Волинянина, який потрапив у полон, вдома чекає двоє дітей

25-річний волинянин Микола Панько був мобілізований до лав Збройних сил України на початку квітня 2014-го, тобто під час «першої хвилі». Як розповідає його матір, «пішов по телефонному дзвінку, а вже за годину його й забрали», - повідомляє Волинський інформаційний портал. Потрапив у 51-шу ОМБ. 21 серпня йому виповнилося 26. Як пригадує мама, того дня телефонував їй і розповідав, як гарно його хлопці, з якими він служив, привітали, «навіть каву принесли». А ще за кілька днів він зник зі зв’язку. Вільним із рідними востаннє спілкувався 24 серпня. Розповідав, що в нього на очах вбили його кращого товариша, теж волинянина. А потому Микола Панько потрапив до ворогів десь під Іловайськом. Це стало відомо завдяки тому, що 29 серпня його випадково побачили і впізнали на відео з полоненими родичі. Нині військовослужбовець – у Сніжному. Мама каже, що вже не знає, до кого звертатися, аби допомогли сина визволити. Дані про нього є у Центрі звільнення полонених Рубана, рідні писали заяву в Службу безпеки України, коли їздили до Києва. Також, як розповідає Віра Панько, зверталися вони за поміччю до народного депутата Степана Івахіва і його помічників, спілкувалися з помічником нардепа Оксани Білозір. І, звичайно ж, були з візитом у голови Волинської обласної ради Володимира Гунчика. Про повернення Миколи Панька найбільше мріють двійко діток – 3-ох і 5-ти років. А ще мати військовополоненого бідкається, що не знає, чи дочекається на повернення онука його бабуся, яка вже перенесла не один інсульт. Як стверджує Віра Пилипівна, про викуп із полону не йдеться, тож доводиться чекати на обмін. Щоправда, підтримує надію на щасливе повернення Миколи Панька те, що він виходить на зв’язок із рідними. Розповідає: його та інших бранців зазвичай гонять на роботу, навіть у неділю відпочинку нема. Матір зізнається: сил іноді геть немає, але тримаються і щодня чекають на гарну звістку, як і інші волиняни, рідні яких теж перебувають у полоні або доля яких взагалі невідома. Але, втомившись, як кажуть рідні, від бездіяльності тих людей у владі, хто мав би займатися визволенням наших полонених, все ж не відкидають ймовірності вже найближчим часом знову виходити і перекривати траси, принаймні на Волині.