Добровільне об’єднання чи примусова колективізація?

Вже перші кроки з втілення адмінреформи показали гострі суперечності між органами місцевого самоврядування та виконавчої влади. Остання, за совдепівською традицією, хоче нав’язати громадам таке бачення реформи, при якому неслухняних «перегнуть через коліно». Це грубе втручання державної влади в діяльність органів самоврядування, нехтування Європейською хартією місцевого самоврядування та Конституцією України (стаття 140): «Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення…». Ці суперечності значною мірою зумовлені неузгодженостями закону «Про добровільне об`єднання територіальних громад» і Методики формування спроможних громад, спущеною зверху нібито демократичним урядом Яценюка. Уряд зробив так, що фактично об’єднанням займаються не самі громади, а органи державної виконавчої влади, зокрема на місцях – райдержадміністрації. Хоча в законі вони як суб’єкти об’єднавчого процесу взагалі не фігурують, а закон, як відомо, має вищу юридичну силу, ніж рішення уряду. Згідно з урядовою методикою, «перспективний план» об`єднання громад розробляють облдержадміністрації, а остаточно затверджує Кабмін. У такий спосіб уряд нав`язує місцевим громадам модель об`єднання, що не залишає для них альтернативного вибору. Це не відповідає риториці про децентралізацію, яку ми чуємо від влади. «Реформування згори», коли головний суб`єкт – не громадяни, а чиновники, не має нічого спільного з реформою в інтересах громад. Адже тільки люди на місцях можуть знати і врахувати всі особливості територій, що залишаються поза увагою чиновницького корпусу. Урядова методика породжує ще й суперечності між більшими і меншими та біднішими і багатшими громадами. У нових громадах менші села не зможуть реально впливати на рішення з приводу свого ж села, адже більшість у громаді належатиме найбільшому селу чи місту. У новій раді сільські посланці будуть у меншості, фактично не впливатимуть на розподіл бюджетних коштів і не зможуть дієво відстоювати інтереси сільських виборців. Малі та бідніші села просто занепадатимуть, що може вщент зруйнувати українське село і забрати в селянина єдиний ресурс, який іще залишився в народу, – землю. Запропонована законом посада старости села – це як командир без штабу та зброї… Багатьом громадам, які прагнуть зберегтися з новими адміністративно-територіальними центрами, закидають їх майбутню фінансову неспроможність. Тільки корінь цієї їхньої «неспроможності» спричинений якраз здирницькими діями уряду Яценюка, який зі зміною Бюджетного кодексу фактично їх обкрадає. Ще наприкінці минулого року уряд голосами діючої парламентської коаліції з п`яти фракцій («Народний фронт», Блок Петра Порошенка, «Самопоміч», Радикальна партія Ляшка, ВО «Батьківщина») добився ухвалення змін до Бюджетного кодексу, які фактично позбавили села, селища, малі міста найвагомішого джерела бюджетних доходів – податку на доходи фізичних осіб, що становить понад 70-80% надходжень місцевих бюджетів. Тепер об’єднаним громадам обіцяють повернути 60% цього податку. Такі дії влади нагадують методи більшовиків, які відбирали у селян їхній урожай, аби змусити вступати в колгоспи. Це елементарна спекуляція високих чинів, які вирішують долю простого люду за принципом «тому дам, тому – не дам»... Тим більше, що обіцяти – ще не означає дати. При відставці цього уряду наступники легко можуть відмовитися від обіцянок попередників. Тим часом багато сільських громад стали би фінансово спроможними і самодостатніми, якби уряд повернув відібрані в них податкові надходження. Завдання адмінреформи – дати громадам можливість повноцінної фінансової реалізації місцевого самоврядування. Врешті-решт, ліквідувати обласні та районні держадміністрації, про що так гучно говорилося зі сцени Майдану. На жаль, ми цього не бачимо. Громади намагаються об’єднати силоміць, що природно викликає спротив простих людей. Не за це ми стояли на Майдані. Неприйнятним є також намір уряду застосувати до громад, які не бажають об’єднуватися під примусом, принцип «батога»: мовляв, якщо громади не пристануть на умови, запропоновані із так званих «офісів реформ», тоді рішення про