Герої вчорашніх днів

Правду про агресію Росії в Україні, про диктаторський режим Путіна і про імперський шовінізм російської влади. А чи задумувалися ви над тим, що у цій фразі популярного співака закладено глибокий філософський зміст? Адже справжні герої є такими незалежно від часу і політичної кон’юнктури. Недаремно в історії чимало прикладів, коли ворог віддавав шану загиблому супротивнику, який до кінця виконав свій обов’язок перед товаришами і вітчизною. Та наша розповідь не про таких героїв. А про тих, хто носить звання «Герой України», хоча насправді далекий від того, щоб називатися справжнім українцем. «Я не хочу бути героєм України – не цінує героїв моя країна!» – це вже наш земляк-волинянин Сашко Положинський. Слова цієї відомої пісні, яка часто звучала в часи Помаранчевої революції, він написав у 2004 році. Поет, співак і композитор ніби натякає: «Не ті люди в нас визнані героями, негайно треба виправляти ситуацію». Президентом тоді, як відомо, став Віктор Ющенко. А тільки Президент має право присвоювати звання «Герой України». Ось Віктор Андрійович і розпорядився своїм правом. Першому він дав звання Героя (3 березня 2005 року) лауреату ще Сталінської премії вченому-біохіміку Максиму Гулому – до його 100-річчя з дня народження (прожив 102 роки). Далі – почав пошанування антирадянщиків. Хоча, незважаючи на його проукраїнську позицію, за час президентства Ющенка борців із радянською системою, нагороджених найвищим званням держави, виявилось не так уже й багато – 11 зі 114 осіб: Левко Лук`яненко, Василь Стус, Cтепан Хмара, Юрій Шухевич (син Романа Шухевича), Євген Пронюк (діяч українського національного руху, автор самвидаву, нині голова Всеукраїнського Товариства політичних в`язнів і репресованих), Олекса Гірник (колишній політв`язень, здійснив політичну акцію самоспалення біля могили Тараса Шевченка біля Канева у 1978 році), Головнокомандувач УПА Роман Шухевич, Василь Івчук (директор Дударківської школи в 1932-1938 роках, який рятував учнів від голодної смерті в 1932-33 роках) і Головний провідник ОУН Степан Бандера. Останніх чотирьох нагороджено посмертно. Крім борців за волю України, Віктор Андрійович вшановував митців (21 особа: серед них – націонал-комуніст Борис Олійник, актриса Ада Роговцева, співаки Ніна Матвієнко, Василь Зінкевич, письменники Роман Іваничук і Юрій Мушкетик, посмертно – Володимир Івасюк й Анатолій Солов`яненко) і управлінців (половина з усіх ним нагороджених – 56). Були серед останніх і керівники багатьох вишів (ректор Львівського національного університету Іван Вакарчук, президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонід Губерський, ректор Національного університету «Острозька академія» Ігор Пасічник, а також ректор Донецького національного медичного університету імені М. Горького Валерій Казаков, ректор Донецького національного університету Володимир Шевченко, ректор Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського Микола Багров, перший проректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Володимир Сташис, ректор Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Анатолій Павленко), і управлінці-науковці, але найбільша когорта – управлінці-виробничники. І тут ми зустрічаємо доволі одіозні прізвища: народний депутат ІІ, ІV-VІ скликань, президент акціонерного товариства «Норд» Валентин Ландик – у 2004-му – довірена особа кандидата у Президенти України Віктора Януковича в ТВО №44; один із 148 депутатів VІ скликання, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942-1944 років (цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду); наприкінці вересня 2014 року Валентин Ландик відмовився платити «владі» «ДНР» 20% від прибутку і зупинив завод «Норд»; голова Харківської обласної державної адміністрації у 1995–1996 роках Олександр Масельський – нагороджений посмертно тесть Олександра Ярославського, екс-власника ФК «Металіст» і «Укрсиббанку», у 2014 році одного з десяти найбагатших, за версією «Forbes», людей країни, голова Національного банку України Володимир Стельмах – саме за його головування у 2008–2009 роках гривня знецінилася ледь не вдвічі. Стельмах і Ко також не зуміли приборкати високу інфляцію; крім того, його Нацбанк звинувачують у зловживаннях під час рефінансування банків і валютних спекуляціях; генеральний директор акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» (Луганська область) Тарас (до речі, Григорович) Шевченко – 24 грудня 2014 року сприяв проведенню «еленерівського» мітингу, надавши автобуси для перевезення на захід бюджетників і робітників промислових підприємств; нині пан Шевченко (за даними Луганської облдержадміністрації) перебрався до... Києва, звідки продовжує керувати комбінатом в Алчевську; директор будівельного комплексу товариства «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (Донецька