Сьогодні православні і греко-католики святкують Різдво Христове

Різдво Христове – одне із найбільших християнських свят, яке, згідно православної церковної традиції, належить до так званих дванадесятих свят. Це – 12 найбільших свят церковного календаря (не враховуючи Пасхи, яка вважається «святом над святами»). Різдво, як і свято Воскресіння Христового – Пасха, є вже більше ніж півтора тисячоліття чи не найурочистішим святом християнського світу, адже цього дня Церква згадує пришестя в світ Спасителя – народження в тілі Сина Божого. Бог-Син – Друга особа Святої Трійці, заради спасіння роду людського від рабства гріха і смерті зійшов із Небес і Тіло прийняв від духа святого і Марії Діви і став Людиною. Святкування Різдва, як окремого свята у Християнській Церкві, має досить цікаву історію. Воно здавна було пов’язане із святкуванням Хрещення Господнього, або Богоявлення, і якщо куплет відомої української колядки звучить як «а третій же празник – святе Водохреща…», то свого часу, перші християни обидві події (Народження і Хрещення Христа) згадували і святкували в один день. Євангеліє не подає точної дати і часу народження Ісуса Христа, і багато істориків згоджуються на думці, що ця подія мала місце за 4 роки до початку нової, тобто християнської ери. Літочислення за сучасною схемою (до і після Різдва Христового) веде свій початок із VI століття, але традиція відзначати Різдво новорічними (за римським календарем) днями виникла задовго до цього. Традиція святкувати Різдво виникла ще у перші віки Християнства, втім спочатку відзначення цієї події об’єднували із згадуванням Хрещення Христа в Йордані. Це свято, яке відзначалось 6 січня, називалось Богоявлення (грецькою мовою – Теофанія або Епіфанія), і ним християни згадували явлення Сина Божого в тілі як таке. Цікаво, що свято Хрещення Христового особливо урочисто спочатку відзначали представники єретичних, тобто неортодоксальних течій – ебоніти та гностики-василідіане. Останні, зокрема, вважали, що «Божий Розум» (перший прояв-виточення Божества), з’єднався із людиною Ісусом саме в день Його Хрещення в Йордані. Вони відзначали цей день особливо урочисто. Отож, Церква вирішила на противагу гностичному святу, встановити подібне і в себе. Таким чином, з ІІІ століття, і виникло свято Богоявлення, яким Церква наголошувала, що цього дня Ісус Христос не став Богом вперше, а тільки явив Себе Богом, представши як Єдиний від Святої Трійці, Син Божий в тілі. (Як відомо з Євангелія, після того як Іоанн Хреститель охрестив Ісуса, то він побачив Святого Духа, який зійшов на Спасителя у вигляді голуба, та почув голос Бога-Отця – «це Син мій улюблений, в Якому моє благовоління»). А для підкреслення цієї догматичної істини, в День Богоявлення почали згадувати і святкувати також і Народження Христа. Згідно переказу, який існував у Древній Церкві, перша людина, через яку гріх увійшов у Світ – Адам, була створена в 6 день першого місяця року, і цього ж дня народився і «Другий Адам» – Христос Спаситель. Як розповідається у біблійній книзі Буття, людина була створена на шостий день Творіння, отже таким чином біблійний переказ про створення світу поєднувався із римським юліанським календарем. Традиція святкувати Богоявлення як День Різдва і Хрещення Христа збереглась в деяких церквах Сходу, зокрема у Вірмено-Григоріанській. Сучасна Вірменська Церква дотримується григоріанського календаря, тож це свято там відзначається 6 січня за новим стилем. Після урочистої літургії, в цей день відразу ж відбувається і чин освячення води. Традиція святкувати Різдво Христове як окреме свято 25 грудня виникла в IV столітті в Римській Церкві в останні роки правління імператора Костянтина. Церковні історики вказують, що вже з 336 році на латинському Заході Різдво почали відзначати саме 25 грудня. До цього часу на цей день припадало язичницьке свято Dies Natalis Solis Invicti – День народження Непереможного Сонця. Особливо його почали відзначати наприкінці ІІІ століття, коли до влади прийшов імператор Авреліан, який був прихильником мітраїзму – поширеної в елліністичному світі релігії бога Сонця, добра і світла Мітри. Окрім цього, на останню декаду грудня припадало і давньоримське язичницьке свято Сатурналій. Переносячи свято Різдва на 25 грудня, Церква ставила собі на меті не тільки створити альтернативу язичницькому святу, яке в житті римлян супроводжувалось різноманітними веселощами. Цей день, на думку тогочасних богословів, особливо підходив для того, щоб вшанувати народження Христа-Спасителя, «Сонця Правди», тим більше, що в Євангелії від Іоанна сам Христос називає себе «Світлом для світу». У Східній Церкві традиція святкувати Різдво окремо від Богоявлення (свята Хрещення Господнього) прижилась пізніше, ніж у Римі. Відомо, що наприкінці IV століття, традиція святкувати Різдво в Константинополі була встановлена згідно указу візантійського імператора Аркадія, і завдяки старанням святителя Іоанна Золотоустого, архієпископа Константинопільского. А вже з Константинополя вона поступово поширилась на Християнському Сході. Серед окремих істориків поширеною є думка, що подібні «календарні запозичення» були спрямовані виключно для сприяння швидшому поширенню Християнства та викоріненню язичництва. В свою чергу церковні історики та богослови вказують, що розуміти ці явища слід глибше. «Християнство сприйняло і зробило своїми багато «форм» язичницької релігії не тільки тому, що це – одвічні «форми» релігії взагалі, а тому, що увесь задум Християнства полягає в тому, щоб усі «форми» цього світу не замінити новими, а наповнити новим та істинним змістом… Приймаючи будь-яку «форму», Церква повертала Богу те, що Йому по-праву належить», – таку думку, зокрема висловив у своїй праці «Історичний шлях Православ’я» протоієрей Олександр Шмеман. Святкування Різдва Христового у Православній Церкві, а також у Католицьких Церквах візантійського обряду (до яких належить, зокрема, УГКЦ) відрізняється особливою урочистістю. Богослужбові тексти містять в собі глибокий богословський зміст, який розкриває значення Різдва. Як приклад, можна навести ;кондак Різдва (кондак – церковний піснеспів, який присвячений змісту свята) автором якого є візантійський поет Роман Солодкоспівець – «Сьогодні Діва Пресущественного народжує і земля вертеп Неприступному приносить. Ангели із пастирями славословлять, а волхви із зіркою подорожують. Нас бо ради народилось мале Дитя – Предвічний Бог». В українському народі святкування різдвяних свят здавна оздоблене різноманітними народними звичаями і традиціями, в тому числі й тими, які сягають корінням прадавніх, ще дохристиянських часів. Разом з тим, окремі із них не тільки не засуджуються Церквою, але навіть увійшли до богослужбової практики. Мова йде про звичай колядувати, адже колядки лунають і в храмах.