Петро Порошенко: від Революції Гідності – до країни Гідності

Пропонуємо у повному обсязі ; Позачергове послання ;Президента ;нашої держави «Про внутрішнє та зовнішнє становище України»: «Великий український народе! Високодостойні і вельмишановні новообрані народні депутаті Верховної Ради України! Високоповажні закордонні гості! Виклики і загрози, яких перед нашою державою, перед Україною, не стояло з часів Другої світової війни та повоєнної розправи з українським національним рухом… І водночас – унікальний шанс, який дуже відповідальний Український народ подарував Українській державі, вперше обравши до Українського Парламенту проєвропейську конституційну більшість, – таких можливостей не відкривалося перед Україною ще ніколи. Такою є вичерпна характеристика внутрішнього і зовнішнього становища. І наше з вами завдання можна передати простою формулою: відвести загрози і використати шанс. У ці дні українці відзначають річницю Революції гідності, героїчного повстання проти тиранії. Минуло відтоді лише 365 днів, лише один раз Земля обернулася навколо Сонця. Та, здається, пройшла ціла епоха – так сильно змінилася країна, так сильно змінився світ навколо нас. Завтра – рік після Вільнюсу, 28-29 листопада 2013 року у Вільнюсі Україна мала підписати історичну Угоду про асоціацію. Але тодішній малоросійський режим зухвало намагався поховати європейську перспективу нашої великої європейської нації. Насправді ж дискусія про вибір між Європейським і Митним союзами, на мою думку, була лише окозамилюванням. Я в цьому абсолютно переконаний. На той момент наші сусіди разом з п`ятою колоною всередині країни прискореними темпами здійснювали повний демонтаж української державності. Україну обплутували непосильними боргами. Цілеспрямовано, і зараз ті, хто сидять в цьому залі можуть це підтвердити, зруйновували Збройні Сили України, українську армію. Спецслужби знищувалися під управлінням іноземних громадян. Проведи такий режим при владі ще два-три роки – від нашої з вами рідної України залишилася хіба що вивіска. Такий історичний кінець ними вже був запрограмований. Проте Революція Гідності підірвала той пекельний комп`ютер разом із його диявольською програмою! План тихої ліквідації України ми як народ України зірвали рік тому – і тоді ворог пішов на нас війною. Військова загроза; замах на наш суверенітет, на нашу незалежність, на нашу територіальну цілісність; нехтування нормами міжнародного права з боку однієї з найбільших країн світу. Криза глобальної та європейської систем безпеки та спроби ще раз вдатися до історично збанкрутілої політики умиротворіння агресора. Відсутність надійних гарантій зовнішньої безпеки, що не дозволяє нам повною мірою розраховувати на існуючі міжнародно-правові інструменти для захисту наших українських національних інтересів. Такими є головні виклики і головні загрози, які стоять перед нашою Україною. До речі. Третьою світовою війною нас лякати не треба! Насправді розпочинати її ніхто не збирається. І це теж важливо врахувати в аналізі. Отже, ми з вами, шановні новообрані народні депутати, шановний Український народе, живемо в умовах війни. І ця війна, безумовно, гальмує наші плани. Ну, наприклад, як переконати інвесторів вкладати гроші в державу, яка воює? Яким чином можна забезпечити стале зростання, коли значна частина економіки просто зруйнована фізично? І на ці питання ми з вами спільно маємо знайти відповіді. І все ж таки я впевнений, що мій мирний план і розроблений на його основі Мінський протокол і Мінський меморандум у підсумку приведуть до миру на Донбасі. У якості безальтернативної бази для політичного врегулювання цей документ визнаний всім світом – до речі, в тому числі і Російською Федерацією, яка взагалі-то поставила під Мінським меморандумом свій підпис. Однак, зазираючи у майбутнє, чітко бачимо, що встановлення миру на Донбасі не означатиме позбавлення від військової загрози зі Сходу. На жаль, ця загроза проглядається на дуже далекосяжну історичну перспективу і постійно потребуватиме великих зусиль та колосальних ресурсів. Це – реальність, яку Україна усвідомила запізно; яку ми змінити навряд чи зможемо, але якій треба навчитися протидіяти… Вибачте, інколи навіть спати з револьвером під подушкою, бо так званий брат – біля воріт! Нашого успіху в реформах, до речі, ворог боїться ще більше, ніж нашої перемоги на фронтах. Тому цілять в нас не лише «градами». Не менш потужною зброєю є економічна агресія, яка має на меті не просто послабити Україну, а максимально вичавити нас, виснажити Україну – аж до повного знесилення. Сіяти ж на цьому ґрунті зневіру, депресію, розбрат, хаос в головах – то вже завдання сучасних послідовників Геббельса, мобілізованих на інформаційну війну проти України. І якщо говорити про ключовий внутрішній виклик, на мою думку, ним залишається корупція. Я хотів би в цьому контексті назвати ще й бідність, однак ясно, що першопричиною вкрай низького рівня життя переважної більшості українців є тотальна корумпованість державного апарату, сфери державних