Липнева репетиція осінніх пекельних жнив

Постулат, що в Україні градус політичної напруги зростає, з кожним днем отримує нові аргументи. Лозунги стають усе радикальнішими, і за ними вже й не так важко розгледіти справжні наміри тих, чиї мрії озвучують нерідко озброєні, але вже, за великим рахунком, не керовані з Києва «шукачі справедливості, месники і т. д.». До того ж, коли проблема додається до іншої проблеми, а відтак перемножується на незагнуздані негативні емоції, виходить вибухонебезпечна суміш. Констатацію Михайла Саакашвілі під час наради, яку проводив Президент Петро Порошенко в Одесі, що «люди дуже злі. Люди дуже незадоволені», по-своєму підтвердили й події в Мукачевому. А додатковою інформацією для далеких від оптимістичного пафосу роздумів став факт безперешкодного руху зі Сходу на крайній Захід озброєних людей. Навряд чи конфлікт у Мукачевому вміщається в статус суто «розборок» за контроль над криміналізованим бізнесом. Цілком вірогідно, що вже йдеться про своєрідну липневу репетицію внутріукраїнського громадянського протистояння, піком якого може стати осінь-2015. На фоні вмілої спекуляції на невдоволенні, відчаї, безвиході така нібито некерована гайдамаччина стає, на жаль, досить реальною перспективою. Якими б, уточнимо, не були мотиви. Адже, як значиться в народному прислів’ї, благими намірами вистеляється дорога до пекла. «У Мукачевому ми стали свідкам зіткнення двох злоякісних факторів: новооформленого бандитизму і старої, вкоріненої у владу мафії», - відверто мовив в ефірі телеканалу «Інтер» лідер парламентської фракції БПП Юрій Луценко. При цьому, поза сумнівом, у цих трагічних і безпрецедентних подіях можна побачити й набагато масштабніші інтереси. Зрештою, хто не бував автором «мукачівського сценарію», можна не сумніватися, що йому якщо не аплодують, то справді вдячні у Кремлі. «Це ключовий сценарій Путіна, який він розглядав від початку Майдану: перетворити Україну на вольницю й махновщину, як на початку ХХ століття, - нагадала в ефірі «Радіо Свобода» політолог Вікторія Подгорна. - Такі конфлікти нас наближають до таких сценаріїв». Не опинитися у путах безпуття (як і путінізму) можна лише за однієї умови. Її чітко окреслив Глава Української держави, Верховний Головнокомандувач Петро Порошенко: «У складні часи агресії проти України ми всі також маємо бути як одна велика, дружня, надійна родина, захищати рідних, оселю та свій край від посягань. Упевнений, що у нашій боротьбі за мир перемога обов’язково буде за нами, адже за нами – правда». Тож спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок по-своєму знакового тижня, аби не сумніватися: найголовніші суворі іспити на наше право мати Українську державу, бути Українським народом, як і загалом бути, - попереду. «Зараз ми знову наступаємо на ці граблі» «Для України найбільшою загрозою зараз є популізм. Проблема в тому, що нам потрібні реформи, а популіст їх робити не буде. Адже його цікавить власний рейтинг, а не реальні зміни. Особливо, якщо попереду вибори. А в Україні вибори проходять дуже часто. Подобатися виборцю - головне завдання популіста», - вважає директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран (див. портал «Главное»). «Після Майдану вже всі зрозуміли: вічної влади не буває. У Януковича були всі можливості, щоб створити диктатуру на роки. І всі бачать, чим це скінчилося. Коли диктатор захоплює владу, всі знають, що це погано. А популіст ллє мед на вуха виборця, приймає політичні рішення, керуючись гіршими інстинктами натовпу, і всі ми думаємо, що все прекрасно. Але країна нікуди не рухається. Україна на Майдані показала, що відбувається, коли владу захоплює любитель страусів - диктатор. Греція показала, до чого призводять популісти при владі, які йдуть за натовпом. Греки ганьби в «колиски демократії», щоб показати світові до чого призводить недалекоглядність політиків», - упевнений політолог. Демократію можна зруйнувати двома способами: згори - диктатурою, знизу - популізмом, нагадав він. «З диктатурою ми вже впоралися, а от з популізмом складніше. У нас немає досвіду боротьби з цим. У 2005 році саме це явище «з`їло» демократів, які прийшли до влади. Вони пересварилися один з одним у боротьбі за рейтинг, а не реформи. Зараз ми знову наступаємо на ці граблі. І для українського виборця на місцевих виборах буде величезним викликом підкуп ковбасою і «солодкими» обіцянками. Звичайно, багато залежить від коаліції і зовнішніх загроз. Але ще більше від того, чи готові ми відмовитися від «ковбаси» і боротися з гучними безглуздими обіцянками», - переконаний експерт. «Можливий наступ противника» Роздумуючи щодо можливості повернення окупованих територій силовим шляхом, генерал армії, екс-голова Донецької ОДА Олександр Кіхтенко пояснює: для цього «треба мати перевагу в силах і засобах. Треба розуміти, що ми воюємо не з «ДНР». Проти нас стоїть країна-агресор - Росія, що має більш серйозний військовий потенціал, ніж Україна. Є ряд інших способів, якими