Депутати Волиньради хочуть увіковічнити пам’ять розстріляних вояків УПА

«Це була одна з найбільш драматичних і найменш досліджених сторінок Волинської трагедії. Драматизм ситуації полягає в тому, що у збройне протистояння між українцями та поляками втрутилися російські партизани, які почали знищувати беззбройне українське населення. В тому нерівному бою близько 200 вояків УПА намагалися вивести з-під вогню загонів польської самооборони беззбройних українських жителів, а в цей час так звані «червоні» партизани зайшли українцям з тилу і почали стріляти їм у спини. В результаті було знищено близько 1500 беззбройних українців. Точне місце розстрілу досі не було встановлене, на місці, де масово проливалася кров наших співвітчизників, досі не встановлено бодай одного православного хреста», – окреслив мету пошукової експедиції Олександр Пирожик. За свідченням істориків, до середині 1943 року у селі Пшебраже (нині Гайове), проживало приблизно 20 тисяч поляків. Тут перебувала так звана самооборона, яка була добре озброєна. Оскільки цим воякам треба було харчуватися, їх загони, як розповідають свідки тих подій, регулярно займалися грабуванням, мародерством та знущанням над українським населенням, яке проживало на території поблизу, зокрема в районі Колок, Цуманя, Звірова, Олики. Місцеві вояки УПА вирішили дати відсіч польським нападникам. Заручившись підтримкою офіцерів ОУН-УПА з Галичини та місцевого українства, близько 200 повстанців підійшли до Пшебраже. Бій відбувся 31 серпня 1943 року на схід від польської колонії Пшебраже, в урочищі Юзефин. На допомогу полякам прийшов загін червоних партизан, які оточили українців з тилу, створивши так званий «котел». У тому нерівному бою українці зазнали великих втрат та потерпіли поразки. Польське цивільне населення потім саме закопувало трупи, бо серед живих майже нікого з українців у тих краях не лишилося. В ті роки окупанти розграбували, спалили дотла і повністю знищили тут декілька поселень: Юзефин, Йезьорський Майдан, Зофіївка, Яромель, Добра. Нині там, де були ці населені пункти, – ліси, чагарники й поля. Досі нічого не вказує на велику трагедію, що трапилася тоді на волинській землі. Натомість на окраїні Гайового є впорядковане польське кладовище та пам’ятний обеліск. Українці ж на своїй землі ще не спромоглися віддати належну шану героям. Тож, аби відновити історичну справедливість, депутати обласної радиОлександр Пирожик та Микола Давидюк вирішили особисто відвідати місце бою й домовилися з лісівниками Ківерцівського держлісгоспу про створення тут меморіального знаку. Аби не помилитись у виборі місця спорудження пам’ятного знака, депутати розшукали двох живих свідків тих подій, які розповіли про перебіг бою і вказали місце, де саме він відбувався. Це 86-ти річна мешканка села Гайове Ківерцівського району Віра Шуляк та 94-річний мешканець села Гораймівка Маневицького району Мусій Пащук, котрий був безпосереднім учасником бою. Прийшовши без зброї, як і більшість селян, він тоді один із небагатьох заледве врятувався з того смертоносного «котла». Обоє дуже зраділи, коли почули, що незабаром тут може з’явитися меморіальний хрест та покажчик сіл, які тоді були спалені.; Олександр Пирожик вважає, що встановлення історичної правди допоможе українцям та полякам знайти порозуміння та осягнути те, хто насправді є для нас геополітичним партнером, а хто – ворогом. «Багато істориків схиляються до того, що «Волинська різня» між поляками і українцями була спровокована з Кремля. Росіяни ніколи не хотіли самостійної Української держави і були ладні тимчасово віддати наші території навіть полякам. Сьогодні російська агресія на Півдні та Сході України показала всьому світу, хто є хто. І сьогодні поляки, які теж зазнали російського гніту та репресій, стають найпершими союзниками України. Переконаний, що спільна пам’ять, визнання нами того, що таке було, ми про це знаємо і про це пам’ятаємо, більше не шукаючи винних у тій трагедії, дозволить нам вибудувати нормальні цивілізовані, європейські стосунки», – зауважив перший заступник голови обласної ради. Депутат облради Микола Давидюк, будучи істориком, сам давно досліджував окреслену тему, тож має власну думку з приводу тих подій. «Чомусь і для поляків, і для радянських партизан найбільшим ворогом були не стільки німці, скільки українські повстанці. Це свідчить, що український національний рух завжди був кісткою в горлі для наших сусідів, які мають претензії на наші території. Ми повинні виважено ставитися до цього питання, але маємо правдиво дивитися на своє минуле і показувати приклад нашим сусідам-полякам. Треба дивитися на історію не лише зі сторони пропагованої правди свого народу, але й з об’єктивної сторони історії», – додає Микола Давидюк. В експедиції з пошуку місця масового знищення українців також узяли участь доктор історичних наук, професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Микола Кучерепа, голова Волинського крайового братства вояків ОУН-УПА імені Клима Савура Василь Кушнір, активістка Товариства політв’язнів та репресованих Леся Бондар. Персональну вдячність за організацію експедиції через тутешні малопрохідні лісові нетрі Олександр Пирожик висловлює працівникам обласного управління лісового та лісомисливського господарства на чолі з Василем Мазуриком. Згідно з досягнутими домовленостями, саме їм тепер належить облаштувати територію і встановити тут пам’ятний знак розстріляним українцям.