується від криміналу в Австрії, то чи буде Бондар викидати останнє заради посади на 5 місяців? Ні! Як досвідчений політик, він інвестуватиме у своє майбутнє тільки тоді, коли буде впевнений, що цей варіант – безпрограшний. І інвестиції ці мають бути не з його особистої кишені, а залучені ззовні. Взяті у зацікавлених осіб. Розповідають, проміжні вибори у в окрузі №23 у Ратнівському районі, попри відсутність державного фінансування, відбулися тільки тому, що всі оргвитрати взяв на себе один чоловік. Для їх проведення, за офіційними даними, потрібно було 385 тисяч гривень. Із них 225 тис. грн – зарплатня членів ДВК, 81 тис. грн – нарахування на їхню зарплату. Відкинемо нарахування (ніхто офіційно ж зарплату не виплачував), зменшимо наполовину зарплатню учасникам виборчого процесу, додамо оргвитрати (винайняти машини з водіями для доставки бюлетенів, заправити їх бензином і т.д. і т.п.) – 200 тисяч гривень, не менше. Хто таке оплатить? Бондар? Щоб потішити себе мандатом депутата? Ні, це має бути людина, яка вкладе в Бондаря гроші, щоб мати з цього зиск. Якби це був обраний у Ковельському виборчому окрузі №21 олігарх Степан Івахів, то логічно припустити, що перемогу там здобув би його протеже Андрій Харлампович. Адже на плакатах, які закликали підтримати на виборах місцевого висуванця партії «Солідарність – Блок Петра Порошенка» Андрія Харламповича, поруч зі світлиною кандидата був зображений портрет саме Степана Івахіва.; Зі зрозумілих причин не міг профінансувати проведення виборів і бізнес-партнер Івахіва Ігор Єремеєв. Як не міг цього зробити і нардеп Сергій Мартиняк, який у жовтні 2014-го переміг Бондаря на виборах до Верховної Ради в Горохівському виборчому окрузі №20. А Ігор Палиця міг? Міг. Навіщо це Палиці? Щоб взяти в свої руки контроль над Волинню, над видобутком бурштину? І так, та не тільки так. Через п’ять місяців (а на момент проміжних виборів до облради – через півроку) – нові вибори. То хіба не краще зачекати три місяці, а тоді вже починати кампанію і заводити своїх людей до обласної ради? Краще. Якби не було одне «але». За півроку до виборів в Ігоря Петровича не було прохідного кандидата на посаду Луцького міського голови. Остаточно побивши горшки з чинним мером Миколою Романюком (кажуть, що образився, бо Романюк не агітував на виборах до Верховної Ради за його креатуру Ірину Констанкевич), Палиця розумів, що жінка з дипломом філолога на градоначальника не тягне. Спробував розкрутити Олександра Товстенюка, але й тут вийшов пшик – його пізнаваність досі наближається до нуля, рейтинг, незважаючи на потуги іміджмейкерів, не піднімається. Довіритися хитромудрому Андрію Осіпову, який уже встиг зажити собі в Луцьку не зовсім доброї слави, – теж не вихід. Йти на мера самому? Для власника вілли на березі Женевського озера це занизько. Отже, треба ставити на добре відомого в широких колах кандидата (бажано з так званого демократичного табору), який наразі не належить до його пулу, втягувати його в свою орбіту, міцно тримати і «розкручувати» його підупалий рейтинг. Богдан Шиба на цю роль не підійде – аж надто впертий. А «петеушник» Бондар – акурат. А що ж Бондар? Та для нього це – останній шанс повернутися у велику політику. «БПП», висунувши кандидатом у нардепи в Горохівському виборчому окрузі №20, його кинув, і дружбан Юра Луценко не допоміг. Вчорашній «молодший брат» Ігор Гузь – уже нардеп від «Народного фронту». Наступають на п’яти Михайло Шелеп і Павло Данильчук, які тепер в «Народному контролі». Вчитель політичних шахів Борис Клімчук відійшов у кращі світи.; Залишилося згадати перифраз вислову лорда Палмерстона, яким часто виправдовують свою політичну проституцію наші депутати: «В політиці немає вічних друзів або ворогів, у політиці є вічні інтереси». І лягти під Ігоря Петровича. А що ж Волинська «Свобода»? Хіба погодиться вона бути пішаком