Лист до столичного пана від волинського Хана-Сагана

Пише Педро, або Хан-Саган, з Володимира, Волинський пан, той, що вірно партії служив і на службі трохи “збронзовів”. Був колись я першим в комсомолі (так уже розпорядилась доля), потім дошки я пиляв із дуба, але то була робота груба, чи то пак, були там грубі гроші, заробив не тільки на колоші, а й костюмчик, шляпу і краватку, заслужив нове авто і хатку, ще й нову, молодшую дружину, і, можливо, не одну нову дитину…Всі нажиті дітки від коханок чи від ;зовсім юних ще панянок прошу не сприймати усерйоз, бо то трапився нічний курйоз… Хлопець був я в молодості бравий, все звикав хапати на халяву, бо така в нас партія єдина, полюбила мене, наче сина. Все давала наче дівка гожа, став я в місті наче той вельможа, п’ять каденцій вже сидю у кріслі і такі мені приходять мислі: був партєйним – мав честь, совість, розум, а тепер хоч утікай у лози, бо змінив червоний партквиток вже на інших партійок п’яток. Був солдатом в партії у Юлі – показав їй свого часу дулю, із трьох пальців вмів скрутити й дати всім об’єднаним соцдемократам, полюбив і зрадив дуже кріпко партію Сірожика Тигипка. Всіх партійних босів Хан-Саган вміло кинув в люстраційний чан, а тепер, прошу Вас як Царя, щоб мене Ви не картали зря. Бо уже приходили правсєки й нагадали час той недалекий, коли тіло Хана-гер-Сагана потягнуть до мусорного чана. Я в люстрації людина ще нова, в мене хвора, може, голова, як я зможу керувати містом з черепом без будь якого змісту? Прошу Вас за мене заступитись, дайте старим кадрам добре жити, ми ж номенклатура виборова і підемо вибиратись знову. Можу Вам ;я черкануть заяву і вступити в партію уявну, або в блок, об’єднання чи спілку, буду пити в Вашу честь горілку, піднімати гарні тости в свято, діяти по-совісті, без блату. Хан Саганський може цінувати руку, що уміє годувати. А мене прогодувати можна, я вже й не така вельможа, щоб багато й сито їсти страв, я доволі вже всього накрав…Маю пузо і «Пузату хату», сина-князя й дрібку депутатів, що за мене стануть всі горою, поведу, як Хан, хлопців до бою. Бо, повірте, звик я воювати в княжім місті за приватний статок, бо сорочка ближче нам до тіла, коли витворяєм шкурне діло. Хтось земельки хоче в древнім граді? Як не дати? – Хай заплатять дяді! Бо той дядя є хазяїн міста, він з «партійного» ще того тіста, він є честь і совість від епохи, що як липку, оббирала всіх потрохи… В мене руки, о, мій царю, вельми чисті, «відмивав» я їх грошима міста, скільки впер я гривень у бульвар! То солідний і смачний навар. А за п’ять моїх ясних каденцій випив я міський бюджет до денця, вмію я по-ханськи править градом і сидіти в теплім кріслі власним задом. Гарантую Вам прийом почесний, навіть взимку облаштую весни, маю досвід: ;втікача-гаранта ;я приймав у ролі ад’ютанта. Шеф пишався мною, ще й відзнаку обіцяв вчепить на мою…с*аку. Я служить не можу без банкету, та, однак, люблю дзвінку монету, розкіш, баб і золоту карету. Шкода, що цей трон не можна сину передати в спадок, як машину, хай би правив містом князь-вельможа, в нього пика для престолу гожа… Я на всякий випадок літопис власного діяння в міський офіс переніс з домашнього архіву – тут у мене в схованці всі «ксіви». Всі партійні корочки з печаттю, грамоти, дипломи пишні й знатні, хай усі храняться аж до Суду, – врем’я здатні повернути люде! Старі друзі можуть нас гукнути, перед ними я готов прогнутись, хоч уже й соображаю туго, все ж приготував навіть…кольчугу. Раптом Володимир – князь одвічний на коні примчить до мене лічно, чи Адам червоно-любешівський візьме владу симонопетрівську? Треба мати у запасі все, так дивись, від суду й пронесе! Вибачайте, Царю, за правопис бо, у мене вельми теплий офіс, крісло, спинка майже відкидна, клонить мене бідного до сна. Я вже добре й смачно пообідав, вислухав в прийомний день всі біди, дав вказівки клеркам – вірним смердам, встиг усі питання перетерти. Іншим разом напишу чіткіше, більш проникливо, чемніше і гарніше. Ну, а зараз, ледве, батьку, дишу, бо об’ївся із м’ясцем кулішу. Може, й правильно казати – кулішу, все одно я ледве тут пишу. Огортає мене сон солодкий і зліпаються повіки як від водки, бо чого б не випить козаку з друзями по повнім гранчаку? Може й ви потягнете стакан? Із шанобою Царю – Ваш Хан-Саган».