Героїзація чи…дебілізація?

Хоч надворі не зима, а тепла уже нема. На дивані, під рядном сидять люди із пультом, направляють на екран волі власної генплан. Їм здається, що вони вибирають, як пани, то один канал, то другий, обирають собі слугів. Тож не треба забувати, на екрані – кандидати, ті, що прагнуть йти до влади через будь які завади. Їх очікує у Раду м’яке крісло з м’яким задом, і нема уже спокою, бо тепер усі – герої. В телевізію всі пруться, щоб сказати слово людське у костюмі-комуфляжі – хай боїться кодло враже! Нестор виріс вже з Махна – десь в Одесі йде війна, дали Нестору по пиці, кандидат в нардепи – злиться, око вибили, бо лузер, а точніше, ;він – Кутузов, є пов’язочка на оці, буде в списку він у блоці і прийде в парламент знову, бо героям треба крові, треба популяризації, бо без них загине нація…Нестор звик: його вовтузять вороги і навіть друзі, політично, це піар, в пику замашний удар. Розбивають звично носа депутату а чи босу, все знімає оператор за окрему добру плату, потім пруть в телеефір той скандальний поговір - і росте у депутата рейтинг мужнього солдата. В селі Васі чи Євгену пику б’ють чи не щоденно, та вони, немов ізгої, не проходять як герої. В депутати у сільраду їх не вибере громада, розбишак не треба владі – чим багаті, тим і раді. А в парламент хуліганів обирають одностайно, хто проходить з партквитком, хто – з фінгалом й кулаком. Що не клацнеш по каналах, всюди тих героїв валом, всі вже б’ють себе у груди, всі свідомість людську будять, хто був трішки на майдані, подають про себе дані, реєструються у списках й виставляють власні писки. Ось, дивіться, на екрані Поросюк, що на майдані мельдувався як герой, тільки він тепер не той, він в парламент дуже хоче і локшину в ефір торочить. Порося пусти під стіл – набереться воно сил, і готове офіційно на столі сидіть постійно, буде хрумкати наїдки, переверне ще коритко, вип’є сотку в підворотні, пом’яне небесну сотню. …А на Сході, не в ефірі, йде війна у повній мірі, сіють там солдатам смерть, не ефірну круговерть. Там солдати, не герої, гинуть у процесі ;бою, там страшні криваві рани, там не шоу для екрана. Хтось воює, хтось вмирає, мама сина виглядає, жде хоча б холодне тіло, щоб сховати у могилу…Не гадає мама й тато про геройство всіх солдатів, мрія наша всім відома – тільки б всі прийшли додому, всі до рідного порога, щоб принесли перемогу. А ток-шоу не вгавають – там «герої» виступають, лають всіх і знають вихід, знають, як здолати лихо. Волиняка Іго Ляпін справу взяв у власні «лапи» і готовий постраждати за народ з крутим мандатом. Із окопу з автоматом він закон готов прийняти, щоб поліпшить нам житуху, бо в серцях у нас – розруха. Хто воює за Вкраїну, за дітей і за дружину, хто на смерть здає екзамен, а пан Ляпін – за парламент. У шахтарському містечку теж не сіють просо й гречку, з автоматом пан Бутирін теж на раду радо зирить. Безумовно, він герой, ;взяли його під конвой і ведуть у зал засідань, там завершаться всі біди, там нарешті Олексій «загероїть» подвиг свій. Ніби й рядова подія – в Москві Савченко Надія не боїться москалів. Може, час її наспів йти на справжні барикади, обиратися у Раду? Та вона - не з тих героїв, що свій образ вміло «строїть» в телевізії програмах – тут немає фальші й грама. Та чи зможе в депутатах Надя літаком літати? Можем втратити пілота, назавжди й безповоротно… Інтернет, ефір, газети б’ють в свідомість рикошетом; прибуло героїв стільки, як у діжі повно кільки. Хто у маслі, хто в томаті, та всі ладні ;депутатів грати надприємні ролі, як колись ;діди в стодолі грали класику «Сто тисяч» – а до виборів вже місяць! Хто вже викинув мільйони на агітки і прокльони, хто створив нові скандали, а хто лізе на канали і піарить як герой свій одвічний геморой.; …А на Сході йде війна, справжня, дика і страшна. Там стуляються повіки, кров збирається у ріки, там по хвилях «пливе кача», а ми ніби вже й не зрячі, ми глухі перед екраном, ми не бачим того плану, що в усіх телепрограмах видирають голос в мами, у сестри, студента-брата – будем знову вибирати із «героїв» депутата. За слова і за тиради знов припхаються у Раду ті, що там були, й «герої», бо нема від них спокою, всі нас хочуть захищати, бо вони вже всі – солдати! …На Донбасі ллється кров і приходять знов і знов в рідну хату домовини чоловіка, батька, сина. Бо вони ніби й герої, вони рвалися до бою, рятували світ, родину, батьківщину Україну, їм дадуть колись медалі, компенсацію й так далі, сліз не вистачить в сім’ї, щоб оплакати своїх… Всім живим – з води й роси! І за «героїв»…голоси.