«Між реальністю мирного співіснування та жахом повного повернення до попереднього століття», – Петро Порошенко

Твердження з приводу того, що поганий мир кращий за успішну війну, давно вже перестало бути істиною. Адже навіть вибираючи ганебний мир, згадаймо констатацію Черчілля, насправді обираємо війну. Тим паче, коли для окупанта ніякі закони не писані, жодний моральний припис не зупиняє стратегії реанімації імперії зла, а світ так і не засвоїв бодай на мінімальну позитивну оцінку уроки історії. А ще перемир’я, коли росіяни перегруповували свої сили, проводили ротацію, забезпечували контрольованих терористів-найманців «Тюльпанами», призначеними і для використання тактичної ядерної зброї, вели вогонь по українських позиціях і створювили передумови для нових «іловайських котлів», продовжували стирати з лиця землі населені пункти, нагадувало для найвідчайдушніших політичних оптимістів – війна проти України триває. Попередній її етап – це,очевидно, тільки «заспів». Такі висновки не можна було не зробити після того, коли, незважаючи на титанічні зусилля українського Президента, США устами Бараки Обами сказали нашій країні «ні». Питання не стільки у відмові від надання статусу союзника, а в тому, що, як нагадував Петро Порошенко, приладами для нічного бачення та ковдрами окупанта не зупининиш. Він просив усвідомити, що «неможливо виграти війну ковдрами. Більше того, ми не можемо підтримувати мир ковдрами. Для підтримання миру ми повинні бути достатньо сильними» (dw.de). Як і очікувалося, вслід за відмовою Америки допомогти Україні зброєю навіть наш чи не найнадійніший союзник Польща повторила устами нового Прем’єра Еви Копач втішну для Кремля новину, що Варшава не допоможе Києву зброєю. Вершинною ж демонтастрцією ставлення Заходу став промовистий факт: представник ЄС пані Тальявіні на перемовини в Мінську щодо врегулювання «українського конфлікту», спричиненого російською агресією, приїхала в одній машині з російським послом Зурабовим. Тиким чином, останні запитання (як і сподівання) фактично знято з порядку денного. Україна - наодинці проти озброєного до зубів кремлівського монстра. Тож Путінові погрози, про які нагадала «S?ddeutsche Zeitung» («Якби я хотів, то ввів би протягом двох днів війська не лише в Київ, але й у Ригу, Вільнюс, Таллінн, Варшаву та Бухарест») перестали бути суто фантастичними. Також стало зрозуміло, як «захистить» нашу країну Угода про асоціацію між Україною та ЄС, синхронно ратифікована Верховною Радою («за» проголосували 355 народних депутатів із 381, зареєстрованих у сесійній залі) та Європарламентом. Питання не тільки в тому, що, за наполяганням Кремля, тимчасове застосування зони вільної торгівлі Україна-ЄС відкладено до 31 грудня 2015 року. Сама Угода може залишитися тільки на папері, адже не тільки до кінця наступного, а й до 2016 року далеко не всі з 28 країн ЄС її ратифікують. При цьому Росія, схоже, не збирається відкладати в «длинный ящик» остаточного вирішення питання України по-кремлівськи. А за великим рахунком – і питання Європи, яку вже невдовзі зможуть визволяти російські окупанти, кинувши як гарматне м`ясо на передовій мільйон солдатів у штрафбатах із окуповних територій (для того, щоб стріляти їм у спину, в Путіна вистачить своїх «загранотрядов»). Чи заспокоять агресора, який хоче Митного союзу по Португалію, котрий марить «возвращением Аляски», прийняті ВР закони «Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей» та «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»? Відповіді на такі та подібні запитання відомі як у нашій країні, так і за її межами. Алгоритми майбутнього вже написані. До фіналу світової геополітичної трагедії, коли рашизм – на марші, ще далеко. Тож спробуймо, доки є ще нагода, перегорнути сторінки ще одного суворого тижня українського історичного буття. «Вибір України щодо європейського майбутнього рішучий і остаточний» «В історії новітньої доби України відбулася знаменна подія – українським парламентом зроблено визначальний крок у напрямку європейської інтеграції, - значиться у Заяві Верховної Ради України «Про європейський вибір України», за яку проголосували 16 вересня 289 народних депутатів.- Подолавши 23 роки вагань і невизначеності, пройшовши важкі випробування, протистояння жорсткій агресії, український народ виборов право жити у вільній демократичній країні. Лише в союзі рівних, незалежних, заможних, демократичних і правових європейських держав можна набути такий статус» (тут і далі посилаємося на інформаційне управління Апарату Верховної Ради України). У документі констатується: «Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом надає таку унікальну можливість. Її ратифікація дозволяє розпочати всебічне реформування країни на основі європейських стандартів та цінностей». У той же час, парламентарі змушені констатувати, «що це буде важкий шлях, але ми не бачимо альтернативи для нашої країни. Наразі, всі гілки влади демонструють єдність у баченні європейської перспективи України,- і не в останню чергу завдячуючи фактору зовнішнього тиску, відверто спрямованого на відступ нашої держави від її доленосного вибору. Той, хто його чинить, має усвідомити, що чим потужніше буде цей тиск, тим потужнішим буде йому опір і тим згуртованішим ставатиме народ України у боротьбі за вибір свого майбутнього. Адже прагнення до більш високого ступеню цивілізаційного розвитку, основу якого становлять демократія і громадянське суспільство є невід’ємною складовою стратегічного розвитку нашої країни». Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади підкреслила, що наша країна здійснила «свій суверенний вибір на користь майбутнього членства в Європейському Союзі відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз». У Заяві також констатується: «Верховна Рада України розглядає ратифікацію Угоди про асоціацію не лише як стимулюючий фактор для здійснення подальших реформ в Україні, але як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції – набуття повноправного членства в Європейському Союзі. Вибір України щодо європейського майбутнього рішучий і остаточний. І ніхто не змусить нашу країну змінити вектор руху по цьому шляху». «Головне – це уникнути демонтажу держави» Минуло 100 днів, як почалося найважче президентство в новітній політичній історії України. Президентство, в якому кожен день - за місяць, а то й за рік. За нинішніх реалій важливо підставити плече Петру Порошенку. На цьому наголошує політолог і журналіст Віталій Портников в есеї «100 днів самотності» («Лівий берег»). Як констатує аналітик, чинний лідер України «всі попередні десятиліття був одним з учасників «великої гри», а зараз опинився арбітром складних олігархічних відносин». Він попереджає, що «зараз вже сама олігополія стане гальмувати реформування країни, а відсутність реформ буде все більшою мірою перетворювати Україну в протекторат Заходу, атакований Росією. І така ситуація буде викликати все більше і більше суспільне невдоволення, на яке владі буде нічим відповісти. Бо країна, з одного боку, хоче миру - і Президент намагається цього миру досягти. З іншого - не хоче повернення до олігархії і «донецьких» правил гри. А неясно, як без цього зберегти контрольовані Москвою території Донбасу і навіть, як це не сумно, звільнену частину». Портников наголошує, що країна, з одного боку, потребує реформ, а з іншого - не може протистояти московському натиску без участі своїх олігархів. Прогнозуючи подальший перебіг подій, попереджає, що «нинішнє замирення може в будь-який момент обернутися великою війною навіть не тому, що Путін обдурить Порошенка (хоча і це цілком можливо), а тому, що російський президент здатний втратити контроль над процесами на Донбасі в силу політичної та економічної розбалансування регіону». Аналітик висловлює версію, що практично запрограмовано новий виток внутрішньополітичної української кризи вже найближчим часом. Відтак він запитує, що в цьому сенсі найголовніше? А після цього пояснює: «Головне - це уникнути демонтажу держави в результаті такого конфлікту і перестати вирішувати проблеми політичної ефективності за допомогою Майданів. Відповідальність за це лежить як на владі, так і на суспільстві. Простіше кажучи - важливо не повалити Петра Порошенка, а дозволити Главі держави знайти вихід з кризової ситуації». На думку Портникова, «тільки після цього періоду постійної турбулентності, який займе в кращому випадку і в від трьох до п`яти років (після війни) з`являться ті самі люди, які керуватимуть сучасною європейською державою». «У НАТО немає політики, розуміння…» «Зелені чоловічки», ми ясно бачили цей сценарій у Криму, ми бачили сценарій, який розігрується в Східній Україні. Ми починаємо бачити схожий сценарій у Молдові і Придністров`ї», - сказав командувач Об`єднаними силами НАТО в Європі ;Філіп Брідлав в ході дискусії в Північноатлантичній Раді («The Daily Best» у версії «Хартыя ’97»). Росія на початку 2014 року провела військові навчання в Придністров`ї. Тоді президент Молдови застеріг Москву проти анексії Придністров`я по кримському сценарієм. Віце-прем`єр Росії Дмитро Рогозін торік заявив, що більш тісна співпраця Молдови з Європою може назавжди привести до втрати Кишиневом контролю в Придністров`ї і до подорожчання енергоносіїв, одержуваних з Росії. Брідлав заявив, що тепер НАТО має загальне розуміння того, як Росія використовує тактику гібридної війни, і зараз важливо зрозуміти, як допомогти країнам Східної Європи витримати початковий натиск, здійснюваний за таким сценарієм. Він нагадав, що НАТО не може вплутуватися у внутрішні конфлікти держав, альянс може реагувати на явне напад зовнішнього агресора. «Це гібридна війна, якщо вона почнеться, то це не питання НАТО, - сказав генерал. - Це внутрішня проблема держави». У зв`язку з цим він зазначив, що державам-членам НАТО необхідно вирішити, якими мають бути їхні обов`язки в ситуаціях, подібної т