Українська дилема: дежавю Руїни чи наближення до ПЕРЕМОГИ

Виборча кампанія, в якій деякі аналітики вбачають і принцип «Розведи мене ще раз», все одно губиться на фоні страшних воєнних реалій на Донбасі. Утім, уже зараз зрозуміло, що в новому парламенті не буде 450 нардепів, оскільки вже не тільки втрачено Крим, а й не вдасться мати представників від частини округів у Донецькій та Луганській областях. Та, з іншого боку, вибори слід встигнути провести, аби значна частина депутатів принаймні напряму не працювала на «товарищей» та «господина нашого», що на берегах Москви-ріки, щоб не допустити еволюції реалій у хаос, керований із Кремля. Тож у новій ВР, за даними аналітиків, буде від сили 420 народних обранців. За результатами Всеукраїнського опитування громадської думки, проведеного у вересні 2014 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) спільно з Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», участь у голосуванні готові взяти близько 47% усіх виборців. А подані голоси розподілилися б наступним чином: 39.5% - за партію «Блок Петра Порошенка» (Ю.Луценко), 10.4% - за Радикальну партію Олега Ляшка, 7.8% - за партію «Батьківщина» (Ю.Тимошенко), 6.9% - за партію «Громадянська позиція» (А.Гриценко), 5.8% - за партію «Народний фронт» (А.Яценюк), 5.2% - за партію «Сильна Україна» (С.Тігіпко), 4.7% - за партію «Свобода» (О.Тягнибок), 4.5% - за Комуністичну партію України (П.Симоненко),4.3% - за партію «УДАР» Віталія Кличка (при цьому, нагадаємо, ;тоді соціологи не врахували факту входження «ударівських» кандидатів до «Блоку Петра Порошенка», де першим у списку – сам нинішній столичний мер і лідер партії); 2.6% - за партію «Об’єднання Самопоміч» (А.Садовий): 8,2% – за усі інші партії загалом. Однак, звісно ж, соціологи мають право на помилку. Хіба що ;у нас, виборців, схоже, ліміт на помилки, з одного боку, вичерпується. А з іншого боку, за якого б ;«апостола» не віддавати голос, не факт, що цей обранець-праведник не піде шляхом добре знаних Каїна чи Іуди. Хоча на виборчу дільницю, поза сумнівом, слід іти обов’язково кожному, щоб по-пилатівськи не вмивати рук за долю України. Зараз же, як констатує політолог Віталій Кулик (Gazeta.ua), «виборчі програми не коштують навіть паперу, на якому надруковані. Політики не виконують обіцянок і не збираються. Окрім того, партії «грають» на військовій риториці. Маємо два табори — прихильники війни і прихильники миру. І перші, і другі розподілені по всіх політичних силах — одночасно підтримують військові дії і мир». На його думку, виборча кампанія базується «на відвертому популізмі. Це стосується всіх партій. Говорять те, що не збираються робити — це підвищити зарплати, вигнати росіян з Криму, подолати сепаратизм, побудувати нову країну вже сьогодні». Звичайно, вітчизняні реалії в значній мірі можна характеризувати й російською аксіомою «Все это было бы смешно, когда бы не было так грустно». Адже вже 2 листопада, через тиждень після 26 жовтня, ;відбудуться вибори до так званих «парламентів» так званих «ДНР» і «ЛНР» - і привид путінської «Новоросії» почне матеріалізовуватися як плацдарм для втілення в життя стратегії знищення української державності. Наразі ж, під час «перемир’я», коли продовжували гинути не тільки українські вояки, а й вбито навіть представника Міжнародного Комітету Червоного Хреста, російські «брати» використовували Донбас ;як полігон для апробації новітньої зброї. У цьому переліку – не тільки набої, перед ;якими начебто «безсилі» будь-які бронежилети, але й нібито снаряди зі збідненим ураном ;(на що звертали увагу й РНБО, й радник міністра оборони Олександр Данилюк). Чи виграє Україна час, чи естафета поразок не наставить надто багато фатальних ;хрестів і на людських долях, й на державній перспективі? Чи (у якій мірі) зуміємо ми вистояти впродовж найближчих двох років, доки падіння цін на нафту не поставить хрест на РФ у нинішньому вигляді? ;При цьому, ;шукаючи правдивих відповідей, на варто забувати, що Кремль на тільки скористається «газовим питанням» і використає як союзника холодну осінь і зиму, але й намагатиметься деморалізувати українців, звинувачуючи нас у тих безчинствах, які вершать ;на нашій таки території самі російські окупанти та озброєні ними бойовики. До того ж, навіть надавши російське громадянство для групи ;впливових осіб, колишніх вершителів долі нашої країни, чи не спробує Москва за певні поступки Заходу (читай – відмову від України) не просто віддати міжнародному суду Віктора Януковича, а влаштувати публічне судилище над Україною під знаком: «Там усі такі президенти»? Тож, спробуємо перегорнути кілька сторінок тижня, що став надбанням історії, аби спробувати не оминути болісних питань сьогодення і, попри трагізм реалій ;та тенденцій розвитку, не втратити відчуття неминучості торжества справедливості та української перспективи. «А це для Кремля поразка» Французький філософ і політолог Філіп де Лара в своєму есеї «Друзі імперії в Європарламенті» (див. «УТ») нагадує: у