Лариса Духневич: ”Не треба медицину робити заручницею політики”

Тільки міністрів охорони здоров`я за ці роки змінилося стільки, що з ліку збилися, вісімнадцять чи дев`ятнадцять. Та віз реформ стоїть на місці. Попри все, наша багатостраждальна медична галузь, яка однієї ногою залишилася в радянському минулому, а другою намагається закріпитися на плацдармі дикого капіталізму, ще якось функціонує, розвивається і навіть пробує не відставати від світових трендів. Якою ціною — це вже інше питання. Нещодавно побувала у Луцькій міській клінічній лікарні, де вже давненько не доводилося бувати.; Навіть візуально не можна не помітити змін, що відбулися в головному медичному закладі міста. Сучасні ремонти у багатьох відділеннях,; оновлені комп`ютеризовані; пости чергових медсестер, найновіші діагностичні обстеження, про які мешканці інших міст, таких як Луцьк, можуть тільки мріяти. Як і за рахунок чого виживає найпотужніша луцька лікарня, яка працює в режимі лікарні швидкої допомоги, на що скаржаться її пацієнти й чи прагнуть; “державні”; медики; реальних реформ у галузі — про це розмова з головним її лікарем, заслуженим лікарем України, кандидатом медичних наук Ларисою Духневич. “Дайте картоплі!” — написав пацієнт аж із трьома знаками оклику — Пані Ларисо, даруйте, зайшла у вашу приймальню — і ніби потрапила у часи радянські: старий паркет, скромний килимок. У вашому кабінеті теж не видно євроремонтів. Відстаєте від моди. Хоча насправді тут дуже затишно, багато квітів, але... —; У моєму кабінеті нічого не змінилося з тих часів, як у ньому сиділа моя попередниця, головний лікар Стефанія Петрівна Костик. Я тут з 2001 року, коли очолила лікарню. У моїх заступників ще скромніші апартаменти. Не бачу потреби щось змінювати, купувати шикарні дивани чи столи. Є речі набагато важливіші,; ніж адмінкорпус. —; Ось дивлюся на ці старі люстри й пригадала, як відреагували люди на; дорогу кришталеву люстру у відремонтованому адмінприміщенні однієї з волинських лікарень:; гарний ремонт, імідж медзакладу — це добре, звичайно. Але коли у відділенні не вистачає, даруйте, банальних суден для лежачих хворих, то з люстрами явний перебір... — От вам і відповідь.; Ваші колеги-журналісти розписали; дорогі ремонти в кабінетах головних лікарів, в їх числі і моєму.; Хай би прийшли до мене, подивилися,; а тоді писали. Ні, вирішили всіх загребти під одну мітлу. Не хотіла про це згадувати, але дуже; болить несправедливість. Коли результат твоєї; багаторічної праці, усього колективу хтось одним розчерком пера може перекреслити — погодьтеся, малоприємно.; Ми самі знаємо всі наші недоліки, і ніхто краще про них не скаже, як наші пацієнти. Треба у людей питати. Багато років; у всіх наших відділеннях встановлені ящики для пропозицій і побажань, куди; пацієнти можуть написати все, що думають про нас. Повірте, люди пишуть. Вже цілі шафи цих подяк і скарг, все підшито,; оформлено як належить, проаналізовано. Ніколи про це; не говорила, щоб не вийшло, ніби; хвалюся, але робиться це геть не для галочки. І подяк в рази більше, ніж скарг. Це про щось говорить. Розробили також спеціальну анонімну анкету-опитування з 10 питаннями.; Вони стосуються не лише лікувального процесу. Просимо людей писати про загальну вартість, в яку обійшлося їм лікування, скільки; витратили на обстеження,; чи добровільно здавали благодійні внески, чи вчасно оглянув лікар і т. д. Адміністрація лікарні; почерпає з таких анкет чимало; корисної інформації. Вони; аналізуються,; підшиваються,; подяки від пацієнтів і скарги доводимо до відома працівників відділень.; Серед зауважень є багато слушних, які взяли до уваги й виконали. Наприклад, хворим після операції на спині важко було приймати їжу в їдальні за столиком. Люди запропонували зробити; барну стійку. Виконали; й зняли проблему. Старшим хворим незручно пересуватися коридорами без сторонньої допомоги, тому; просили поручні встановити.; Теж зробили. Є зауваження по харчуванню, тут не всім все подобається.; Комусь картоплі замало в меню. “Дайте картоплі!” — написав один з пацієнтів аж із трьома знаками оклику. — Як викручуєтеся з меню; при такому мізерному фінансуванні? —; Чи можна нагодувати людину три рази за 5,50 гривень? Ніби нереально, але можна. Можу запевнити,; хворим вистачає, можна навіть з дому нічого не привозити.; Для порівняння, щоб ви собі уявляли: в радянські часи на харчування одного хворого в день виділялося 17 рублів, і хліб тоді коштував 16 копійок. Ми купуємо хліб по 6 гривень і за 5 гривень; маємо нагодувати людину. Пробували поліпшити харчування, скажімо, хворий доплачував би ще 5 гривень і за 10 гривень можна було зробити пристойніше меню. Люди; чомусь насторожено сприйняли це. Так вже склалося, що багато хто бачить у діях медиків лише корисливість. У суспільства вперто формується образ лікаря-корупціонера, який тільки думає, як викачати гроші з пацієнта і ще всучити йому якісь пігулки. Роблять все, щоб вбити довіру людей до медицини. А вона вкрай потрібна. — До речі, теж почала на цьому акцентувати увагу. Створюється