Роман Малко: «Маховик смерті не зупинити»

Аналізуючи специфіку російської пропаганди, він нагадує про вірогідність повторення окупантами давно апробованих сценаріїв. Посилаючись на «Український тиждень», інформує «Волинська правда». Роман Малко підкреслює: «Війна обов’язково буде. Її не може не бути, бо вона вже є. Нині вона виходить на новий рівень, і питання лише в тому, коли вдарить грім». Експерт зауважує, що «все залежить не лише від Путіна… Гра вже добряче грає самим Путіним, маховик смерті не зупинити, і вона радше всього торкнеться таки самої Росії, як би фантастично це не звучало». Втім, констатує він, українцям від цього не легшає. Стан невизначеності дратує, але найгірше – викликає апатію і відчуженість. «Що довше триватимуть ці танці зі смертю, то важче буде змобілізуватися і адекватно відреагувати в потрібний момент, - зауважує Малко. - До війни звикають. Психіка не може постійно перебувати у напруженні. Власне, на це й розраховані кремлівські маневри: домовлятися, брехати, ставити перед фактом, знову брехати і так до нескінченості. Головне, щоб не було нічого зрозуміло і ніякого просвітку. Важливе знесилення противника». Відтак експерт нагадує, що американські експерти прогнозують загострення конфлікту, а може, й новий виток війни на весну. При цьому він зауважує, що «сценаріїв розвитку безліч і багато з них уже запущені. З одного боку, на відкрите вторгнення Росія поки ще не готова, бо розуміє, що це переросте у світову війну, яка обернеться для неї катастрофою, хоч напруження й зростає і зацікавлені сторони відверто грають м’язами. Але з другого – приготування все-таки тривають: російська військова присутність на Донбасі збільшується, терористи оголосили мобілізацію, швейна фабрика в Луганську отримала замовлення на пошиття схожої на українську військової форми, техніку також нібито перемальовують на український лад, і головне, що інформаційне протистояння тепер вийшло на новий виток. У гру вводяться нові схеми і фігури із завданням розбалансувати антиросійський моноліт у світі і звести до мінімуму ймовірність повноцінного виступу у разі вторгнення в Україну». Малко не сумнівається, що «війна буде, але її спробують зробити максимально локальною і фейковою. Кремль тестує можливості і зондує ґрунт всюди, де лишень може… Все це - намагання намацати слабкі місця, виявити потенційну небезпеку і головне - довести ситуацію до абсурду». На його думку, наразі «найімовірніший сценарій бачиться позиченим у більшовиків часів українсько-російської війни початку ХХ століття і апробованим у фінській кампанії 1938–1940 років. Фейковий уряд, фейковий привід і реальна агресія. Псевдоукраїнська армія з Донбасу посуне на Київ чи Бердянськ звільняти Україну (від «буржуїв петлюрівців» чи «фашистської хунти») – і тоді лише питання техніки, хто їй допоможе, куди вона дійде і яка роль у цій всій катавасії буде відведена кадровим російським військовим. Приводом може послужити що завгодно, навіть проголошення десь у туалеті Він¬ницької народної республіки, проанонсоване терористом Захарченком». При цьому він вважає, що сценарій може бути й іншим, «проте Україна на 100% мусить бути готова до всього». На переконання експерта, «повільність і розхлябаність, із якою відбуваються приготування до війни, не витримує критики, але найнебезпечніше те, що ми майже не задаємо тон і не проявляємо ініціативу у цій грі, а діємо за правилами ворога. Знову сподіватися на диво, як на Майдані? А хіба найкраще диво не сплановане і ретельно підготовлене, як довели євреї, блискуче перемігши у Шестиденній війні цілу арабську коаліцію? Звісно, нанести превентивний удар по російських військових об’єктах український Генштаб навряд чи зважиться, багато чого бракує, і адекватної самооцінки – також, але принаймні реально сприймати свого ворога, чи то пак сусіда, вже годилося б почати давно.Чи зможе Україна адекватно відповісти в разі чого, залежатиме від багатьох факторів, частина з яких уже, безумовно, прорахована і підготовлена, а за іншу ще й не бралися. Але відповісти вона мусить однозначно, іншого не дано. Із щитом або на щиті».