Заручники геополітичного перерозподілу

У середині червня 2015-го аналітики звернули увагу на методику нового старту масштабного імперського наступу з боку Придністров’я та окупованих територій Донбасу – повторення досвіду, набутого гітлерівцями проти Польщі та сталінським режимом проти Фінляндії. Пригадуєте «торжество справедливості»? Окупанти, переодягнуті у форму військовиків країни-жертви, здійснюють «віроломний напад», після цього імперія завдає «удар у відповідь». Однак пожежі на Київщині (навіть не зважаючи на причини займання) нагадали й про вірогідність внутрішніх диверсій як складових перетворення життя в Україні в максимально суцільне та безперервне пекло. А після заяви глави СБУ Валентина Наливайченка під час останнього засідання Кабінету міністрів щодо причетності колишнього керівництва ГПУ до палаючої нафтоналивної бази «БРСМ» не тільки було скасовано до Вашингтона (США) його візит, запланований на 16-17 червня. Самого головного есбіста викликано на допит у Генпрокуратуру. Тому відтак й постали вже нові, та традиційно тривожні запитання. А за умов подальшого наростання протистояння між українськими політичними та бізнесовими елітами (у міру наближення до виборів) перспектива «переформатування» війни з акцентуацією на поглиблення внутріукраїнського протистояння, на жаль, стає все реальнішою. З цього приводу відверто висловився Глава Української держави Петро Порошенко під засідання Ради регіонального розвитку. Він наголосив, що «формат «гібридної війни» найближчим часом зміниться. І після того, як спільними зусиллями ми значно зміцнили обороноздатність держави, міць і ефективність Збройних сил України, замість того, щоб ходити в лобову атаку, Росія буде підривати стабільність України зсередини». Сприятливим підґрунтям для «розхитування ситуації» може слугувати й передвиборча ситуація. Адже також дається взнаки «залізна» майже безпомилкова логіка ворога - саме внутріукраїнська війна, інспірована стратегічними ворогами, завше виявлялася найефективнішою. Тож, поза сумнівом, ще до 25 жовтня, в Україні вистачатиме подій у контексті конфронтації. У цьому ракурсі – й внесення змін до Конституції, до виборчого законодавства. Як і, безумовно, кадрові пертурбації (що підтвердили недавня заміна генерала армії Кіхтенка на полковника Жебрівського в ДонОДА, а трохи раніше - бізнесмена Палиці та екс-президента Грузії Саакашвілі в ОдОДА). Зважаючи те, що в світі триває черговий геополітичний перерозподіл, на шляху якого опиналася Україна, навряд чи варто втішатися ілюзіями з приводу миру на нашій землі. Більш ніж достатньо підстав для усвідомлення такої неминучості давали й події та тенденції тижня, що встиг стати надбанням історії. «Вкинуто ідею чергової глобальної війни» Політичний оглядач Дмитро Тузов наголошує, що між Росією та НАТО відбувається цікавий геополітичний діалог (див. «Війни не буде?», «УП»). «Путін назвав хворими тих, хто каже, що Росія може напасти на країни Альянсу, - підкреслює він. - Міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляєн відреагувала: агресії Росії проти НАТО не буде. Але ось що цікаво – в загальноєвропейський дискурс вже «офіційно» вкинуто ідею чергової глобальної війни. Адже, коли президент країни, яка вже відправляє свої бойові підрозділи і техніку на війну, говорить, що війни не буде, це викликає, погодьтеся, подвійні почуття. Тим більше, що раніше цей же лідер робив інші заяви. Наприклад, такі: «Путин заявил, что Россия на Крым не претендует», та «Путин пообещал, что Крым останется украинским» (Газета «Комсомольская правда» за 1 вересня 2008 року). Із серії - папір все стерпить». За версією експерта, не виключено, що коли робились такі заяви, Генштаб РФ вже повним ходом розробляв план анексії Криму. Він також сумнівається, що Путін нинішніми обіцянками заспокоїв європейців. До того ж, зазначає Тузов, із боку РФ «деяким країнам Європейського Союзу, можливо, будуть запропоновані нові газові умови та традиційні «знижки», якими Кремль зазвичай підкуповує та корумпує іноземних політиків. І випробовує континент спокусою і страхом. Подивимось, чи спрацюють ці сеанси гіпнозу на нащадків тих, хто на власній шкірі вже випробував дві світові війни. І мають розуміти ціну таких заяв і їх прихований зміст». «…справжнісінький маніфест реваншу» Український олігархат готує масштабну кампанію. На цьому наголошує у виданні «Лівий берег» політолог та журналіст Віталій Портников. Згадуючи про недавній виступ Фірташа на одному з телеканалів, він підкреслює, що це «фактично заклик до війни з урядом від імені Федерації роботодавців. Тобто, Дмитро Фірташ справді не розуміє, що для України ця Федерація - це він і є. Її заяви та її ініціативи завжди сприймали як його особисту позицію. Він міг би хоча б переглянути повідомлення українських ЗМІ щодо резонансних заяв Федерації - ну хоча б під час Майдану - щоб переконатися: нікого цією ширмою він ніколи не обманював. Тому війна з урядом - це його особиста війна, а не війна