Без права на повернення в минуле: «українська скринька Пандори»

Стрімка, нестримна динаміка подій нагадала про історичний період, означений горбачовським терміном «прискорення». Однак зараз реалії мають, очевидно, складнішу трагідраматичну сутність. З одного боку, «запізнення смерті подібне». А з іншого, кожен крок уперед - наближення до межі, після якої можуть розпочатися такі процеси, які іноді аналітики називають черговим політичним Армагеддоном. При цьому, не забудьмо зауважити, що українська драма в сучасному вияві, попри начебто фатальні моменти запрограмованості - це все-таки не «глухий кут». Адже про такий історичний період, у якому дано кожному з нас шанс на успішне складання вікопомного іспиту, мріяли десятки поколінь співвітчизників. Нарешті, спромігшись на власну державу, маємо феномен у вияві української політичної нації, де пліч-о-пліч стоять українці різної етнічної приналежності, конфесійних та ідеологічних орієнтирів. Однак і виклики сьогодення, за умов старту процесу чергового геополітичного перерозподілу, своєю наслідковою складовою ще більш доленосні. Про це нагадувала й «кавалькада» подій українського буття, де домінує перманентна війна «Русского мира» проти України як суб’єкта. Військова армада, зосереджена РФ на кордоні з нашою державою, життя співвітчизників, покладені на вівтар свободи, давали більш, ніж достатньо, підстав, аби не відвернути поглядів від суворої правди. До того ж, незважаючи на так званий період відпусток, і внутріполітичне життя в Україні подивувало своєї динамікою. У перший день другого місяця літа-2015 Президент вніс у ВР проект Закону про внесення змін до Конституції (щодо децентралізації). А 2 липня, перебуваючи у Львові, він поставив «чітке завдання перед СБУ, митницею, прокуратурою, міліцією та іншими державними органами - припиніть цей вічний фестиваль контрабанди на західному кордоні». Цього ж дня ватажок самопроголошеної «ДНР» Олександр Захарченко заявив, що вводить на території псевдореспубліки «особливий режим самоврядування», а також запланував на 18 жовтня «проведення місцевих виборів». На цьому фоні кремлівський курс на поглиблення внутріукраїнського протистояння почав де-факто втілюватися і завдяки специфіці діяльності, за словами Президента Петра Порошенка, «популістів-політиків, які, намагаючись сподобатись тій чи іншій частині суспільства, ставлять під загрозу існування фінансово-банківської системи країни, стабільності економіки і роздають нездійсненні обіцянки». Пригадаймо, як і люстрацію, минулотижневе голосування у ВР щодо реструктуризації валютних кредитів. Однак, не зважаючи на намагання «відкрити українську скриньку Пандори», наша країна вже почала рухатися й шляхом перемог. Адже вона відзначила річницю визволення Слов’янська та Краматорська від російсько-терористичних військ. Як зазначив із цього приводу Глава нашої держави, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил Петро Порошенко, «наша з вами спільна мета – відновити територіальну цілісність України, суверенітет над кожним клаптиком української землі, забезпечити і захистити незалежність України від будь-якого агресора, який вторгся на нашу землю». І таке завдання може реалізуватися вже впродовж найближчих років. За умови, звісно, нашої монолітності, здатності протиставити путіно-гундяєвській доктрині «Русского мира» та діянням імперії зла переможний принцип: Бог та Україна – понад усе. Тож, усвідомлюючи це, спробуймо перегорнути кілька сторінок тижня, що вже став надбанням історії. «Ситуація дійсно небезпечна» Російський інтелектуал Андрій Піонтковський вважає, що «цілі Путіна в Україні ніколи не змінювалися: це руйнування української держави. Він повторює це постійно. Зокрема, свої принципові тези в самій зловісній формі він озвучив на останньому економічному форумі в Петербурзі: «Ми з українцями один народ і приречені на спільну долю». Ця приреченість прозвучала у нього дуже наступально» (тут і далі посилаємося на сайт kasparov.ru). Він підкреслює: серед тактичних складових згадуваної стратегії - зруйнувати державу, завдати поразки українській Революції Гідності, блокувати європейський вектор розвитку України, ні в якому разі не допустити політичних і економічних реформ в Україні. А відтак резюмує: «Так що цілі російської гібридної агресії залишаються одні й ті ж, але інструменти їх реалізації змінюються в залежності від ситуації. Рік тому Путін серйозно розглядав проект «Новоросія»: анексію 10 або 12 українських регіонів. Але проект провалився, він не знайшов підтримки російськомовного населення України, на яку Путін сподівався. Ті росіяни, яких він нібито захищає, виявилися патріотами Української держави». Не змінивши стратегії в цілому, Кремль сьогодні намагається «знищити Українську державу не ескалацією прямої військової агресії, а ілюзією територіальної цілісності. Спокусити українське суспільство міфічною територіальною цілісністю, збереженням Донбасу. Ви ж помітили, що немає зараз більш лютих прихильників