Що робити волинянам, які хворіють на гепатит С

Минулого року громадським організаціям вдалося зрушити з місця велику справу: було прийнято Національну програму боротьби з гепатитами. І у бюджеті країни окремим рядком було виділено фінансування, відповідно до якого держава закупила для хворих сучасне, досить вартісне, лікування. Це означає, що у хворих на гепатит С з’явилася надія на одужання. Але для скількох людей? Хто і як може потрапити до програми лікування? І що робити тим , хто туди не потрапив? Про це розповідає директор Всеукраїнської громадської організації «Зупинимо гепатит» Дмитро Коваль. ;- Є чіткі критерії стосовно тих, хто має потрапити до програми лікування в першу чергу – це медичні показання. Ми добилися того, що рішення про включення до програми приймається комісією, а не одним «провідним» в регіоні лікарем. Але поки що курсів лікування вкрай мало. Чому? Певною мірою в цьому є вина і самих пацієнтів. Потрібно зрозуміти, що в цьому процесі задіяні державні механізми. Якщо хворий не прийшов до лікарні «офіційним шляхом» — оформлення амбулаторної карти, письмової заяви про бажання одержати лікування в рамках державної програми, не надав результати аналізів, які підтверджують діагноз, тощо, — а за допомогою конверту одержав, по суті, приватну консультацію лікаря, — офіційно такого хворого для лікарні не існує. Відповідно, у звітах і відповідях на запити МОЗ України з боку обласних управлінь охорони здоров’я інформації про таких хворих теж немає. Тоді міністерство не може показати Кабінету Міністрів реальну потребу у коштах, адже сьогодні відомо лише про 45 тис. офіційно хворих на вірусний гепатит С, тоді як за нашими підрахунками таких людей в Україні не менше ніж 1 млн. 350 тис. Ми намагаємося захистити їхні права, але в нашої організації відсутній дуже важливий інструмент впливу на чиновників — відсутність сформованої потреби у лікуванні з боку пацієнтів. При тому, що на думку не тільки закордонних, але й вітчизняних експертів, ситуація з гепатитом С в Україні катастрофічна. - Але чому ж хворі не йдуть до державних закладів? Не довіряють їм? - Багато хто йде до приватних лікарень, аби приховати свій статус, дехто вважає там вищим рівень спеціалістів, а є й такі, що взагалі не поінформовані про існування Національної програми. Тобто, причини різні, але наслідки можуть бути однакові: пацієнти не отримують сучасного лікування, бо воно дуже вартісне і придбати його за власні кошти більшості не під силу. І вони витрачають час і кошти ;на якусь підтримуючу терапію. По–друге: ні ми, ні міністерство, ні ;головні фахівці не володіють реальною, доказовою, ситуацією захворюваності на гепатит і не можуть захищати права хворих. І доти, доки самі хворі будуть сидіти вдома і через Інтернет підвищувати рівень своїх знань про вірусні гепатити, спілкуючись з братами по нещастю та ставлячи запитання сумнівним фахівцям на форумах, ситуація в їх житті не зміниться. Потрібно за місцем офіційної реєстрації хворого звертатися до профільної лікарні, яка залучена до реалізації програми та ставати на облік. Перелік лікарень по всій Україні є ;на сайті нашої громадської організації. - Якщо ситуація з гепатитом С така складна і так багато хворих, які потребують лікування – що потрібно робити, аби вирішити цю проблему? - Безумовно, без участі держави цей процес неможливий. Потрібний системний підхід до вирішення всіх питань, пов’язаних з гепатитами — починаючи від діагностики, закінчуючи реабілітацією після лікування. Пацієнти повинні звертатись до профільних лікарень, лікарі повинні належним чином ставити цих пацієнтів на облік та формувати потребу у лікуванні, МОЗ повинен закуповувати необхідну кількість ліків, які прийдуть до лікарів, які сформували потребу, Кабмін має знайти на це кошти. Має бути механізм покарання недбалих виконавців — ну не можна в нас зараз притягти до відповідальності лікаря, який сказав пацієнту, що існування держпрограми це чиясь фантазія, нічого подібного не було, немає і не буде. Зрозуміло, що в умовах війни на сході країни ці питання перестають бути першочерговими. Але війна закінчиться. Тоді буде потрібно відновити країну, а люди — це найголовніша складова такого відновлення. Українці мають бути здоровими!