область) Іван Палій – йому, як і Шевченку, звання «Герой України» присвоєно указом від 21 листопада 2007 року – «За значний внесок у розвиток металургійної промисловості, спорудження і введення в дію киснево-конверторного цеху Алчевського металургійного комбінату, високий професіоналізм» (хіба за таке дають Героїв?), голова правління акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» (Київська область) Юрій Косюк – мільярдер, який в Адміністрації Президента Порошенка був першим заступником голови і відповідав за силовий блок, хоча злі язики стверджують, що він в основному займався збереженням і примноженням своїх активів, що йому успішно вдалося – його компанія вдало скористалась скасуванням імпортних мит на м’ясо птиці в країни ЄС, також Косюку вдалося зберегти свій кримський бізнес: «Кримську фруктову компанію» і птахофабрику «Дружба народів Нова» оперативно перереєстрували як російські фірми, і тепер вони є одними з найбільших агропідприємств на півострові; генеральний директор акціонерного товариства «Укрпромінвест» (м. Київ) Олексій Порошенко – батько чинного нині Президента України, кума Віктора Ющенка, отримав звання 23 червня 2009-го – «За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку агропромислового комплексу, запровадження сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур»; генеральний директор Національного виробничо-аграрного об`єднання «Масандра» (м. Ялта, Автономна Республіка Крим) Микола Бойко – ;у травні 2014-го, після псевдореферендуму в Криму, він в інтерв`ю виданню «Республіка» заявив: «По духу ми росіяни, і, звичайно, є ейфорія. Ми щасливі, що повернулися на батьківщину». Проте і це його не вберегло: у лютому 2015-го окупаційна влада відсторонила його від займаної посади у зв`язку з порушенням проти нього кримінальної справи – «за укладання невигідного для підприємства договору купівлі-продажу виноматеріалу», що призвело до завдання підприємству понад 7 млн рублів збитків; а також екс-міністр аграрної політики України Юрій Мельник – отримав звання під завісу президентства Ющенка (23 листопада 2009 року), на 23 дні раніше від свого тестя – нині покійного (помер 7 січня 2014 року) Героя України, президента Національної академії аграрних наук, нардепа трьох скликань (у VІ – від Партії регіонів) Михайла Зубця. За твердженням журналіста «Української правди» Сергія Лещенка, на посаду міністра Юрія Мельника лобіював Ігор Тарасюк, власник «Нашої Ряби», керівник Державного управління справами і начальник виборчого штабу Ющенка у 2009-2010 роках. До речі, Юрій Мельник із червня 2010-го – перший заступник голови правління акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»; екс-віце-прем’єр-міністр, академік, президент НААН, народний депутат України IV, V і VI скликань, один із найактивніших перебіжчиків в історії українського парламентаризму Михайло Зубець. Впродовж 2002-2006 років побував у фракціях «Єдина Україна», «Аграрники України», «Демократичні ініціативи», «Народовладдя», «Союз», фракції БЮТ. Будучи депутатом від БЮТ, Михайло Зубець приєднався до антикризової коаліції ПР, Соцпартії та комуністів. Після розпуску парламенту та дострокових парламентських виборів повернувся до Верховної Ради вже з Партією регіонів; голова Рахункової палати Валентин Симоненко – товариш екс-голови Секретаріату Президента Ющенка Віри Улянченко. Нагороджений 3 грудня 2009 року «За визначний особистий внесок у державне будівництво України, становлення та утвердження Рахункової палати як конституційного органу незалежного фінансового контролю»; генеральний директор Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення («Укрспецекспорт») Сергій Бондарчук – останній, нагороджений Ющенком Герой – 18 лютого 2010 року; у 2002 році обирався депутатом від Блоку Ющенка «Наша Україна» в Горохівському мажоритарному окрузі №20; після приходу до влади Януковича деякий час очолював партію «Наша Україна», посперечався з Ющенком і оголосив про розпуск цієї політсили; нині – у розшуку, Генпрокуратура за часів Віталія Яреми 21 січня 2015 року оголосила йому про підозру у розкраданні майже 7,5 млн дол США, 29 січня слідчий суддя Печерського райсуду Києва надав дозвіл на його затримання, а за ним і слід прохолов. Саме на період його керування компанією «Укрспецекспорт» припала історія скандального продажу озброєнь до Грузії під час її воєнного конфлікту з Росією. Бондарчук пояснював, що звинувачення України у контрабандних поставках зброї обумовлені конкурентною боротьбою на світовому ринку озброєння, а також свідчать про успішне закріплення України на цьому ринку. 5 листопада 2013 року «за величезний внесок у справу підвищення обороноздатності та захист незалежності і суверенітету Грузії» Президент Грузії Михаїл Саакашвілі ;нагородив Сергія Бондарчука орденом «Вахт