Волинська делегація передала в зону АТО амуніцію для військових

Микола Собуцький з кількома активістами почали шукати амуніцію для військових. Вдалося закупити бронежилети, велику кількість продуктів, одяг, каремати. Зі слів Миколи Тихоновича, в цій справі найбільше посприяли активісти обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану, обласної ветеринарної служби, представники Самооборони Волині, громадські активісти та інші небайдужі волиняни. Приємно здивували під час подорожі деякі знайомства в Києві. Для прикладу, місцева художниця Світлана всі кошти від продажу власних картин віддає на закупівлю найнеобхіднішого для наших військових, а її друг Денис навіть продав трикімнатну квартиру, аби придбати для загону «Відродження» вкрай необхідну бійцям професійну оптику, яка коштує сотні тисяч гривень. «Купив – і передав через нас у конкретну частину, яка того потребувала. Сам же став винаймати житло. І це – не державні структури цим займаються, це громадські інституції. Вони самі вишукують, аналізують. А коли ми зустрілися з керівництвом загону, то їх найбільше тішили не наші продукти, не медикаменти, а ця оптика й інші засоби захисту. Бійці постійно повторювали, що якби вони мали її кількома днями раніше, то не було би стільки жертв», – із жалем розповідає Микола Тихонович. Свободівець стверджує, що те пекло, яке пережили сапери загону Вадима Дорофєєнка, не вкладається в людській уяві: «На квадратному метрі сплавлено все, навіть броня. Це уявіть, яка температура, якщо бронь плавиться! Як можна було людям вижити? В тому сплаві гільзи, осколки, чого там тільки нема… Ми шматок того квадратного метра привезли сюди, на Волинь, для музею в Ковелі. Щоб усі побачили, чим бомблять і що залишається після бомбардування. Аж земля вигорає…». В Слов’янську та Краматорську, де перебували волиняни, досі неспокійно. Зі слів свободівця, звільнити тут населені пункти – замало, оскільки все навкруги заміноване. «Терористи, відходячи, все заміновують – узбіччя траси, поля, дитячі заклади, школи... Залишають кулькові ручки, дитячі іграшки заміновані. Привезли на Волинь гарну вазу – з-під квітів, яка начинена вибухівкою з детонатором і до якої прив’язана «колорадська стрічка». Сапер розмінував її, і ми спеціально привезли – показати волинській громаді. Це – нелюди, якщо вони приготували такі подарунки нам і нашим дітям», – ділиться враженнями депутат обласної ради. Микола Собуцький каже, що в них із командирами відбулася конкретна ділова розмова й щодо самого бойового підрозділу. Її суть він не може розголошувати, але працювати з цією частиною буде й надалі. Наразі ж очікує, коли нарешті буде задоволена його заява про звільнення із займаної посади. Далі, каже: збирається на фронт, хоче поповнити лави Збройних Сил України. «Збираюся пройти комісію і бути призваним саме в цей підрозділ, адже я – офіцер десантних військ. А це – якраз десантна частина. Хоча, звісно, останнє слово – за моїм керівництвом, нехай воно приймає остаточне рішення, де я більше потрібний – тут чи там», – додає свободівець. ; Микола Собуцький додає, що звільнені міста потребують психологічної роботи з місцевим населенням. «Мало звільнити місто – в місті треба працювати. Хотів би звернутися до політичних партій і громадських організацій: збирайте делегації – і давайте там разом працювати. Як каже мій син Микола, «сепаратизм – у головах». Треба ці міста не просто звільнити від терористів, треба їхати туди і нести нашу культуру, традиції, нашу історію. Треба з людьми працювати. Слов’янськ звільнили раніше, як Краматорськ. Ми зранку їхали: одну картину бачили, а пообіді – вже державні прапори на держустановах, молодь вишкрібає від угару мости, фарбує їх у жовто-синій колір. Їх необхідно підтримати. Не стільки матеріально, скільки духовно. Буде й там жити Україна, буде й там процвітати Україна, адже ми – єдина велика соборна Українська держава», – упевнений Микола Собуцький.