Саганюк – князь Володимирський?

Річ у тім, що кожен прихід нового вождя супроводжувався кампанією боротьби з наслідками попередника. Те, що ще вчора вважали геніальним починанням, сьогодні всі рішуче засуджували. Як, наприклад, рішення Хрущова збільшувати посівні площі кукурудзи. І хто найрізкіше відмежовувався від «гіркої спадщини минулого», того й висували на керівні посади. Але це не означало, що не знімуть з роботи. Тому хитріші придумали інший спосіб залишитися біля владного корита. З партійної вони йшли на господарську роботу, де менше відповідальності, воліли пересидіти, перечекати, коли все закінчиться, а тоді вже, в унісон з іншими, твердили, що вони давно думали так, як найкращі представники партії комуністів. Ці уроки добре засвоїв тоді ще молодий перший секретар Волинського обкому комсомолу Петро Саганюк, який у 1986-му, в розпал горбачовськомї «перебудови», втік із партійної роботи на посаду директора Володимир-Волинського лісгоспзагу. А коли побачив, що «перебудова» – це лише чергова зміна вивісок, погодився із пропозицією партійних товаришів очолити Володимир-Волинський міськвиконком. Адже саме від «партійних товаришів» тоді залежало, чи займеш ти виборну посаду. Як, зрештою, і тепер. Тільки тоді була одна партія, а тепер їх он скільки. Але Саганюка це не бентежить. Він то знає, яка партія в певний конкретний момент «правильна», а яка – шкідлива для суспільства. Це й допомагає йому п’яту каденцію очолювати місцеву владу в древньому Володимирі. І не просто управляти містом, а правити всім і вся. Кажуть, жодне більш-менш відповідальне призначення у місті не відбувається без «височайшого соізволєнія» Петра Даниловича. Замість того, щоб розвивати місто, облагороджувати його, створювати умови для залучення інвестицій, припливу туристів, він тільки тим і зайнятий, щоб скрізь розставити своїх людей, які й на виборах результат потрібний забезпечать, і в часи смути підтримають. Подейкують, є у Даниловича улюблене заняття. Після ситного обіду з дрімотою він відкриває сейф і розглядає, ні, не гроші (вони в нього сховані не в сейфі), а квитки різних партій, у яких перебував: КПРС, СДПУ (о), Демсоюз, «Батьківщина», «Сильна Україна» Тігіпка… Друзі пропонували йому «зробити» ще й партквиток «Правого сектору», але він, поблажливо усміхнувшись», промовив приблизно таке: «Застарий я вже. Он сина беріть». Не вірите? Тоді читайте. Як пише сайт «Наші гроші», у березні 2014 року, коли «Правий сектор» з Луцька приїхав у Володимир, щоб змусити мера піти у відставку, на його захист стали спортсмени боксерського клубу «Любарт», засновниками якого є син Петра Саганюка Руслан, а також Олександр Боярин, Володимир Подзізей і Сергій Тимощук.; А далі – найцікавіше. Сергій Тимощук є чоловіком сестри Романа Давідова, якого, як координатора «Правого сектору», офіційно представив мер Петро Саганюк, після чого «Правий сектор» стали вважати майже особистою охороною міського голови. У 2004-му, коли місцевий депутат Віра Чайковська збирала людей на Майдан, Петро Саганюк втік поправляти здоров’я в Моршин. А коли побачив, що революція перемагає, швиденько приїхав і начепив помаранчевий шалик. Приблизно так само він чинив і під час Революції гідності. До того він, як тільки міг, ганьбив тодішню опозицію: керівників місцевого БЮТу Євгена Кирильчука і Анатолія Грицюка, які, власне, й прийняли його у партію «Батьківщина», де він перебував майже три роки. Коли Юлія Тимошенко програла у 2010-му президентські вибори, Саганюк поспішно обзавівся членським квитком партії Сергія Тігіпка «Сильна Україна», з яким і пішов на чергові місцеві вибори.; «Розумієте, хотілось чогось нового. Я рахую, що Сергій Тігіпко – сильна, грамотна людина», – сказав Петро Саганюк в інтерв’ю журналістові 29 