Олігархи: ракова пухлина на тілі України

Значною мірою через це в новітній історії України стали можливими дві революції і нинішня війна на Сході. Бо у 2004-му люди повстали не стільки проти фальсифікацій на виборах, скільки за себе – за соціальну справедливість, яку, як їм здавалося, зможе забезпечити новий Президент. Недаремно Помаранчеву революцію називали повстанням мільйонерів проти мільярдерів. Мільйонери фінансували Майдан, прагнучи однакових правил ведення бізнесу для всіх (без податкових ям для олігархів, схем повернення неіснуючого ПДВ, поборів на митницях для одних і вільних економічних зон для інших). А прості люди підтримували в цьому бізнесменів, інтуїтивно відчуваючи, що це дасть змогу підняти і їхній рівень життя. Проте не так сталось, як гадалось. «Доки не відділимо владу від бізнесу, доти в Україні будуть проблеми», – так або приблизно так говорив у 2005-му волинський бізнесмен, на той час лідер фракції Народної партії Володимира Литвина в парламенті Ігор Єремеєв. А сам, можливо, побачивши, що в нового керівництва країни не вистачає політичної волі щось змінювати, продовжував активно штурмувати владний Олімп. Щоправда, у 2006-му його блок Литвина, до якого входив і який, як кажуть, фінансував Ігор Миронович, зазнав на виборах фіаско. Ігор Єремеєв тоді засвоїв правило: в політиці не можна довіряти нікому. І, щойно були ухвалені зміни до виборчого законодавства, які знову дозволили балотуватися самовисуванцям у мажоритарних округах, обрався у 2012 році до Верховної Ради у Маневицькому виборчому окрузі №23, переобрався в ньому на позачергових виборах у 2014-му і тепер уже створив власну депутатську групу «Воля народу», яку сам і очолив. Починаючи з грудня 2013 року, фірми Єремеєва почали вигравати тендери на постачання дизельного пального Укрзалізниці і вже отримали держзамовлень на 6,5 мільярда гривень. Цікаво, що нинішній міністр інфраструктури Андрій Пивоварський раніше працював у паливній групі Ігоря Єрємєєва гендиректором «Континіуму». Дотепники жартують: якщо не можеш подолати корупцію, треба її очолити. Хоча стверджувати щось напевне ми, зрозуміло, не можемо. А тепер анекдот.; Чудовий літній ранок. «Новий українець» вийшов на балкон свого триповерхового котеджу. Потягується. Милується сходом сонця. Внизу по вулиці йдуть два роботяги з нічної зміни. Один, поглядаючи на віллу, говорить так, щоб було чути до третього поверху: –;Набудували. За наші, за народні гроші жирують. Скоробагатько перехиляється над перилом балкона: –;Слухай, чоловіче. Та звідки в народу такі гроші? Ця байка – з початку 90-х, періоду первісного накопичення капіталу. Вона добре ілюструє зародження поділу суспільства на багатих і бідних. Показує, що для заможного життя в нашій пострадянській країні мало тяжко безперервно гарувати, треба вміти обхитрити ближнього, зробити гроші з повітря, присвоїти собі результати праці багатьох лохів. Вихідці із совка, виховані на принципах комуністичної моралі, що списані із 10 заповідей Божих, тоді ще наївно вірили, що наші керманичі приведуть Україну до розквіту, а рівень життя її людей буде таким, як на «дикому Заході». Пам’ятаєте рухівські листівки, де Україну порівнювали за територією, кількістю населення, наявністю чорноземів, корисними копалинами, промисловим потенціалом із Францією і Німеччиною? У них закликали голосувати за незалежність. Мовляв, відірвавшись від Російської імперії, нам вдасться збудувати рай на землі. Збудували. Для декількох сотень чи, може, тисяч людей. А десяткам мільйонів і далі втовкмачують: ви упосліджені, бо дурні, ліниві, не вмієте жити, не хочете заробляти більше. Брехня це все. Ми бідні, бо нас обкрадають. Люди, яких заведено називати олігархами. Хоча не кожен може відрізнити власне олігарха від звичайного багатого підприємця. Але знати, хто такі олігархи, важливо. Хоча б для того, щоб не купитися на їхню пропаганду, яка потоками ллється з підконтрольних їм засобів масової інформації (ЗМІ) в намаганні довести: олігархи – благо для народу; олігархи, які допомагають воювати Україні з Росією – наші союзники, їм можна простити все, навіть те, що вони залазять у наші кишені, головне – дати відсіч агресору. Тобто злодій, який заліз до вас в хату, виносить на ваших очах останні заощадження і каже, що він із них заплатить міліції, аби та надалі охороняла ваше помешкання від інших злодіїв, – вже не злодій, він ваш рятівник? «Олігархи, як правило, визначаються як підприємці, що мають безпосередній вплив на політику та економіку», - зазначено у Вікіпедії. У 1990-х вони почали майже з нічого і розбагатіли за рахунок непрозорого процесу приватизації державних підприємств за допогою корумпованості правлячої тогочасної політичної еліти та криміналітету. «Пізніше численні українські бізнесмени взяли під свій контроль політичні партії, ставши їхніми спонсорами, або створили нові, щоб отримати місця і вплив (лобі) у Верховній Раді», - йдеться далі у Вікіпедії. Тобто олігархи – це не просто багаті підприємці, а бізнесмени, які, маючи своє лобі в парламенті, підживлюючи хабарами і «відкатами» корумпованих чиновників, виграють багатомільйонні, а то й мільярдні тендери на постачання за завищеними цінами державі товарів, робіт і послуг, чим вимивають із державного бюджету (простіше кажучи, обкрадаючи державу, тобто нас із вами) значні активи. У їхній власності – основні українські ЗМІ, що дозволяє маніпулювати масовою свідомістю, рекламувати підконтрольні їм партії і заводити потрібних їм людей до парламенту, які, своєю чергою, внаслідок кулуарних домовленостей формують уряд, розставляючи на ключові місця чиновників, котрі будуть дбати про збагачення все тих же олігархів. Замкнене коло, розірвати яке не змогла Помаранчева революція, через що й стала можливою Революція гідності.; Розуміючи, які наслідки може мати зволікання і який спротив він отримає, та й уже почав отримувати, Петро Порошенко першим із українських Президентів оголосив війну олігархам. «Кожен, хто підлягає деолігархізації, озброєний великим загальнонаціональним каналом і, обороняючись, гатить по мені з усіх інформаційних «градів». Чи не у кожного з них є ручний, залежний і лояльний політичний проектик, з якого вони мріють виростити спокійну перспективу для себе і жахливе майбутнє для України», - сказав Президент у посланні Верховній Раді 4 червня цього року. Ці слова адресовані в першу чергу власнику групи «Приват» Ігорю Коломойському, який, зважаючи на свої великі заслуги у протидії сепаратизму на Сході, збереженні миру у Дніпропетровській області (і це справді так), вирішив, що тепер він має ексклюзивне право збагачуватись на державному бюджеті, і всіляко протидіє встановленню державного контролю над підприємством «Укрнафта». Показово, що про початок процесу деолігархізації України Президент Петро Порошенко оголосив саме після відставки Ігоря Коломойського з посади голови Дніпропетровської облдержадміністрації. Багато хто не зрозумів такого кроку. Адже через створення у ЗМІ образу Коломойського-патріота прості люди неприховано симпатизують йому. І кажуть: «Починати треба було з Ахметова, Фірташа та інших лояльних до Росії олігархів». Інші заперечують: «Бий своїх, щоб чужі боялись». Насправді ж логіка Президента проста: деолігархізація – це не переділ власності, сфер впливу, капіталів, як це відбулося після Помаранчевої революції, це – створення нових правил гри, де всі багаті бізнесмени мають працювати за одним законом, без преференцій для одних і утисків для інших, без спроб обкрадати державний бюджет, тобто нас з вами. «Це (деолігархізація - авт.) не угода з олігархами, це боротьба. Не проти людей, а проти системи», - сказав Петро Порошенко в інтерв’ю іноземним ЗМІ 7 червня цього року. За його словами, у такий спосіб українська влада хоче відновити державні активи, над якими держава втрачала контроль упродовж 24 років. «Це стосується всіх секторів економіки, а отже, всіх олігархів, усіх їхніх непрозорих схем», - зазначив Президент. За його словами, влада має намір «розпочати наступ одночасно на всі монополії в електроенергетиці, вугільній галузі, газовій сфері тощо». До речі, журналісти запитали Порошенка і про його обіцянки продати власний бізнес у харчовій промисловості. «Мій бізнес абсолютно прозорий: я ніколи у своєму житті не використовував державні кошти, я побудував одну з найкращих компаній у Європі, яка найкраще керується», - зауважив він. При цьому він додав, що зараз продажем «Roshen» опікується приватна інвестиційно-банківська компанія «Rothschild», і ця справа буде «нелегкою». Представляючи 30 травня цього року нового голову Одеської ОДА Михаїла Саакашвілі, який замінив на цьому посту бізнес-партнера Коломойського Ігоря Палицю, Президент також згадав про відсторонення бізнесу від влади. «Одним з основних завдань для Саакашвілі стане деолігархізація. Має бути «нульова» терпимість до корупції, необхідно забезпечити справедливість судів, чесну й прозору роботу митниці й податкової служби», - сказав Петро Порошенко. А в уже згаданому посланні до Верховної Ради Президент недвозначно дав зрозуміти: оголошений курс на деолігархізацію не обмежиться одним Коломойським. Він однаковою мірою буде стосуватися і Ахметова, і Фірташа, й інших українських олігархів. Із непрозорого газового чаду більше не народжуватимуться зірки рейтингу «Форбс». І вугільними дотаціями з бюджету ми більше не будемо годувати вугільно-металургійних баронів. І там, де у держави контрольний пакет, він буде контрольним в реальності, а не лише на папері», - сказав Петро Порошенко. Наміри більш ніж серйозні. Президент стверджує, що його не зупинить жоден спротив, і курс на деолігархізацію буде продовжено, «чого б це мені не вартувало». Отже, вперше за 24 роки в Україні з’являється реальна можливість побудувати справедливу систему ведення бізнесу і розподілу національних багатств. Ставки у цій грі дуже високі. У разі перемоги очікується поява грошей у