Вибори, «другий фронт» і посмішка Іуди у виконанні «ката України»

Надія, хай навіть ілюзорна, залишається рятівною, дає шанс не опинитися у прірві запрограмованої безвиході. Україна, добре знаючи, якою була, є і буде Росія (якщо залишиться такою як геополітичний фактор), не втрачала сподівання на можливість домовитися, допомогти кривавому цинічному агресору зупинитися перед фатальною для нього самого межею. Ці свої відчуття ми ;вміщали в афоризм Лесі Українки: «Без надії сподіваюсь».; Чи була це форма навіювання, самообману? ;Чи ми всерйоз сподівалися, що, коли ;«нафтова цінова атака ;на Кремль» ;щомиті наближає «московську катастрофу», продовжувач справи Грозного скаже собі самому: «Stop»? Чи той, останній, вже добре розуміє, що врешті-решт йому уже ні за яких обставин не оминути долі біснуватого Адольфа? ;Хоч і не так важливо, де цей «новий Нюрнберг» відбудеться: в Пекіні, якомусь із російських міст чи у Вашингтоні. Та ;подумки повернемося ;до ;Мілана, де вже минулого тижня відбулися два раунди перемовин за участю лідерів ;нашої країни та держави-ядерного монстра за мить до свого краху. ;«Україна приїхала туди з дуже важливою метою - нам треба було зберегти мир, - підкреслив ; наш Президент ;в інтерв`ю журналістам українських телеканалів. - Всі учасники консультацій заявили про те, що наш Мирний план, Мінські документи, включаючи і Протокол, і Меморандум, є базовими. Так звані фейкові вибори, другого листопада чи іншого дня, якщо вони проводяться не у відповідності із українським законодавством, без дотримання режиму припинення вогню, без міжнародних спостерігачів не можуть і не будуть визнані жодним із учасників консультацій».; Навряд чи варто ;пояснювати сутність специфічної посмішки Путіна, яка може нагадати про погляд апостола, що зрадив Ісуса Христа. Мерзотники залишаться мерзотниками. Незважаючи на посади, титули, які отримали в імперії. Вони самі стають бранцями обраної ;ще попередниками геополітичної ;дороги до прірви. Тож від планів щодо України, відповідності з «третьоримським» концептом «не было, нет и не будет», Москва не відмовиться. Причому, зважаючи на багатостолітній попередній досвід, вона спробує скористатися перевіреним ;(і традиційно безпомилковим) алгоритмом перемоги над нами, запустивши механізм україно-української війни. ;У цьому ракурсі – й політична ;«п’ята колона», й апологети не тільки «Русского мира», а навіть структур, замаскованих під український ультра-патріотизм. ;І справа не тільки, звичайно, ;в тому, що колишній головний есбіст переконує, наче ;країна, яка загарбала Крим і організувала «миротворчість» ;на Донбасі, «на сьогоднішній день не є і не визнана агресором. Ви знаєте, що навіть Червоний Хрест, який має офіційне право визнавати той чи інший стан військових дій як зовнішнє або внутрішньо втручання, не визнав на сьогоднішній день цей стан як агресію з боку Росії».; ; Позиція цього діяча давно була «засвічена». Однак хто з його послідовників (чи, можливо, ;й просто «кремлівських шісток») ;додумався до спроб організації ;протестних акцій ; Нацгвардії ; у майже десяти ;містах? З цього приводу вже висловився радник шефа ;МВС Зорян Шкіряк: ;«Повертаючись до теми спроб організації бунту в підрозділах Нацгвардії, які були спровоковані безпосередньо ФСБ і ГРУ Генштабу РФ. Це справді була досить серйозна технологія. І тут СБУ, спільно з МВС, які сьогодні чітко координують свої дії, спільно з Генпрокуратурою, особливо в рамках підготовки до виборчого процесу та запобігання будь-яких провокацій і диверсій з боку російських терористичних угруповань, спрацювали на випередження. Насправді міст, в яких ці бунти мали статися, повинно було бути набагато більше, близько десятка. Сталися тільки в Києві та Харкові». Тож загалом виявилося достатньо підстав , аби стверджувати про вірогідність відкриття ;проти України «другого ;фронту» всередині країни. Хоча Президент України Петро Порошенко з цього приводу чітко заявив у Запоріжжі: «Відкрити «другий фронт» всередині країни не дам ні провокаторам, ні дезертирам». А цьому, безумовно, слугуватиме ;й свято захисника України, яке відтепер, у відповідності ;з Указом Глави держави, відзначатиметься щороку ;14 жовтня (замість ;«праздніка защітніка ;отчизни», країни-окупанта, 23 лютого). Президент підкреслив : «Для нас це свято не тільки народне і релігійне, а й національне. Воно єднає країну, закликає усіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатих традицій і славних справ предків. Цим зумовлено моє рішення встановити День захисника України саме 14 жовтня, який має стати святковим для сучасних воїнів та суспільства в цілому. Він має символізувати нерозривний зв’язок усіх поколінь захисників України. Вважаю, що на Покрову слід вшановувати пам’ять і тих, хто у різні часи боронив нашу землю від ворога». Поза сумнівом, і ;за нинішніх реалій ;Україна приречена на неминучість протистояння зі страшним імперським