«Жодному путіну нас не перемогти», – аналітик

Аналітик Валерій Примост наголошує, що «урок перший: разом ми непереможні. Ніколи українці не зазнавали поразок, якщо стояли пліч-о-пліч. На війні перед об’єднаною силою наших воїнів не могли встояти ні половці, ні могутня Річ Посполита, ні московські полчища. Наше військо перемагало ординців під Луцьком і на Синіх Водах, брало гору над німецькими лицарями під Дорогичином, над угорцями – під Ярославом, над поляками – на Жовтих Водах, під Корсунем, Пилявцями й Батогом, над турками – у Варні, Синопі й Кафі, під Хотином і на Босфорі, над московитами – під час Смути, у Московському поході, під Смоленськом і біля Конотопа. Головне було триматися разом, і тоді перемога була наша». Він переконаний: «І сьогодні, якщо ми боротимемося всі разом, жодному путіну нас не перемогти». Водночас експерт попереджає, що «урок другий: розділимося – загинемо. А перемагали нас саме тоді, коли вдавалося нас розділити. Монголи завоювали раніше могутню Русь лише тому, що імперія вже розкололася на окремі князівства. Московія та Польща змогли підім’яти Козацьку Україну тільки тому, що вона розділилася на Правобережну й Лівобережну. Більшовики перемогли УНР лише тому, що Петлюра, Махно, галичани й отамани так і не об`єдналися. А вічні чвари між гетьманами й Січчю? А ворожнеча між мельниківцями й бандерівцями? І теперішня війна прийшла в Україну й триває досі тільки тому, що ворогові вдалося вбити клин між Донбасом і рештою країни». Відтак він підкреслює, що ніхто, крім нас, ці авгієві стайні, звані «русскім міром», розгрібати не буде. Адже, зазначає Примост, «урок третій: «моя хата скраю» – шлях до поразки. Щоразу, коли ми розраховували відсидітися («може, пронесе» і таке інше) або коли, уникаючи відкритого бою, намагалися домовитися і грати в поступки, все закінчувалося поразкою. І в часи Данила Галицького, коли зносили перед Бурундаєм укріплення своїх міст, і в епоху Хмельницького, коли зупинилися під Замостям або під Зборовом та спробували миритися з поляками, і пізніше, коли без бою здавали росіянам Січ, сподіваючись на «православне милосердя», і вже у ХХ столітті, коли намагалися домовитися з більшовиками або вірили Хрущову з його амністією бандерівцям... Щоразу все це закінчувалося ганьбою і пеклом на довгі десятиліття». Тому він висловлює свою версію виходу з «зачарованого кола». І навіть просто захист був для нас небезпечним. На думку аналітика, «урок четвертий: найкращий захист – рішучий наступ».