Феноменальна перемога під проводом волинянина над московськими окупантами

На початку XVI століття Московська держава висунула претензії на українські та білоруські землі, які тоді входили до складу Великого князівства Литовського. Влітку 1514 року під час чергової московсько-литовської війни, московська армія після місячної облоги захопила Смоленськ і наприкінці серпня вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші. Московським військом, що налічувало майже 80 тисяч вояків, командували князі Михаїл Голіца-Булґаков та Іван Челяднін. У ніч на 8 вересня тридцятип`ятитисячне військо Великого князівства Литовського навело через Дніпро навпроти Орші наплавні мости на діжках і переправилося на лівий берег. Литовська армія складалася із власне литовських, білоруських, українських, сербських, татарських, польських, угорських та німецьких загонів. Загальне керівництво цим об`єднаним військом здійснював п`ятдесятичотирилітній волинський князь князь Константин І Острозький (1460-1530). Представник старовинного православного українського роду з Волині (його родове гніздо – славетний Остріг), покровитель Православної Церкви й української культури, князь уславився, насамперед, як полководець та адміністратор. «Сучасники змальовують його людиною невисокого зросту та непоказної статури, скромну й невибагливу. Смагляве обличчя, темні проникливі очі, довге чорне волосся, довгі вуса й пишна борода, - констатує священик та історик Юрій Мицик. - Непоказна з першого погляду людина, князь Констянтин перевтілювався на полі битви і нагадував тоді лева. Це «впіймав» талановитий художник, зобразивши князя під час битви так, що волосся на його голові, вуса й борода нагадували левину гриву. Неймовірно хоробрий, він не втрачав розсудливості в найгарячші моменти і вправно керував армією». Він нагадує, що «невипадково князь був улюбленцем короля Польсько-Литовської держави Зиґмунда І Старого, котрий обсипав його почестями та титулами: князь обіймав посади старости брацлавського, луцького, звенигородського й вінницького, маршала волинського, каштеляна віленського, воєводи троцького, врешті-решт великого гетьмана литовського! Саме князь Острозький громив ординців на Волині впродовж 1486-1490 років, успішно боронив від них Рівне 1496 року, переміг напасників під Вишневцем (1512), Сокалем (1519), Вільшаницею на Київщині (1524)». Як зазначають історики, рано-вранці Челяднін атакував Острозького, намагаючись відрізати його від мостів, однак союзники відбили напад. К. І. Острозький очолював усі контратаки русько-литовської кінноти і бився, як простий вояк. Використовуючи суперечності між Голіциним та Челядніним, він нападав на них порізно, а ті, за словами літописця, із заздрості видавали один одного. Опівдні руські та литовські вершники вдаваним відступом завели московську ординську кінноту під залп своїх гармат, а потім її із засідки у прибережному лісі атакував резервний загін. Під натиском війська Острозького важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною - і там майже вся була знищена. Спільна перемога над московськими окупантами відзначається як в Україні, так і в братніх Білорусі, Литві та Польщі. Зокрема, на Крапивенському полі під Оршею (Вітебська область Білорусі), де в 1514 році війська Великого князівства Литовського та Руського розгромили армію Великого князівства Московського, встановлено пам`ятні знаки. На полі битви над дніпровською кручею розмістили барельєфи з портретами полководців Великого князівства Литовського та Руського: Костянтина Острозького, Юрія Радзивілла, Івана Сапіги. На інших каменях вибиті ювілейні дати і слова з пісні «Про битву під Оршею». «ВП» нагадує, що битва під Оршею відбулася 8 вересня 1514 року. Тоді 30-тисячне військо Великого князівства Литовського та Руського на чолі з гетьманом Острозьким розбило переважаючі щонайменше вдвічі сили Московського князівства. Волинський літопис так згадує про видатного князя Острозького, головнокомандувача спільних ЗС українців,білорусів, литовців і поляків: «Гетьману його, видатному князю Костянтину Івановичу Острозькому дай Боже багато здоров`я і щастя на майбутн, щоб , як нині, побив рать московськую». Тож майбутня неминуча перемога над путіно-гудняєвськими окупантами – продовження звитяги півтисячолітньої давності.