монстром. Розуміючи це, Глава держави зміцнив оборону структуру. Тож тепер уже чинний міністр оборони України ;Степан Полторак ;зазначив: «Україна потребує миру. Гарантом цього миру може бути тільки сучасні, добре підготовлені, мобільні і добре оснащені збройні сили України». Інше питання, наскільки це нам вдасться, якщо допомога з боку європейських ;(та й загалом західних) союзників виявиться суто теоретичною. А точніше – запрограмованою стратегією капітуляції ;перед Москвою, ;мить краху якої – вже на горизонті. Тому спробуймо не розминутися з попередженнями та уроками, запропонованими тижнем, що став надбанням історії.; «…пахне Кремлем» Аналізуючи бунт під Верховною ;Радою за участю солдатів-строковиків ;Національної гвардії, експерти ;висловлюються і про ;«московський слід» (посилаємося ;на ;Газета.Ru). ;У те, що процес був стихійним, а не організований ззовні, проте, майже ніхто не вірить. ;У той же час, «Свобода» ;не причетна до провокацій ;біля Ради. «Вимагаємо від силових структур вжиття заходів для уникнення зіткнень і жертв» (з повідомлення цієї ;політичної сили). « Ми не підтримуємо акції під стінами Верховної Ради і не маємо до їх організації ніякого відношення» (із ;запевнення « Правого сектора»). У головного «свободівця» Олега Тягнибока своя версія того, що сталося. ;«Це все роблять люди ;Медведчука», - заявив він журналістам. У журналіста Володимира Ар`єва - інша версія: «Бійку під ВР влаштувала організація Дмитра Корчинського. Прапор між бойовиками саме їх. Є ще питання, хто за цим стоїть». «Не виключено, що за організаторами ;провокації стояли іноземні спецслужби Російської Федерації», - сказав Антон ;Геращенко. І попросив від керівників усіх політичних рухів і партій України утриматися від проведення мітингів та акцій до виборів, призначених на 26 жовтня. Політичний оглядач порталу Liga.net Сергій Висоцький також не виключає, що в бійці під Радою винен Кремль. «Є різниця між народним протестом і спробою зриву найважливішого голосування, спрямованого саме на зміну країни на краще. Під Радою пахне Кремлем. Причому цього разу не так всередині, як зовні», - відзначає він. ;Політолог Віталій Бала дотримується тієї ж думки: «Правоохоронні органи повинні були б встановити, хто саме стоїть за спробою псевдоштурму, яка реально більше виглядала як спеціально створена для «необхідної картинки». На його думку, одну з політичних структур «використовували в інтересах Кремля». «Можна сказати, що ми програли цю війну. Перемир’я було необхідне» Політолог Віктор Небоженко, директор соціологічної служби «Український барометр», ;припускає, що чергова зміна міністра оборони (після втечі разом із екс-Президентом Віктором Януковичем ;Павла Лебедєва, ;у цьому кріслі встигли побувати й адмірал ;Ігор Тенюх, ;й «прикордонник» Михайло Коваль, й екс-керівник Служби охорони екс-Президента Віктора Ющенка Валерій Гелетей) «можливо, ;здійснюється на вимогу Путіна в переговорному процесі: поставити на пост міністра оборони людину, яка не доб`є сепаратистів, а зважатиме на «миротворчі ініціативи» Президента» (тут і далі посилаємось на «День»). ;Новий очільник оборонного відомства буде змушений, вважає експерт, «виконувати будь-який наказ Верховного Головнокомандувача». У той же час, наголошує Небоженко, це призначення стане суворим «випробуванням, адже ситуація, яка склалася, для нього (міністра. – Ред.) дуже незручна. Будь-який генерал після нав`язаного йому перемир`я всихає, а Полторакові доведеться бути миротворцем, а не військовим». Експерт зауважує: « Генерал – це людина, яка воює, але в цьому випадку йому сказали «воювати з Росією не можна – нам потрібний міністр оборони в умовах перемир`я». Скоріше за все, Полторакові доведеться підтримувати перемир`я. Окрім того, на цьому полі сходяться декілька військових начальників високого класу – генерал армії Кіхтенко, генерал-полковник Полторак і генерал-полковник Муженко – це досить незвичайна ситуація. І як працюватиме ця зв`язка – серйозний привід подумати: як три військові генерали поводитимуться за умов, коли воювати не можна». Як вважає Небоженко, «після Іловайська можна сказати, що ми програли цю війну. Перемир`я було необхідне». ;На його думку, «в цьому сенсі Путін домігся свого – він сильно загальмував і створив колосальні труднощі для розвитку України». Натомість ;директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак вважає, що ;новому міністру оборони, навпаки, доведеться ;проявити хист воєначальника. Адже якщо донедавна, підкреслює експерт, ;український Президент сподівався, що «цю війну вдасться завершити політико-дипломатичним шляхом», то « чим далі він втягується в переговорний процес з Росією, тим більше він бачить величезну роль Збройних Сил. Путін може намагатися реалізувати власні завдання щодо трансформації української території, як, наприклад, пробивання сухопутного проходу з Росії до Криму. Тому в цих умовах неможливо залиша