послуг. Некомпетентність і неефективність державного управління. Меркантильна, так би мовити, безідейна, корупція – куди сильніший внутрішній союзник нашого зовнішнього ворога, ніж його ідеологічно вмотивована п’ята колона. А безробіття, бідність, соціальна несправедливість тепер загрожують не просто зростанням протестних настроїв в суспільстві. Вони можуть і обов`язково будуть використовуватися ворогом для дестабілізації ситуації в країні. І на цьому, до речі, я хотів би відкласти в бік чорні фарби і описати унікальні можливості, які відкрила Революція гідності перед всією країною. Як перед тими, хто брав у ній участь, так і перед тими, хто косо, з-попід лоба, а інколи навіть з ненавистю споглядав за нашою Революцією. Перед тією частиною цієї зали, яка об’єдналася в нову коаліцію, я вітаю і дуже дякую вам за це. І навіть перед тими, хто залишається в опозиції. «Не було щастя, та нещастя помогло», – мовить українська приказка. Будь-яка дія викликає протидію, вчить третій закон Ньютона. Отож, агресія проти України зі Сходу мобілізувала світ на підтримку України. Так, за нас не вступили у війну. Але ніхто нас і не повинен захищати, крім нас самих. Тим більше, що вчасно, всередині 90-х, наша держава і тодішня українська влада не подбали своєчасно про приєднання до НАТО як найбільш надійної системи колективної безпеки. І пізніше дехто в цій залі бавився, надуваючи повітряні кульки… Ми всі це пам`ятаємо. Але наші західні сусіди за пострадянським табором безперешкодно скористалися цією можливістю ще в 90-ті. Але, попри це, ми отримали колосальну підтримку і довіру з боку всього світу. Революція гідності, колосальний і героїчний спротив українців проти агресії, повернення нашої країни на шлях демократії, проведення вільних, демократичних президентських виборів, проведення вільних, демократичних парламентських виборів – все це на небачену висоту підняло міжнародний авторитет України і рівень наших партнерських стосунків з країнами «Великої сімки», державами-членами Європейського Союзу, з більш ніж сотнею держав, які потужно підтримують Україну, в тому числі в міжнародних організаціях і на засіданнях Генеральної асамблеї ООН. Цей авторитет, віру світу в потенційну успішність українського проекту, готовність допомогти в його реалізації ми з вами повинні конвертувати в широкий потік іноземних інвестицій в українську економіку, який вкупі з важкою, повсякденною працею кожного з нас почне підвищувати соціальні стандарти українців до рівня європейських. «Історичний факт, – писав Дмитро Донцов у „Підставах нашої політики“, – що жодна нація не визволялася лише власними силами. Здійснити їм свої політичні цілі вдавалося лише тоді, коли вони втягали цю справу в круг ідей загальнішого характеру, пов’язували її з інтересами інших держав». І саме це зараз ми будемо робити. Якщо говорити про наші внутрішні можливості, за останній рік оформився один з головних чинників сталого розвитку – стабільна, стійка, демократична українська політична спільнота. Це те, що у наших сусідів – Польщі, Чехії, країнах Балтії — було ще на початку 90-х років. І чого нам бракувало для успішного старту реформ. Тепер і у нас майже склався загальнонаціональний консенсус куди рухатися, що будувати. Дискутуються лише деталі, лише питання як краще. Хитка ідеологічна рівновага, в якій Україна перебувала 23 роки, коли Україна балансувала між Сходом і Заходом, нарешті змінилася повною ясністю. 100% українців зараз - за єдину державу, за єдину країну! Конституційна більшість українців бачить її унітарною країною, ніякої федерації! І це, до речі, палкий привіт тим, хто зі сходу чи заходу радить нам "федералізуватися". Шановні, ви можете радити, але українці – проти! І ми нарешті є владою, яка вміє чути і здійснювати мрії українців. Я щиро на це сподіваюся. Переважна більшість українських громадян нарешті підтримує реалізацію Угоди з Європейським Союзом – Угоди про асоціацію і ідею вступу України до Євросоюзу. Ніколи раніше цього не було. Дорогі колеги, ми маємо цим скористатися. Рекордних показників нарешті досягла кількість тих, хто за українську мову як єдину державну. До речі, і протягом останнього року, не в останній мірі завдяки Росії, боя не бачу чим це ще пояснити, в три-чотири рази зросла кількість прихильників вступу України до НАТО. Щоправда, це питання залишається єдиним із так званих складних тем, в якому в кількох областях все ще зберігається рівна кількість полярних думок. Але в цілому багато в чому штучний поділ України за географічною, етнічною, мовною, конфесійною ознакою нарешті подолано і цей поділ відходить в минуле. Україна ніколи не була такою об`єднаною, як зараз! Ворог поставив собі за мету не просто переглянути кордони. Мета інша. Нікому не потрібен Донецьк, Луганськ чи Донбас. Ми чітко знаємо, що йшлося про те, щоб розколоти державу, або й зовсім стерти її з карти. Знищити нас як великий європейський народ. Та грубо прорахувався. Українська політична нація остаточно ствердилася на всіх теренах – західних і східних, північ