березня 2012 року, про яке він сьогодні волів би вже не згадувати. А тоді він відкрито казав, що підтримуватиме на парламентських виборах одіозного представника Партії регіонів, місцевого князька Сергія Ковальчука, співав оди своєму поплічнику, комуністові Адаму Мартинюку. Через місяць, 26 квітня 2012 року, Петро Саганюк заявив ще й таке: «Відомо, що один із лідерів нинішньої опозиції був причетним до банкрутства підприємства (мається на увазі Володимир-Волинський цукровий завод – авт.)». Данилович добре знав, що побратим Арсенія Яценюка Іванчук раніше справді був власником цього заводу, але за нього підприємство працювало, а коли його викупив нардеп від Партії регіонів Валерій Калестин, тоді й почалася історія з його штучним банкрутством. Але такі заяви Петра Саганюка повністю вписуються в його улюблену концепцію «відхилятися від лінії партії разом з лінією». Коли у вересні 2013 року із відповіді на звернення депутата Волинської обласної ради від партії «Свобода» Святослава Боруцького стало відомо, що син Саганюка Руслан з порушенням закону розширив у Володимирі кафе «Пузата хата», власником якого він є, Данилович не придумав нічого іншого, крім як помститися ініціаторові звернення, місцевому «свободівцю», депутату міськради Сергієві Кобі. На підставі анонімного (!) листа мешканців вулиці Туполєва, в якому йшлося, нібито на спорудженні будинку навпроти крадуть електрику, міський голова нацькував на підприємство «свободівця» аж чотири інстанції, у тому числі електриків, комісію міської ради з питань діяльності ЖКГ, управління житлово-комунального господарства міської ради та комунальне підприємство «Полігон». Ніяких порушень на об’єкті нерухомості у використанні електроенергії ці органи, звісно, не знайшли, зате Саганюк показав усім, хто в місті господар. Який він господар, свідчить хоча б той факт, що за час його правління у Володимирі-Волинському перестали існувати 18 підприємств. Тепер пан міський голова ;говорить, що це добре, бо, мовляв, тут хороша екологія і ніхто не забруднює довкілля. Краще хай приїздять туристи. Тільки щось їх напливу в місто ми не спостерігаємо. Бо куди їм їхати, якщо замість облаштування території, створення привабливої інфраструктури Саганюк зайнятий розбудовою кафе свого сина та ще реконструкцією вулиці Шевченка на так званий бульвар? Але ;чи ;не виявився грандіозний прожект звичайним відмиванням грошей? Тепер Саганюк каже, що в тому, що його не завершили, винна держава, яка повністю не розрахувалася з підрядником. А хіба не він переконував городян, що держава за часів Януковича, як ніколи, дбає про людей? Тепер уже він готовий переконувати, що найкраще працює владна команда Петра Порошенка і Арсенія Яценюка, ба більше, сам патякає, що потрібно провести люстрацію. Бо добре знає, що його друзі-комсомольці, які у Верховній Раді VІІ скликання ухвалювали Закон «Про очищення влади», виключили з його новел відсторонення від влади колишніх перших осіб обкомів і райкомів комсомолу, залишивши лише норму щодо керівників ЦК ВЛКСМ і компартійців на місцях, які сьогодні вже давно на пенсії. Петро Саганюк навіть каже, що вже не буде більше балотуватися на міського голову, притім додає, що не бачить собі спадкоємця. Він і далі живе ідеологемами радянських часів і думає, що, розділяючи й владарюючи у місті, зможе далі правити ним, посадивши у своє крісло маріонетку. А тим часом древній Володимир давно чекає нових підходів в управлінні містом, яке, зважаючи на його історичне минуле і дуже вдале географічне розташування, має всі шанси стати одним із кращих не тільки на Волині. Тільки буде це лише при одній умові: коли Саганюк і Ко перестануть випивати з міста останні соки. P.S. Про інші не менш цікаві факти, - вже у наступних публікаціях.