Маленька журналістська сповідь

Я, наївне дівчисько, без найменшого поняття про журналістику пішла у свої 19 влаштовуватись на роботу, думаючи, що журналістика і філологія - це одне і те ж. Мене взяли на роботу і так я потрапила в вир слів, який затягнув мене на довгі дев’ять років. Я, наче наркоман, зав’язувала із журналістикою і робила перерви для навчання. Але ця дивовижна професія кликала мене знову і знову. Так я стала «акулою пера» і «дятлом клавіатури». Я ненавиджу свою роботу, бо суспільство вирішило, що я чомусь маю бути його голосом і захищати, наче правоохоронець, порядок у ньому. Я ненавиджу свою роботу, бо іноді здається, що я втратила совість і серце. Я ненавиджу свою роботу, бо ставлю новини про смерть, кров і вбивства. Я ненавиджу свою роботу, бо не маю часу відійти від комп’ютера і поплакати через тіла бійців АТО та «Небесної сотні», бо кожна «Пливе кача по Тисині…» розриває мене зсередини. Я журналіст і я маю писати новини, а хочеться забитися в куток. Я ненавиджу свою роботу, бо доводиться фотографувати труни на Театральному майдані. Я ненавиджу свою роботу, бо коли я бачу ДТП, я думаю не про загиблих і поранених, а про те, чому я без фотоапарата. Я ненавиджу свою роботу через #тижжурналіст. Бо я чомусь маю виконувати свою роботу професійно і віддано, а тисячі чиновників - ні. Я ненавиджу журналістику, бо я понівечена словами, наче шрамами. Я ненавиджу журналістику, бо замість маленької дамської сумки, я тягаю ноутбук, фотоапарат, блокнот тощо. Я ненавиджу журналістику, бо я іноді жертвую зустрічами із друзями, щоб піти на подію. Я ненавиджу журналістику, бо я працюю без свят, без вихідних, без ночей сім днів на тиждень, 24 години на добу, 365 днів на рік, але все-таки…я люблю журналістику.; Я обожнюю свою професію, бо вона дозволяє стати ким завгодно, роблячи матеріал. Сьогодні можна приміряти каску будівельника, завтра - халат лікаря. Можна вивчити сотні нових незнайомих слів, спробувати зазирнути за лаштунки купи явищ, познайомитися із відомими, цікавими та впливовими людьми. Я люблю свою професію, бо посвідчення журналіста (чого лукавити) відкриває чимало дверей. Я люблю журналістику, бо у ній можна гратися словами, вигадуючи заголовки. Я обожнюю журналістику, бо будучи навіть дуже грамотним, ніколи не знаєш, коли на твого редактора підступно з-за кутка нападе гіперпуризм. Я люблю свою професію, бо щодня отримую нові знання, стаю мудріша. Я люблю журналістику, бо чимало людей знають, хто така Олена Кузьмич (хвилинка самореклами). Я люблю журналістику, бо вона змушує шукати щось нове. Я полюбляю свою професію, бо завдяки ній побувала у таких куточках рідної Волині, про які ніколи не здогадувалася. Я люблю журналістику, бо завдяки ній я стала витриваліша і сильніша.; Я люблю інтернет-журналістику, бо це - швидко. Текст народжується майже відразу. І написаний одного разу він житиме у всесвітній павутині до скону комп’ютерів і Інтернету. Я люблю інтернет-журналістику, де заголовок - це половина успіху. Я обожнюю інтернет-журналістику, бо не треба їхати на базу монтувати, розшифровувати, видавати в ефір тощо. Тут все вирішує швидкість розуму і швидкість набору на клавіатурі. Я люблю інтернет-журналістику, бо будь-де можна влаштувати офіс: вдома, в парку, у кафе. Я шокована інтернет-журналістикою, бо будучи за сотні кілометрів від місця події, можна отримати відео, фото та подробиці події. Я люблю інтернет-журналістику, бо вона - мій стиль життя. Шалений, несамовитий, рвучкий стиль життя.; Я дуже рада, що стала журналісткою. Я безмежно вдячна своїм колегам і редакторам, які навчають, допомагають і скеровують. А ще я вдячна своєму коханому чоловіку за підтримку мене на нелегкій журналістській ниві, бо без тебе і твого чаю мені б було дуже важко. Із Днем журналіста, любі колеги. Нехай репортажі будуть цікавими, в диктофоні ніколи не закінчуються батарейки, а гаманець пухне від гонорарів!