Битва під Берестечком – приклад героїзму українського козацтва

Історія цієї битви, яка, як відомо, закінчилась хоч і дороговартісною, але перемогою війська Речі Посполитої над українськими козаками, й дотепер викликає багато питань і містить загадки. Свого часу, окремі українські історики і політики навіть виступали проти приділення цій битві тої великої уваги (в плані вшанування її пам’яті), як це на разі відбувається. Мовляв, слід краще згадувати наші перемоги під Жовтими водами, Корсунем та Пилявцями під час переможної кампанії Богдана Хмельницького 1648 року. Разом із тим не слід забувати і те, що під час Берестейської битви була проявлена особлива відвага українських козаків, які, зокрема, повторили подвиг 300 спартанців під час Фермопільської битви часів греко-перських війн V століття до Р. Х (сталась 480 року до Р.Х). Нагадаємо передумови та історію битви. Умови Зборівської мирної угоди 1649 року не задовольняли ні Військо Запорізьке (саме таку назву мала Українська козацька держава), ні Річ Посполиту. Отож, 1651 року остання розпочала військові дії проти козацької України. Цікавою тоді була геополітична позиція союзника Богдана Хмельницького кримського хана Іслам-Гірея. Він, зокрема, дуже не хотів повного розгрому речі Посполитої. ;Богдан Хмельницький змушений був відмовитися від активних наступальних дій, що дозволило королю Яну Казимиру провести військо (близько 90-100 тисяч жовнірів, шляхтичів і 100 тисяч озброєних слуг) до Берестечка й до 25 червня переправити його через річку Стир. ;Лише дочекавшись у середині червня прибуття хана з 30—40000 татар, гетьман негайно вирушив у похід. Не знаючи про це, 27 червня поляки подалися до міста Дубно, і коли їхній авангард уже подолав 7—8 км, стало відомо про наближення українців. Тоді було вирішено повернутися до табору під Берестечком. Ранком наступного дня почалися сутички з татарами (українських кіннотників було небагато), які й розпочали Берестецьку битву. Упродовж 27 - 28 червня татари пограбували і спалили сусіднє село й намагалися втягнути супротивника в бій. Легка татарська кіннота застосовувала традиційну наступально-відступальну тактику, відому ще від часів хана Батия А. Концепольский із Любомирським не витримали і самі атакували татарську кінноту. Чим закінчилася ця атака — невідомо. 28 червня почалися бої гарцівників (невеликі сутички), на нерівному терені, що відділяв табори польських і українських військ. 29 червня Іслам-Гірей III займає панівні висоти перед Берестечком і битва відновлюється. Поляки значною силою виступили на козацький табор, який не був ще остаточно розгорнутий. Але Хмельницький ударив на них з флангу і відрізав польське військо від його табору; тоді полягло близько 7 000 вояків РП, козаки добули 28 хоругов (прапорів), між іншим і прапор гетьмана Потоцького. Це незвичайно підняло настрій українського війська. 30 червня. Вранці король, який молився всю ніч, вишиковує свою армію в такому порядку: праве крило — гетьман Потоцький — «ведмежа лапа», ліве — гетьман М. Калиновський. У центрі, де перебуває переважно польська та німецька піхота, — сам король. Поляки застосували військову хитрість — гусари здають свої списи з червоними прапорчиками, які встановлюють за позиціями піхоти, імітуючи величезну чисельність армії. Король віддав наказ розібрати мости через Стир, щоб унеможливити відступ своїх військ у разі паніки. Отримавши дозвіл короля, Ярема Вишневецький, у війську якого було шість хоругв реєстрових козаків, атакував український табір. Під прикриттям артилерії польська кіннота зім`яла козацькі лави й дійшла аж до таборових возів. Хмельницький вдався до відступу, а потім контратакував. Проте, контратаку козаків зупинили полки німецької піхоти. Козаки знову відійшли у табір, і тоді поляки почали масований артилерійський обстріл татарських позицій, які розташувалися на пагорбі. Дні боїв співпали з мусульманським святом Курбан-Байрам. Військові дії були заборонені. Незабаром одне з ядер розірвалося біля ніг хана, вбило Тугай-бея, який командував облогою Збаража. Ядром був убитий кінь Іслам Гірея. За однією з версій військо сприйняло це за поганий знак. Почалася паніка. Воїни тікали, залишаючи загиблих — нехарактерно для мусульманських звичаїв. Лівий фланг козацько-селянського війська залишився оголеним. За однією із версій, щоб заспокоїти татар, Хмельницький із писарем І. Виговським подалися до ханського табору і наздогнали хана поблизу містечка Ямпіль, до якого від поля битви майже 90 км. При цьому хан затримує і забирає Хмельницького із собою. Козаки залишилися в таборі без проводу. Досі достеменно невідома причина втечі татар. Згідно досліджень Грушевського Хмельницького татари не силували, він полишив поле битви за власного бажання[12],[13]. Втім, інші історики не розглядаютьподібну оцінку дій гетьмана як прийнятну. Козаки, які залишилися без гетьмана, застосовують традиційну військову тактику — пересувають уночі табір ближче до болота, огороджують його возами, насипають земляний вал і навіть намагаються атакувати. 