Гострі пера: вражаючі почерки волинських журналістів

Незважаючи на засилля електронних ґаджетів, волинські «акули пера» і «дятли клавіатури» досі пишуть у блокнотах ручками та олівцями. Випитати у колег їхні безцінні мемуари було іноді досить складно, але все ж таки це вдалося. Більшість колег назвали свій почерк «жахливим» і зізналися, що зіпсували його під час навчання в університеті. «ВП» вперше демонструє вміст блокнотів і записників волинських журналістів, а також тих, хто родом із Волині, але працює за її межами, наприклад, у столиці. Заступник головного редактора «Волинської газети» Олена Лівіцька зізналася, що якщо її характер журналістська професія загартувала, то почерк – зіпсувала нанівець. «Із похилими гостроносими рядочками із зошита студентки-відмінниці я розпрощалася, схоже, назавше. Тепер, з трохи більш як десятирічним досвідом журналістської роботи, часто жартую, що маю почерк – як у лікаря. А недавно під час інтерв’ю, коли намагалася записати ключові цитати услід за співрозмовником у блокнот, зловила його здивований погляд… Напевне, подумав: «Що вона там розбере?..» ;А таки розбираю…Робочі будні, коли ти постійно й дуже швидко фіксуєш події ручкою у блокноті, навчили скорочувати слова там, де вони навіть не скорочуються, і розшифровувати таємничі позначки. Тому ПТН-ПНХ – це, думаю, теж дітище якогось журналістського скорочення», - розповіла журналістка. «Ду-у-же намагаюся побільше писати ручкою в блокнот, а не на диктофон. Кілька разів техніка круто мене розчаровувала. Написане пером, словом… та й досвід переконує: щось справді важливе – обов’язково запишеш. Що не записав – очевидно, не так і суттєво. Один незручний момент: за свої премудрі викрутаси іноді соромно перед дітьми. Нема що, так би мовити, для зразка показати. В таких випадках дістаю шкільні зошити і кажу: «Дивіться, як мама писала…», - розповіла Олена Лівіцька. Журналіст Майя Голуб каже, що її почерк постійно змінювався.; «В школі ;слухала поради вчительки, але згодом намагалась писати по-своєму. Ручку я і досі тримаю не так, як всі. В університеті почерк змінився, адже треба було швидко все записувати. Зараз почерк не відрізняється від студентського. Коли я спішу, то почерк трохи змінюється. Але всі букви чіткі і можу розібрати, що написала. ;Знаю, що по почерку чи підпису можна визначити характер людини.; Також ручки, якими ми пишемо можуть впливати на почерк. Цього року мені подарували ручку, що світиться в темряві. Це надихає, коли я щось пишу. В мене на столі є справжнє велике чорне перо, знайдене в садку на дачі. Я в перо вставила заряд, закріпила ізолентою. Раніше часто писала цим пером. Зараз ;перо стоїть на столі. ;Ще мені подобається, як польською мовою звучить слово ручка (d?ugopis).; Майя вважає, що треба писати так, як тобі подобається. «Мої букви такі, бо мені так зручно писати. Часто роблю записи в блокноті ;під час інтерв’ю, або на подіях . Точність та оперативність для мене важливі. Навіть коли ;увімкнений диктофон, то часто записую ;в блокнот головне. Робота журналіста цікава тим, бо часто не знаєш як завершиться твій день. Часто ношу в сумці невеликий блокнот, щоб там одразу писати. Неодноразово були випадки, коли їхала в автобусі та писала одразу в блокнот статтю. Досвід показує, що не лише новітні технології ;допомагають економити час», - зауважила дівчина. Фрілансер Діана Коротеева зазначила, що її почерк з`явився, певно, у школі. «Але всі кажуть, що дуже схожий на почерк моєї мами. Особливість його у тому, що має багато закарлюк, через що у школі списати у мене було важко, та й у студентські роки мої конспекти не користувалися особливою популярністю. Зараз він трохи змінився і став більш читабельним. Писати люблю значно більше, ніж набирати тексти на комп’ютері. Нерідко пишу листи і відправляю їх звичайною поштою. З 14 років вела щоденник, де у найцікавіші дні описувала свої враження і емоції. Зараз теж іноді роблю такі записи – докладно, на декілька листків і без жодної клавіатури», - поділилися особистим Діана. Кореспондент «Волинської правди» Анастасія Клімчук переконана, що нинішні журналісти все рідше використовують блокноти. Все, здебільшого, записують в лептоп чи ґаджет.; «Втім, я не зраджую традиційним записам. За ноутбуком працюю вдома, а на події ходжу з записником. У цьому вбачаю якусь аристократичну традиційність, адже журналіст ще з дитинства у мене асоціювався з блокнотом, ручкою, диктофоном. Щодо почерку, то вважаю його звичайним. Просто пишу як пишеться, а ще малюю. Мій записник рясніє дрібними малюночками. Зазвичай вимальовую тваринок: гусениць, ципляток, поні (іншого малювати я ще не навчилася)», - змусила посміхнутися Настуся. Журналіст «Хронік Любарта» Ірина Качан зізналася, що не знає, що розповідає про неї її почерк.; «Але точно знаю, що він далекий від