можна вирішити це питання… Потрібен сценарій, спрямований на повернення Донбасу до складу України» (див. «Главком»). На його думку, Путін не може «злити» свій «проект» («ДНР», «ЛНР», «Новоросія»), оскільки «це буде розцінено як поразка. Він буде домагатися тих цілей, які переслідував з самого початку. Основне - повернути Україну під свій вплив, яким чином - все одно». Кіхтенко висловив свою версію вірогідної наступальної операції російських військ. Зважаючи на те, що «йде накопичення техніки, особливо танків, систем залпового вогню, артилерійських систем, посилюється поведінка повітряної розвідки, це все свідчить, що можливий наступ противника, це канони військової науки». При цьому, на його думку, «у нас сьогодні ведеться незрозуміла, позиційна війна. Такі війни ніколи не вигравали, і це веде тільки до розкладання армії. Сьогодні треба чітко прораховувати, де, звідки, як. Повинна бути піднята роль розвідки, ми повинні передбачати ймовірний характер противника, діяти на випередження». «…для подолання агресії Кремля» Архієпископ Євстратій (Зоря), речник Київської Патріархії, для назви своїх роздумів про сучасну релігійну ситуацію в Україні використовує цитату «Единство Церкви – это очень важный фактор, в том числе для стабильности государства» з інтерв`ю головного дипломата Моспатріархії митрополита Іларіона (Алфєєва) італійській газеті. А відтак на своїй сторінці у Фейсбук зазначає, що російський владика, «як колись первосвященик Кайафа, сказав правду під натхненням Божим, хоч сам мав на увазі зовсім інше». Архієпископ Євстратій у своїх висновках зазначає, що «українська держвлада поруч з російською винна в тому, що дозволила розколоти на т.зв. Харківському соборі єдину УПЦ, а потім всіляко плекала філію Московського Патріархату в Україні, особливо в тих регіонах, які згодом виявилися найбільш небезпечними з точки зору сепаратизму і агресії «руссмира»: у Криму, на Донбасі, на Одещині, Закарпатті, Буковині, Харківщині. Без всебічної підтримки державної і місцевої влади, особливо в часи президентів Л.Кучми та В.Януковича, а також систематичної протидії Київському Патріархату, МПвУ не мав би того впливу в цих регіонах і в цілому в Україні, який є зараз». На його думку, «без цього владного впливу і численних демонстрацій «поддержки руссмира», особливо у формі візитів п. Кирила (Гундяєва), у Москві не склалася би думка, що Україну можна швидко підкорити і поділити, адже тут, нібито, майже всі лише чекають знову злитися «в союз нерушимый». Ті, хто укладав плани створення «Новороссии, одним з її стовпів бачили саме структури та вплив МПвУ, доказом чого є задіювання в проекті Малофєєва, Нусенкіса та інших «православних олігархів». Архієпископ також висловлюється щодо позиції Ватикану. Він вважає, що «Моспатріархія туманними обіцянками можливої зустрічі п. Кирила з Папою спрямовує позицію Ватикану щодо України в потрібне Кремлю русло. На жаль, Ватикан в цю зустріч вірить, а у Москві сподівається мати союзника в протистоянні агресивному секуляризмові. Як колись вірив, що фашисти, як «християни», є принагідне знаряддя у боротьбі з безбожними більшовиками. Велика помилка». Владика Євстратій нагадує давно відоме: «Моспатріархія не просто залежить від Кремля – вона є частиною держапарату Росії та виконує відповідні функції з просування інтересів Кремля і в самій РФ, і закордоном. Цьому є безліч доказів, включно зі свідченнями самого м. Іларіона перед послом США, відкритими через публікації Вікілікс». Відтак він пояснює, що цитата, винесена у заголовок - «істина, яку добре мають усвідомити всі в Україні. Єдність УПЦ з Москвою – інструмент підпорядкування Україні Кремлю й стабільності його автократичної системи. Церковна єдність в Україні без залежності від МП – один з наріжних каменів для подолання агресії Кремля і для внутрішньої української консолідації». Розставляючи крапки над «і», архієпископ робить висновок: « Хто виступає проти єдності та/або проти незалежності Церкви від Москви – свідомо чи ні працює на подальші спроби «руссмира» розвалити і поневолити Україну». «Найбільшою драмою Європи…» «Чи не здається вам дивним, що російська економіка падає, а росіяни стають дедалі спокійнішими?», - запитує чеський аналітик Ярослав Пешек («День»). А відтак зазначає: «Можливо, це могли б пояснити слова великого російського поета Михайла Лермонтова: «Російська людина за своєю природою раб, але гордий раб. Дивиться на свого пана і готовий йому все пробачити. Суворість і підступність. Лише одного пробачити не може. Слабкості». Немає жодних сумнівів, що процитована фраза досі актуальна. «Путінізм» - це спроба побудови імперії, яка не визнає, що має якісь кордони. «Путінізація», насправді, означає зомбування громадян, що веде до морального і духовного падіння всього російського суспільства». На його переконання, нині Європа перебуває під загрозою з боку Росії. Аналітик наголошує, що «найбільшою проблемою, як з’ясувалося, є роз’єднаність Європейського