1 липня обидві армії відпочивають. Воєнні дії обмежуються лише перестрілкою. Супротивники збирають трупи вбитих, король посилає за гарматами до Бродів, а козаки збільшують висоту земляного вала. 2 липня поляки продовжують обстріл. Козаки відповідають артилерійським вогнем і роблять успішну вилазку. 3 липня дві тисячі козаків виходять із табору і вибивають поляків з пагорбів, де трьома днями раніше розташовувалися татари. Надвечір Конецпольському вдається вибити їх із висот і відтіснити назад до табору. 4 липня-5 липня продовжується обстріл укріпленого табору з польських гармат. 6 липня козаки відправляють до польського короля послів — полковників миргородського Гладкого, чигиринського Михайла Крису й писаря військового Переяславця. 7 липня король, залишивши в заручниках полковника Крису (польські й чимало українських істориків стверджують, що Криса добровільно залишився у короля і сам давно шукав нагоди, щоб перейти до поляків), посилає до взятого в облогу табору листа, де пропонує козакам попросити вибачення, видати 17 козацьких полковників, булаву Хмельницького, гармати й скласти зброю. 8 липня замість кропивенського полковника ФилонаДжеджалія (Джалалія, Джеджалика) козаки обирають нового гетьмана — Матвія Гладкого. Вони відмовляються від польських умов і вимагають дотримання Зборівського договору. Король наказує припинити переговори, готуватися до штурму й посилює артилерійський обстріл. 9 липня козаки дізнаються, що польський гетьман Лянцкоронський переправився через Пляшеву. Це загрожує повним оточенням табору, оскільки до цього в козаків було кілька загат через болото, які зв`язували їх із незайнятою супротивником землею. Через них вони поповнювали припаси й доставляли корм коням. Старшини знову відправляють до Яна Казимира нове посольство, але гетьман Потоцький розриває вимоги козаків на очах у короля. Полковник Криса пропонує затопити козацький табір, зробивши на Пляшевій земляну греблю. Вінницький полковник Богун, обраний новим гетьманом, приймає рішення відігнати гетьмана Лянцкоронського з правого берега ріки. Вночі, навівши з підручних засобів мости через ріку Пляшеву, дві тисячі запорожців виходять із табору. Козаки побудували мости на річках, — не шкодуючи ні возів ні усіляких воєнних знарядь, щоб загатити болота. Деякі джерела стверджують, що запорожці поклали на болота списи і перекочувались по них. Чому Богун не попередив інших — невідомо. Польські джерела стверджують: у козацькому таборі починається паніка, багато хто кричать, що Богун кинув усіх напризволяще й утік. Козацькі полки, що залишилися, починають відходити до переправ. Конецпольський, бачачи, що суперник іде, залишає свою армію на відступаючих і особисто кидається в бій. За свідченнями польських істориків, на переправі починається хаос, мости не витримують, сотні козаків падають у Пляшовець та Ікву, чимало тоне, частина робить спроби прорватися, кинувшись на поляків. Більшість козаків намагаються врятуватися вплав через ріку й болото, кинувши перед цим у воду золото й срібло, щоб воно не дісталося ворогу. За польськими джерелами, близько тридцяти тисяч козаків гине в цій битві, але кілька тисяч на чолі з Богуном і усього лише з двома гарматами відходять уночі за Пляшеву. В останні десятиріччя в історичному заповіднику «Поле Берестецької битви» археологи проводять масштабні розкопки, і, судячи з багатьох знахідок, кількість загиблих українців значно перебільшена. Так, у районі переправи через Пляшеву знайдено лише близько сотні останків тих, хто переправлявся. Та найвагоміший факт, що вже через шістдесят днів під Білою Церквою знову зібралася потужна армія. Навряд чи Хмельницький зміг би зібрати велике військо лише за два місяці. Цікавим, і водночас героїчним, епізодом битви є подвиг 300 ;козаків, які, фактично, прикрили відступ основних частин українського війська «Одна ватага козацька, зложена з двох або трьох сот козаків, — оповідає польський історик, — зробивши засіку на однім острівці, ставила мужній опір так відважно що Потоцкий велів їм обіцяти життя коли піддадуться. Але вони не схотіли того прийняти. На знак повного відречення викинули з чересів своїх гроші у воду, і так сильно почали відбиватися від наших, що кінець кінцем піхота мусила на них гуртом наступати. А хоч розірвала (їх укріплення) і розігнала з острову (з великими власними втратами, як видко з дальше поданої замітки) — але вони уступилися на болота, не хотячи піддатись, так що там їх кожного доводилось добивати. А один з них, добившися до човна, на очах короля і всього війська дав докази мужності не хлопської! Кілька годин відбивався він з того човна косою, зовсім не зважаючи на стрільбу — котра чи то припадком його не трапляла — чи такий твердий був, що кулі його не брали. Аж один Мазур з Ціхановецького повіту, розібравшися на голо і по шию бредучи, насамперед косою вдарив, а потім один салдат пробив посер