роботодавців. І коли він говорить про боротьбу бізнесу з владою, він говорить про себе». Аналітик згадує і про Фірташеву «оду олігархату», і про його «мантра про дешевий газ». А відтак резюмує: «Це вже його, особисте. Він про цей дешевий газ каже роками. І навіть його привозить. Привозив Кучмі. Привозив Ющенку. Привозив Януковичу. «Газпромівські» ділки, російські чиновники, сам Фірташ з компанією за цей час збудували собі палаци від все того ж Кап-Ферра і Антіба до Рубльовки та Конча-Заспи. А ми всі все так же хреново живемо. Може, все-таки, не в дешевому газі справа? А у відсутності реформ та маргіналізації економіки. І в щирій зацікавленості головного роботодавця України в тому, щоб все залишалося так, як було». При цьому Портников наголошує, що «до уряду можна і потрібно пред`являти претензії. Але з точки зору ефективності реформ, а не з точки зору необхідності збереження олігархії і цінності дешевого газу. І в цьому сенсі інтерв`ю Фірташа - справжнісінький маніфест реваншу». «Має відбутися спільний Об’єднавчий Собор…» Об`єднавчий собор УАПЦ та УПЦ КП відбудеться 14 вересня за участі Вселенської Патріархії. Про це значиться в ухвалі спільного засідання Комісій УПЦ Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви, що відбулося у Михайлівському Золотоверхому монастирі. У якості спостерігачів на засіданні були присутні ієрархи Константинопольського Патріархату – єпископ УПЦ в Канаді Іларіон (Рудик) та єпископ УПЦ в США Даниїл (Зелінський). Вони були уповноважені Вселенським Патріархатом взяти участь у зустрічі Комісій, що засвідчує увагу і підтримку Матері-Церкви Константинопольської об’єднавчим процесам в Українському Православ’ї. У підсумковому рішенні (посилаємося на прес-центр Київської Патріархії) зокрема висловлюється вдячність «Його Всесвятості ВАРФОЛОМІЮ, Архієпископу Константинополя – Нового Риму і Вселенському Патріарху та Константинопольській Матері-Церкві, а також Українським Православним Церквам у Діаспорі, за надіслання спостерігачів у справі діалогу». А відтак констатується, що «УАПЦ, згідно з рішеннями V Помісного Собору (4-5 червня 2015 р.) та УПЦ КП, згідно з рішеннями Священного Синоду (від 12 травня 2015 р.), мають намір і бажання у близькому часі об’єднатися у єдину Помісну Православну Українську Церкву». Для цього «має відбутися спільний Об’єднавчий Собор, який пропонується скликати 14 вересня 2015 р., у день церковного новоліття, у Святій Софії Київській». Після прийняття рішення про скликання Собору (відповідно до п. 4 цього Підсумкового рішення) на час до Собору накладається мораторій на перехід парафій та архієреїв з однієї юрисдикції в іншу. У документі також констатується, що «від моменту відкриття роботи Об’єднавчого Собору і до моменту прийняття Об’єднавчим Собором рішення про об’єднання УАПЦ і УПЦ КП в єдину Церкву та про Предстоятеля об’єднаної Церкви, Предстоятелі УАПЦ і УПЦ КП є співголовами Об’єднавчого Собору. На Об’єднавчий Собор виносяться всі пропозиції та умови об’єднання, затверджені Собором УАПЦ (4-5 червня 2015 р.) та Священним Синодом УПЦ КП (12 травня 2015 р.), в тому числі - питання Предстоятеля і назви об’єднаної Церкви, беручи до уваги позицію Собору УАПЦ щодо назви для об’єднаної Церкви «Українська Автокефальна Православна Церква Київський Патріархат». Рішення за всіма питаннями Об’єднавчий Собор приймає більшістю голосів». «…у вкотре post-Майданній Україні» Інтелектуал Тарас Возняк у своїй розвідці «Стагнація культурних стратегій в Україні» (див. « УП») заявляє: «І досі ні до кого не дійшло, що те, що чиниться на Донбасі, має причиною не стільки злі помисли Путіна, скільки відсутність української перш за все культурної ідентифікації значної частини населення Донбасу. Причому інколи не залежить від етнічного походження чи мови – нещодавно ліквідований лідер одного з бандформувань Мозговий був з крові і кості українець та ще й мовою виспівував неабияк. А от щодо ідентифікації – то «конечно русский». На переконання аналітика, суть проблем – у тому, що у нас традиційно культура вторинна – вона з є цариною, де можна «економити». Він вважає, що «совєтчина відтворюється і сьогодні. І це головна причина стагнації культурних стратегій у вкотре post-Майданній Україні». А відтак нагадує, що тоталітарні країни «використовують культуру для «формування» ментальності, політичних поглядів як свої громадян (Третій Райх, Північна Корея), так і громадян іноземних (сучасна Росія Путіна, яка прикриваючись Петром Чайковським та Валєрієм Ґерґієвим пробує втягнути весь світ у Третю світову війну). В таких авторитарних країнах культура є інструментом, широко використовується у пропаганді і навіть політичній маніпуляції (ну як країну Достоєвського/Чехова чи Ґете/Шиллера можна вважати варварською)». Натомість, зазначає Возняк, «Україна успадкувала від УССР клієнтистське Міністерство культури. Це був і є розподільник, який ділить ресурси між інституціями культури. А де щось ділиться, там і уділяється. Там і усуш