каліграфії. Та якось ніколи тим надто не переймалася. Головне - розбірливий. У старших класах школи і в університеті мій почерк мені подобався. По суті, саме в цей період він був найкращим. Та я й зараз можу гарніше писати, якщо не поспішатиму і старатимуся. У мене все залежить від ручки. Чим тонше пише - тим акуратнішими будуть літери. Люблю писати гелевими ручками і механічними олівцями. Але тепер писати доводиться дуже мало. А коли доводиться, то дуже швидко і як курка лапою. Нині мій почерк в основному має назву Verdana. Кажуть, саме цей вордівський шрифт найкращий для зору», - поділилася Ірина. Головний редактор інформаційного агентства «Волинські новини» Альона Трохимчук розповіла, що її почерк залежить від настрою. Журналіст додала, що у її почерку поєднані мамин, татовий та братовий почерки. А ще дівчина полюбляє виводити у блокноті смайлики. Писати ручкою доводиться у робочому блокноті і він вщент заповнений щоденними завданнями. Випусковий редактор «Волинського агентства розслідувань» Зю Побережнюк зізналася, що дуже любить писати впоперек зошита.; «В університеті це всіх чомусь дивувало, хоча, мої конспекти відразу могли вирізнити серед інших, навіть не читаючи прізвища. Почерк дуже схожий на мамин, практично ідентичний, тільки трохи «кострубаті ший». Останнім часом вручну пишу рідко, останній раз записувала спросоння якийсь дивакуватий сон, а ще часом записую різні цікаві думки своїх друзів і рідних. Називаю ці думки "геніальщинами". В мене навіть є спеціальний блокнот для цього. Дуже люблю писати чорною гелевою ручкою. Часто, коли щось конспектую, малюю всілякі незрозумілі малюнки, так мені краще запам’ятовується інформація. Часом пишу "квадратики" - завдання, які маю виконати протягом дня і коли зроблю ту чи іншу справу - квадратик закреслюю», - розповіла про «геніальщину» Зю. Кореспондент ЗІКу Лариса Жаловага розповіла, що в школі , у молодших класах писала кострубато, але рятувало те, що грамотно.; «Уже в старших класах почерк виправився, особливо актуально це було під час навчання в академії - багато викладачів перевіряли конспекти і ставили бали за їх ведення. Доводилося старатися і навіть кольоровими ручками оформлювати конспект з логіки, пригадую. Зараз блокнот маю, але там - найосновніше, часто в ньому малює моя донька. І це мене тішить страшенно», - поділилася Лариса, бо теж полюбляє малювати квіточки- ромбики. Журналіст Таблоїду Волині Ірина Сасовська зізналася, що важко визначити, коли саме з’явився почерк такий, який він є зараз. «Пам’ятаю, десь у класі восьмому побачила, як пише маленьку букву «в» моя подруга. Та «в» видалась дуже оригінальною й гарною. Я довго вправлялась, щоб написати таку ж. Зараз вже звичайну, як в 1 класі, писану маленьку «в» не напишу. А десь під час перших курсів університету почала писати інакше маленьку букву «д» (з хвостиком догори). Ще з особливостей почерку: іноді до букви «к» домальовую хвостик зверху. Взагалі дуже люблю писати ручкою, особливо з чорним чорнилом, й на папері у клітинку, тому ніколи не було проблеми писати конспекти. Зараз не дуже часто доводиться писати у блокноті: тільки якісь робочі моменти», - розповіла кореспондент. Прес-секретар прокурора області Наталка Мурахевич розповіла, що каліграфічність свого почерку вона нищила конспектуванням у старших класах і згодом остаточно «добила» в університеті.; «Викладач сучасної української мови "баба Галя" Ращинська відмовлялася перевіряти написані мною диктанти, бо їх було неможливо читати. "Я знаю, що Ви написали на "5", але перевіряти цього не буду", - казала вона. Я ж відповідала, що почерк - це виразник особистості. "Навіщо Вам така особистість?" - запитувала баба Галя. З тих пір почерк лише псувався. Тому добре, що можна набирати тексти на компі. Адже навіть я іноді не можу зрозуміти, що написала я.; Зараз пишу лиш короткі записки дітям на холодильнику та якісь "замітки на полях"у блокноті на роботі. П`ять слів я таки спроможна написати більш-менш розбірливо”, - поділилися «знищенням почерку» Наталка. Журналіст Волинського агентства розслідувань Антон Бугайчук повідомив, що більшість його знайомих не можуть розібрати його почерк.; «Так було, скільки я себе пам`ятаю. Коли пишу швидко, навіть пропускаю букви у словах та багато скорочую. Бо для мене головне зміст, а не форма. Можу розібрати сам - і добре. А ще кажуть, що у великих людей поганий почерк. Не дуже у це вірю, але все ж приємно», - зауважив Антон. Журналіст та директор Луцького ІT-кластеру Іванна Мартинів розповіла, що почерк з’явився у 1989 році, коли вона тільки почала писати. «Оскільки ручку та олівця вчилася тримати самостійно, то й вийшло не по-науковому, як тоді вчили у школах, через що з першою вчителькою мала проблеми, бо ж треба було тоді писати тільки так, як у книжці сказано. Почерк ріс і змінювався з в