враження, що з лікаря; цілеспрямовано ліпиться такий собі образ ворога народу, який; винен в усіх бідах. Як свого часу в СРСР були резонансні справи лікарів. ; — Комусь це вигідно, щоб негативізм суспільства вихлюпувався на медиків. Не можу захищати всіх своїх колег, люди є різні й серед нас. Та може досить робити з; нас заручників ситуації?; Держава поставила лікаря в таке принизливе становище, що він має думати не як лікувати пацієнта, а де взяти гроші, щоб; дотриматися протоколів надання медичної допомоги. Згідно клінічного протоколу; хворому треба провести обстеження та діагностику, після цього надати допомогу в повному обсязі, як велить протокол. При цьому пацієнт знає, що ст. 45 Конституції гарантує йому безкоштовне медичне обслуговування. Інша стаття гласить, що витрати медичного закладу; мають бути в межах бюджетних асигнувань. Розрахована потреба у лікарських і фармацевтичних препаратах на один день лікування в стаціонарі забезпечена лише на 14,1; відсотка. Як поєднати одне з другим? Як пояснити людині, чому вона має купувати за свої гроші одне, друге, третє? Доводиться пояснювати, розповідати.; Розписали й оприлюднили інформацію про перелік послуг, які; лікарня надає безкоштовно, тобто за рахунок бюджетних коштів. І люди стали спокійніше реагувати. Значну частину аналізів у нас робиться безкоштовно. За деякі доводиться доплачувати, але тільки в частині розхідних матеріалів, тобто ми не накручуємо захмарні ціни, у нас набагато дешевше, ніж в приватних центрах, наприклад.; Думаєте,чому до нас їдуть люди з Львівщини, Хмельниччини, Рівненщини? Бо тут дешевше. Дороговартісні обстеження коштують значно менше, ніж у Львові. Питаю: “Чого ви до Луцька приїхали?” “Нам сказали, що тут хороша лікарня” — чую у відповідь. Хоча дехто питає: чому апаратуру купили за державний кошт, а за обстеження з пацієнтів гроші беруть?; Ніхто не розказує, що обслуговування цієї апаратури коштує величезних коштів, які не закладені в бюджеті. І щоб вона працювала, ми маємо щомісяця платити за обслуговування.; Хтось видумав міф про безкоштовну медицину, а це звичайний популізм!; Безкоштовної медицини в принципі не буває. Її або фінансує держава, як було в СРСР, або страхова компанія, або якась інша модель працює. Тому я за те, щоб нарешті й Україна визначилася, яким шляхом піде. Моделей і пропозицій багато. Ми готові до будь-яких реформ і змін. “Медики,; як ніхто, зацікавлені у змінах, які назріли” —; Луцька; міська лікарня в останні роки вийшла на дуже високий рівень надання медичної допомоги. Ви придбали найсучасніше медичне обладнання,; проводите складні операції, про які лікарні вашого рівня в інших регіонах ще тільки мріють. Що таке успішна лікарня у вашому баченні? — Успішна лікарня та, де є професіоналізм, вагома матеріально-технічна база й доброзичливе ставлення до хворого. На першому місці, безумовно, професіоналізм колективу. Ми маємо чудовий колектив, професійний колектив, де працює 177 лікарів, з них 86 відсотків мають вищий та перший кваліфікаційний рівень. Є у нас доктор медичних наук (керівник обласного центру кардіоваскулярної патології та тромболізису Андрій Ягенський) і; 5 кандидатів наук.; 80 відсотків середнього медперсоналу теж має перший і вищий кваліфікаційний рівень. Сьогодні міська лікарня справді вийшла на дуже високий технологічний рівень. Ми надаємо; невідкладну допомогу при гострих інфарктах і гострих інсультах, при кишково-шлункових кровотечах, при будь-якій патології на дуже високому рівні. На базі нашої лікарні працює чотири обласних центри, що є унікальним серед медзакладів України: центр кардіоваскулярної патології та тромболізису; опіковий центр з відділенням реконструктивно-відновної хірургії; обласне відділення інтенсивної терапії екстракорпоральних методів детоксикації, гіпербаричної оксигенації, гострих отруєнь та гемодіалізу та обласний центр шлунково-кишковихкровотеч. Звичайно, багато чого ще хотілося б зробити. Мріємо, щоб наші пацієнти лежали по четверо чоловік у палаті, а не по шість. Хочемо,щоб у приймальному відділені були палати, де можна людині почати надавати першу допомогу, не піднімаючи її в те чи інше відділення. Побутові зручності —; це добре, але виходимо з того, що можемо. Наша; лікарня; розрахована на 570 ліжок, а маємо 700. Щорічно в стаціонарі проліковується; 20 тисяч пацієнтів, і ще стільки отримують невідкладну допомогу амбулаторно. Ви читали в анкетах, скільки подяк від пацієнтів за доброзичливе ставлення персоналу. Це те, для чого не потрібні кошти. Я медсестрам кажу: “Ти прийшла на зміну,; одягла білий халат і всі свої домашні проблеми, негаразди, поганий настрій залишила вдома. Тут ти посміхаєшся і йдеш до пацієнта з посмішкою. Бо хворій людині і так важко, їй боляче,; ти маєш її підтримати, вселити надію. І дівчата з цим чудово справляються. Якось одна монашка, яка в нас лікувалася, питала: “А ви спеціально підбираєте персонал з тих,; хто вміє посміхатися?”; Хто не справляється, шукає інше місце роботи. — Сьогодні наші; медзаклади опинилися під пильним оком журналісті