об’єднання можуть ухвалити на рівні Кабміну. Себто, зверху, за розчерком пера і фактично – всупереч волі громад! Це вже скидається на звичайнісінький шантаж. Фактично ж по відношенню до своїх громад уряд вчиняє, як справжній цинічний лихвар: спершу забирає ключові податки, потім манить «пряником», тримаючи за спиною «батіг»… Фракція ВО «Свобода» у Волинській обласній раді впевнена: уникнути тиску влади на місцевих депутатів та ігнорування думки й інтересів громад вдалося б, якби закон про добровільне об’єднання передбачав обов`язковість проведення місцевого референдуму з цих питань. Рішення про об’єднання мають ухвалювати всі мешканці громади, а не місцеві ради, обрані ще за часів диктату Партії регіонів, під новий диктат діючого уряду та держадміністрацій. Громадянська спроможність громад – це в тому числі їх спроможність забезпечити власне право вибору й місцевого референдуму щодо об’єднання. Свою думку на ньому мають висловити всі члени громади. І завдання влади – забезпечити, аби почутою була кожна громада. Змінити попереднє бачення людей можна, але тільки силою переконання, а не примусу, аргументовано довівши, що їм комфортніше буде в іншій конфігурації об’єднаної громади. Тим часом влада, замість грунтовно вивчити ситуацію в кожному населеному пункті, намагається здійснити таку доленосну реформу поспіхом, встановлюючи для цього нереальні терміни. До 15 липня влада хоче здійснити укрупнення громад – і завершити процес новітньої колективізації. Тихо, закрито, сумнівно – без дискусій, дебатів, контраргументів… Таке враження, що «реформу» силкуються «проштовхнути», поки селяни зайняті на городах. Робити так за п`ять місяців до місцевих виборів, які, згідно з Конституцією, мають відбутися цієї осені, – це знущання над власним народом. Депутати фракції ВО «Свобода» переконані, що cправедливо об’єднати громади неможливо, визначивши під це жорстко обмежений час і «підганяючи» цей процес під місцеві вибори восени цього року. Перш, аніж розпочати впровадження такої «реформи», влада мала би забезпечити хоча би мінімальні умови для об`єднання: відремонтувати дороги; забезпечити села регулярним громадським транспортом; запустити скрізь, де потрібно, шкільні автобуси; розв`язати проблеми, пов`язані з користуванням і володінням земельними ділянками лісового та водного фонду; передати землі, що перебувають у розпорядженні органів державної влади, у розпорядження місцевих рад; створити центри надання публічних послуг тощо. Наразі ж те, що відбувається, – це не реформа і не децентралізація. Уряд проштовхує елементарне скорочення кількості сільських та селищних рад і банально намагається зекономити частину коштів на їх утримання, відбираючи їх у громад. Це схиляє до думки, що за балачками про децентралізацію – зовсім інші наміри: розігнати більшість сільрад, а кошти централізувати в столиці та по великих містах. На жаль, уряд планує реформи в старому імперському стилі – згори і силою, прикриваючись законом про нібито добровільне об`єднання. Намагання розв’язати проблему силоміць – це подальша централізація, яка межує з авторитаризмом та узурпацією влади і є цинічним нехтуванням волею громад. Мабуть, дехто погано засвоїв уроки Революції гідності, якщо так швидко забув, що трапляється з тими, хто нехтує думкою свого народу… З усього цього напрошується висновок: при існуючому уряді з чинним Податковим і Бюджетним кодексами адміністративно-територіальна реформа приречена на провал. Її результатом стане подальше зубожіння більшості громад, аж до фактичної їх ліквідації і втрати земель сільськогосподарського призначення, та подальше збагачення олігархів, інтереси яких так заповзятливо відстоює той, кого все голосніше називають їх лобістом. Ми, націоналісти, вимагаємо від уряду припинити шантажувати селян і обмежувати їх право на вільний вибір. Адмінреформа повинна здійснюватися на основі обґрунтованого, відкритого в обговоренні плану, погодженого з громадами та громадянами. Проведення місцевих референдумів має стати головною умовою для ухвалення таких рішень. Після Революції гідності влада мусить іти на діалог з громадами, а не діяти, як окупанти на чужих територіях.