вересні цього року Європейський парламент більшістю голосів (535, або ж 77%) ратифікував Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Він підкреслює, що «Після революції на Майдані це голосування стало історичною віхою, навіть якщо саме собою воно й не визначає рівня реальної підтримки Києва західними державами. Проти Угоди висловилися 18% євродепутатів (127 осіб; іще 35 парламентаріїв, тобто 5%, утрималися). Ці голоси виразно свідчать про стан Європейського Союзу, розбіжності між урядами в українському питанні та контури проросійської партії в лоні держав ЄС, котра аж ніяк не є малозначущим елементом арсеналу Кремля у війні проти України». До того ж сучасні реалії характеризуються пригомшливим фактом - майже повсюди в країнах ЄС під час виборів до Європейського парламенту досягли успіху антиєвропейські, екстремістські або просто «протисистемні» партії. Аналітик наголошує на гіркій іронії: «Якраз тоді, коли московська пропаганда викривала уявних «українських фашистів», до Європарламенту обрали неонацистів доволі реальних. А саме, одного німця (Націонал-демократична партія), двох греків («Золотий світанок»), трьох угорців («Йоббік») та бозна-скільки інших. Бо межа між ексцентричними консерваторами «Нової правиці» в Польщі (4 народні обранці), крайніми правими в Австрії (4 депутати), які входять і до складу уряду, правими радикалами у Франції (25 осіб) та справжніми фашистами розмита». При цьому Філіп де Лара підкреслює, що «мережа адептів Кремля досить активна, російський лідер спромігся сформувати червоно-коричневу коаліцію, яка йому служить. Утім, поза цим ядром його вплив обмежений: «помірковані» промосковські депутати, які нічого не мають проти України, але кажуть, мовляв, не слід сваритися з РФ, санкції дорого коштують і т. ін., усе-таки голосували за Угоду, а це для Кремля поразка». «Потрапили у фактичну резервацію» «Після недолугої і навіть злочинної діяльності Кубіва, який обвалив курс гривні і показав повну некомпетентність, усі покладали надії на Гонтарєву. У будь-якому випадку, вона заявляла, що зможе стабілізувати гривню і банківську систему. Але не так сталось, як гадалось. Я вважаю, що такого провального голови Нацбанку, як Гонтарєва, за всю історію незалежності України не було», - вважає економіст Олег Соскін (посилаємося на «Газету по-українськи»). На його думку, «людина показала повну непрофесійність стосовно того, які повинні бути методи в умовах системної кризи». Олег Соскін вважає, що нинішня глава Нацбанку зруйнувала банківську систему України і грошову національну систему. «Гривня при ній втратила вже майже всі ознаки конвертованості, втратила ознаки валюти як такої. Ми вже завдяки їй потрапили у фактичну резервацію. Гривня як білоруські зайчики. Я думаю, що навіть за це її потрібно знімати і притягати до відповідальності», - переконаний він. «…лише коротку і переможну війну» Лідія Шевцова, науковий співробітник Moscow Carnegie Center, нагадує, що за анексію Криму Захід не став карати Кремль. «Але перетворивши Росію на воєнну країну, Путін розбудив процес, який сам не в силах зупинити, і зробив себе заручником самовбивчого стилю управління державою», - резюмує вона (тут і далі посилаємося на «Дзеркало тижня»). Шевцова пише, що в Україні Захід продемонстрував нездатність і небажання воювати на її боці. Тож так звана «Новоросія» може з`явитися. Але це не означає, що Путін переміг. «Він думає, що зможе піти шляхом попередніх російських лідерів і об`єднати своїх підданих, помістивши Росію в стан перманентної конфронтації із зовнішнім світом. Але пропаганда, яка безперестанку транслюється телебаченням, не зможе на довго загіпнотизувати людей. Російське суспільство прийме лише коротку і переможну війну. Воно не готове до тривалого кровопролиття», - зазначає Шевцова. Новини про загибель російських солдатів в Україні вже похитнули патріотичні настрої в Росії. А санкції скоро призведуть до зниження якості життя. Все це зіграє проти влади Путіна. Утворення так званої «Новоросії» - теж не на користь Кремля, оскільки Москва не зможе надати необхідну економічну підтримку ніким не визнаній терористичній республіці.«Кремлю доведеться протистояти озброєним сепаратистам, ображеним на те, що їм не вдалося отримати допомогу від Москви. В цей час на батьківщині почнуться протести», - прогнозує Шевцова. Вона зауважує: ті, хто воюють за так званий «Рускій мір», можуть стати реальною загрозою для Путіна. Кремль хоче, щоб вони повернулися додому, але лише у трунах. «Ми обрали шлях найменшого спротиву і вперлись у стіну історії» «У час замороження конфлікту на Донбасі, відвертої здачі національних інтересів та водночас передвиборчої гонки для політиків конче необхідні відволікаючі маячки, щоб згасити в середовищі відчуття розчарування й обурення», - зазначає експерт Валентин Торба («День»). На його думку, «саме тому в цей період з’являється низка законопроектів, які навіть своїми кричущими назвами вже відволікають увагу від тої ганьби і зради, з якою з