територіальної цілісності України, ніж Путін і Лавров. Вони ж тільки про це і говорять. Але без Криму, звичайно. Вони хочуть всунути створену ними бандитську «Лугандонію» як ракову пухлину в тіло України…Для досягнення цієї мети він намагається використовувати свою інтерпретацію Мінських угод». Піонтковський наголошує, що зараз «ситуація дійсно небезпечна. Це визнають усі. Захід готується до будь-яких можливих сценаріїв, включаючи появу в Прибалтиці «зелених чоловічків»... Але нескінченно ця ситуація невизначеності тривати не може, і Путін і його оточення повинні будуть зробити якийсь політичний і екзистенціальний вибір своєї долі. Я думаю, що він буде зроблений протягом цього літа. Бо якщо «партія війни» і Путін особисто зважаться все-таки на масштабну військову операцію, то вона з чисто технічних причин більш ймовірна влітку». А відтак уточнює, що у воєнній ескалації не зацікавлена частина російської політичної еліти, якій не потрібні самогубчі експерименти вождя «Русского мира». «Центр відповідальності переноситься в Київ» Про загрози нав’язування Україні «чужого сценарію» у вигляді прискорення конституційної реформи висловлюється Сергій Рахманін («Дзеркало тижня»). «За деякими даними, версія закону про особливості застосування закону про місцеві вибори на неконтрольованій Києвом території пишеться за межами України. Захід, мабуть, квапиться закапсулювати наші проблеми, залишивши Київ сам на сам із його бідами, і, принаймні на певний час, забути про нас», - зазначає він. Логіка таких кроків, на думку аналітика, проста – «особливий статус територій буде закріплений у Конституції. Набрання цим законом чинності прямо пов`язане з проведенням на неконтрольованих територіях місцевих виборів. Саме до цього схилятимуть Київ і Брюссель, і Берлін, і, судячи з усього, Вашингтон. Не кажучи вже про Москву». На переконання Рахманіна, «для Києва ж такий варіант - найгірший з усіх можливих. Легітимація бандитської влади, додатковий бюджетний тягар, узаконення постійно тліючого осередку напруженості всередині країни — не найкращий шлях для держави, котра переживає надзвичайно жорстоку економічну й соціальну кризу. Але без цих поступок Київ, судячи з усього, не отримає навіть ту фінансову допомогу, яка обіцяна йому Заходом і без якої економіка може впасти». При цьому експерт підкреслює: «Надія на те, що Київ виявить необхідну ініціативу і примусить Захід та Москву враховувати свої інтереси, слабка, проте ще залишається». Рахманін висловлює власне бачення подальшого розвитку ситуації. «Швидше за все, це відбудеться так само, як відбувалося раніше: ескалація конфлікту, загроза чергової воєнної поразки і чергова поступка, як «єдино можливий» спосіб досягнення «миру». Знову будуть популярні розмови про необхідність зібратися на силах, зміцнити армію, провести життєво важливі реформи тощо, - прогнозує він. - Дедалі частіші заяви західних політиків, чиновників, військових та дипломатів про можливий масштабний наступ сепаратистів, підтримуваних Росією, а також про порушення Києвом Мінських домовленостей». Аналітик також вважає, що «Мінська-3, швидше за все, не буде. У Берліні, Вашингтоні, Москві, Брюсселі та Києві вже визнають, що цей шлях - тупиковий. Центр відповідальності переноситься в Київ. Нас примушують сьогодні створювати собі додаткові труднощі, аби завтра героїчно їх долати». «Буде суттєвий рівень напруженості» За прогнозом Джорджа Фрідмана, керівника американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, у діях проти України Росія переоцінила свій потенціал й «війни не буде, але буде суттєвий рівень напруженості та невійськових конфронтацій - інформаційних, пропагандистських, економічних, і так далі» (посилаємося на «Радіо Свобода»). На його думку, «росіяни завжди переоцінюють свій військовий потенціал. Було питання, чому вони не нападають на Західну Європу під час Холодної війни. Їхня армія не була настільки вже хорошою, особливо у плані забезпечення». Аналітик нагадує: «Коли російські танки рушать уперед, слід пам`ятати, що в американців є великі військово-повітряні сили, які були створені під час Холодної війни, щоб боротися проти російських танків… Якщо американці втрутяться, то з повітря. Це будуть літаки F-16, які були розроблені в якості протитанкової зброї. Вони стріляють ракетами Hellfire. Якби це сталося, це була б дуже небезпечна ситуація для росіян». У той же час, Джордж Фрідман зазначає: «Я думаю, що українська армія не зможе протистояти росіянам. Але навіть якщо немає опору, рухатися так далеко вглиб України важко». Він прогнозує, що зараз «росіяни будуть намагатися знайти політичне рішення і що насправді зараз майбутнє України знаходиться у руках українського уряду. Якщо він зуміє триматися разом, якщо зможе бути ефективним, якщо зможе отримати контроль над країною, то я думаю, що росіянам доведеться переглянути свої плани. Але якщо вони розколються, то у росіян будуть варіанти». Як вважає експерт, «російські дії в Україні жалюгідні. Простіше кажу