Людина і зброя

Змоделюємо ситуацію в наших з вами головах: на Сході неоголошена війна. Втім, ви вдома, у мирному краї, де можете більш-менш вільно дихати. І ось йдете вулицею ...і бац!...якесь м*дило палить у вас автоматною чергою. Мить. А далі ви лежите на землі, стікаєте кров`ю, тіло пече і його повільно покидає дух далеко не з волі Творця. І лежите так ще декілька днів, доки дух до краплі не покине тіло, яке залишиться на холодному лікарняному ліжку... Ситуація, м`яко кажучи, неприємна. Дехто скаже: така доля. Мав, значить, у засвіти піти саме зараз. Позаяк, випадковостей немає: все має початок і кінець. Та погодьтеся: покидати цей світ хочеться без чужої допомоги. То хто ж винен у передчасній смерті від вогнепальної зброї? В одному з анекдотів йдеться: «У тесті на «депутатство» є всього одне питання: вранці, їдучи в авто, ви чуєте по радіо пісню, яка вам не сподобалась. Що слід зробити? І варіанти відповідей: а) заборонити радіо; б) заборонити слухати; в) заборонити машини; г) заборонити ранок;». Цей жарт нагадує мені принцип реакції на вищезгадану ситуацію у Мукачевому. Доки чоловік з простреленою головою лежить у калюжі власної крові, зверху вирішують: покарати ПС? Покарати Ланьо? Покарати Балогу? Покарати контрабандистів? І линуть ці чорні хмари гучних політичних заяв над простим людом, який мало чого розуміє, окрім очевидного: лежати головою у власній калюжі крові — мерзотно. Є декілька версій конфліктуючої раті на Закарпатті, головні з яких: «Правий сектор», «МВС, СБУ та ГПУ», «Михайло Ланьо і Віктор Балога». Та зізнаюсь відверто: мені байдуже, хто з них винний більше, а хто менше. Вважаю, тягар смерті безневинних ліг на всіх рівномірно. Мене цікавить інше: як зброя з фронту опинилася за сотні кілометрів від зони АТО? Чому влада не тримає під контролем створені ж нею збройні загони? А головне — чому українці так просто дозволяють собі убивати один одного? Хто дасть мені конкретні відповіді на ці питання? А доки я осмислюю, в кого ж запитати, влада обдумує «право на пістолет». Про можливість надання українцям закону про легальне володіння зброєю для самозахисту нещодавно заговорив генеральний прокурор Віктор Шокін, посилаючись на законопроект, поданий до парламенту з підписами відразу 34-х депутатів. Останнього підтримує і Українська асоціація власників зброї. Тільки там наголошують: дозвіл на купівлю зброї українці матимуть після відповідного навчання! ...Тю! Здивували! «Правий сектор» вже давно вважає, що законодавство України дозволяє його бійцям носити зброю без дозволу. Про це привселюдно, одразу після резонансної події на Закарпатті, заявив прес-секретар одного з батальйонів ПС Олексій Бик. Отож, не відволікаємось: як вам ідея легалізації зброї, панове?; У театральному мистецтві існує закон: під час спектаклю, на сцені, реквізит чи бутафорські речі обов`язково необхідні акторам для дії. Там нема нічого зайвого: рушниця, що висить на стіні не випадковість — рано чи пізно вистрелить. А життя — не сцена. В житті ще складніше. Тут діє закон: якщо вже витягли пістолет, то повинні стріляти. Налякати ним неможливо. Сам вигляд зброї викликає обов`язкову агресію з протилежного боку... Якщо на мене направлений пістолет — я відчуваю страх. Якщо ж зброя не використовується, я забиратиму її, наступатиму на людину, яка нападає чи захищається від мене з пістолетом. А ще варто зважити на особливості нашої культури в поводженні зі зброєю, а точніше, повну її відсутність. Польський письменник Станіслав Лем свого часу зазначив: «Все, що може бути використане як зброя, буде використане як зброя». Уявімо картину: у кожного вдома є не просто бита, ніж чи арматура, а особиста вогнепальна зброя. Страшно? ...а це вам, навіть, не дев’яності. Тоді в інтернеті не можна було купити пістолет. На відміну від нинішнього часу. За наявності «правильного папірця» зараз можна все. До речі, за доступні ціни. Я особисто не проти легалізації зброї. Безперечно, як і в будь-якій справі, тут є свої мінуси та плюси. Втім, нещодавні резонансні події переконливо нашіптують: не на часі. Особливо зараз, коли нерви розхитані подіями АТО. Від надмірних емоцій та невправних рук невинні люди гинути не повинні. Адже дня нас з вами це чергова сумна новина посеред інформаційних рядків інтернет-видання, а для когось — трагедія неоціненних масштабів. Наприклад, для батьків вбитого у Мукачево...чи для його дружини і дітей. Та ми не дізнаємось, хто його оплакує. Позаяк, ЗМІ не пишуть про родину. Для журналістів важливо описати скільки крові витекло з його голови та дати влучне фото кривавої смуги на асфальті…